Штабам прикрутили корупцію

Щонайменше 6 млрд грн, за оцінками експертів, було витрачено на вибори президента України. Йдеться не тільки про грошові кошти, а й про вартість застосування інших ресурсів. Але функціонери штабів кандидатів бідкаються: уся ця сила грошей пройшла повз їхні кишені. Раніше найкмітливіші партійні «щури» і наймані технологи на виборах (президентських, парламентських та місцевих) могли розжитися якщо не нерухомістю, то автівкою (див. Тиждень, № 19, 2009), адже подекуди до 50% штабних бюджетів, прямо кажучи, розкрадали. На виборах-2010 ситуація дещо змінилася.

Вибори вже не ті

«Хотілося б ці вибори якомога швидше забути, – зітхає Андрій, головний аналітик одного з обласних штабів БЮТ. – Я не про результати, хай про це вожді думають. Річ у тому, що заробляти стало важче.
Часи, коли на виборах можна було заробити щонайменше на нову машину, давно минули – криза всіх навчила рахувати кожну копійчину. Обмежили витрати на місцях навіть Блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів. Наприклад, замість висококваліфікованих спеціалістів співпрацювали з «обдарованою молоддю». Як стверджують наші джерела, в луганському штабі БЮТ відмовилися від послуг професійного райтера (спеціаліст із написання текстів), натомість співпрацювали з 10–12 недосвідченими журналістами, невибагливими до сум гонорарів. До речі, у цьому регіоні за Юлію Тимошенко проголосувало лише 7,72% виборців.

Натомість керівництво шта­бів радило партійним клеркам робити став­­ку на «креатив та ентузіазм мас». «Мій досвід підказує, що найкращий ентузіазм є там, де за нього добре платять», – посміхається Андрій.

У більшості партій, зокрема в БЮТ, перед виборами провели чистку рядів. Звісно, ні про яку ідеологію тут не йдеться. Просто з партійних структур викинули нероб, які «освоювали» партійні бюджети. «Мені особисто під час цього «полювання на відьом» нарешті вдалося викинути зі свого штабу одного аналітика, чийого прізвища не хочу навіть згадувати, – розповідає заступник керівника обласного штабу БЮТ, який попросив не називати ані його імені, ані регіону. – Він з’являвся на роботі в найкращому разі раз на тиждень, скидав мені купу якихось апріорі неможливих для виконання планів і знову зникав.

Й отримував за це майже $500 на місяць. Добре, його звільнили. Але на місце того нероби з міркувань економії взяли за смішні гро­­ші двох недосвідчених молодих, користі з яких було не більше».

Як розповіли Тижню в Партії регіонів, у структурі Віктора Федоровича зараз керуються простим принципом: «Працює? Не чіпай!» На чужий електорат особливо не зазіхали, роблячи ставку на мобілізацію свого. Фінансування також було зовсім не захмарним. Джерело в центральному апараті регіоналів стверджує, що середня зарплата клерків ПР на цих виборах становила 3,5 тис. грн. Керівники аналітичних управлінь штабів отримували близько $1 тис.    

«Прес-секретарі заробляли $5–10 тис. на місяць, – стверджує політолог Кость Бондаренко. – Аналітики штабів у непрохідних кандидатів отримували від $3 тис. до $5 тис. Загалом заробляли менше, ніж звичайно».

Найнижчий рівень – агітатори в палатках, прапороносці на мітингах, члени дільничних виборчих комісій – окрема стаття витрат. «Оплата була від 300 до 1500 грн на день, – стверджує Володимир Петров, один із колишніх керівників кампанії Арсенія Яценюка. – Залежно від регіону та від конкретної посади. Загалом розцінки у всіх були на одному рівні». Участь у мітингу, за інформацією політолога Сергія Тарана, оцінювали приблизно у 100 грн. Безпосередньо за день виборів платили від 300 до 400 грн. Спостерігачі отримували близько 600 грн на день.

Відкати схуднули

Загальний бюджет усіх кандидатів сягнув, за різними оцінками, 6–12 млрд грн. Близько 60% цієї суми – витрати політичних «важковаговиків» БЮТ і Партії регіонів. Якщо раніше майже третина передвиборчих бюджетів осідала в кишенях партійних бюрократів, то тепер ця цифра зменшилася приблизно удвічі.   

