Страх викриття

Президент як вогню боїться опозиції. Навіть попри те, що його рейтинги виходять за будь-які межі. Водночас рейтинги опозиційних сил в Росії невідомі, бо за авторитарних режимів їх просто неможливо виміряти. Люди не відповідають на питання соціологів правдиво. Вони мовчать, бо переконані: всі соціологи – агенти ФСБ або ж підкуплені Путіним і «Єдіной Россієй». Популярність глави держави набута шляхом маніпуляцій, фальсифікацій і обману людей. Та, якщо народ все-таки дізнається про наслідки правління, він буде вкрай розчарований у своєму президентові.

 

Страх перед викриттям зумовлює божевільні кроки. Таким можна вважати останній розгін «Маршу незгодних» в Москві та Петербурзі. Путін надто боїться будь-яких народних виступів. Адже під час них буде з’ясовано, що за його президенства рівень корупції зріс вдвічі, країну розграбували на користь центру, пенсіонери живуть у злиднях, чиновників побільшало в тисячі, а вся зовнішня політика провалена. Тому і в Москві, і в Пітері він стягнув «омонівців» зі скляними очима, які били беззбройних людей. Це було вкрай жорстоким демонструванням боягузства.

 

Та найприкріше те, що на російських телеканалах про ці події не з’явилося жодного репортажу. Жодного! На відміну від України, у нас, в Росії, є цензура. І людей просто не інформують. Навіть моя мати не знала, що мене заарештували. Більше того, людина, яка слідкує за долею сина, навіть не здогадувалася, що мене висунули кандидатом на посаду президента країни. Тотальна цезура.

 

То чим відрізнятимуться так звані «вибори» в Росії від «виборів» у Білорусі? Відбувається «лукашенізація» Росії, бо Путін від Лукашенка нічим не відрізняється. Єдина відмінність хіба в тому, що Росія сильніша країна – все-таки ядерна держава зі значними запасами нафти й газу. Та з погляду політичної динаміки в країні діється те саме, що і в Лукашенка. Тому вибори в РФ ніколи не будуть визнані справедливими, демократичними, легітимними. Це вже абсолютно очевидно для всіх.