Процес втрати незалежності регіональних штабів торкнувся, безумовно, й фінансових питань. Місцеві партійні осередки отримали набагато менше свободи в діях, фінанси виділялися під жорстким контролем центральних структур. Усі рішення стосовно грошей – як офіційні, так і тіньові – ухвалювалися як мінімум керівництвом обласних штабів. Відповідно й можливість їх нецільового використання мало лише те саме керівництво.

Щоправда, така фінансова централізація мала й певний позитив. Жодне з джерел Тижня не змогло згадати випадків відвертих «кидків» чи невиплат грошей працівникам у жодній політичній силі. «Є інформація, що досі не розрахувалася зі своїми людьми Інна Богословська, – каже Володимир Петров. – Але в неї була схожа ситуація на минулих виборах, і тоді вона продала квартиру, але все до копійки людям віддала, хоча й через два-три місяці. Тож, думаю, якщо зараз комусь гроші не платять, то це не біль­­ше ніж тимчасова затримка у фінансуванні. Наші політики розуміють, що бути порядними в таких моментах – це необхідність, бо потім із тобою ніхто з професіоналів не працюватиме. Хоча на сьогодні майже всі штаби мають борги перед своїми працівниками найнижчих ланок. Але це стандартна ситуація для кожних виборів». 

Єдиною лазівкою для партійних казнокрадів залишилися славнозвісні відкати. «Зрозуміло, всі працюють на відкатах, – стверджує Андрій. – За кампанію я заробив близько 50 тис. грн. Але все робив «по-білому». Деякі ж колеги на відкатах заробили вдвічі більшу суму. Але все одно це дріб’язок, бо раніше основні гроші робилися на відносинах зі ЗМІ та зовнішній рекламі. Зараз ця царина у компетенції лише вищого керівництва – середню ланку взагалі було виключено з процесу освоєння цих чималих сум».

Замовлені кандидати

«Кошти на ЗМІ – це традиційно один із найменш контрольованих пунктів у партійних бюджетах», – стверджує політолог Сергій Таран. Але якщо раніше питання розміщення на шпальтах чи в ефірі замовного матеріалу (так званої джинси) можна було вирішити через редактора середньої лан­­ки, то тепер тільки через топ-менеджмент медіа-холдин­гів. «Тепер до головного редактора, наприклад, «Нового каналу» ти не можеш прийти з мішком грошей і сказати: «Мужик, постав цей сюжет про мого кандидата!», – пояснює Володимир Петров. – Вам скажуть: «Вибачте, але це не в моїй компетенції».

Унаслідок цього під час нинішньої кампанії не було й чітко визначених сум за замовні матеріали. Кожне медіа встановлювало свої умови, і не завжди мова йшла про гроші. Часто вдавалися до бартерних схем або так званих програм лояльності ЗМІ до конкретного кандидата. «У сусідній області керівництво моєї структури провело низку зустрічей з про­­відними ЗМІ регіону й уклало за чималу суму певний пакт про ненапад, – стверджує Антон Чередин (прізвище змінено. – Авт.) зі штабу Сергія Тігіпка. – Тобто «заказухи» з нашого боку не розміщувалось, але ці ЗМІ взяли зобов’язання нас не «мочити».

У регіонах достатньо поширеним був і зворотний бік програм лояльності – просто не говорити нічого про кандидата-супротив­ника. «Я особисто працював з Арсенієм Яценюком на цих виборах, і стикався з цим постійно, – стверджує Володимир Петров. – Останні чотири-п’ять місяців перед виборами я не міг жодними правдами і неправдами проштовхнути свого підопічного на жоден канал. Просто не брали ні за які гроші, бо така політика партії і вказівки зверху».

«Джинса» стала якіснішою, втаємниченішою, тому її складніше чітко визначити, – розповідає медіа-експерт Євгенія Продаєва, редактор інтернет-видання «Телекритика». – За нашими підрахунками, на політичну рекламу в ЗМІ усі кандидати витратили 1–1,1 млрд грн, 90% цих коштів – гроші за «джинсу». Деякі видання спеціально під вибори запускали проекти, орієнтовані на політичну агітацію. Наприклад, спецвипуски газети «Комсомольская правда», що мали знайомити читача з кандидатами, чомусь були присвячені тільки Сергієві Тігіпку».

На цих виборах президента країни вітчизняні мас-медіа вкотре показали, що не здатні виконувати основну з покладених на них соціальних функцій – надавати аудиторії об’єктивну суспільно важливу інформацію. У цьому випадку – про претендентів на найвищу державну посаду. Натомість ЗМІ зазвичай «годували» аудиторію інформацію, що була важливою для конкретних кандидатів та їхнього оточення.