Неоурбаністика

Як в Україні муніципальна влада співпрацює з міською громадою? В кращому разі мерія розробляє за відпрацьованими схемами певні проекти з облаштуван­­ня та мо­дерні­зації міста. Потім їх виносять на розгляд тих, кого прийнято узагальнювати як громадськість. Проте, як правило, місцеві жителі вимушені постфактум коритися вже ухваленим нагорі рішенням. На жаль, така схема дій в українських реаліях визнається апріорною. Але сьогодні на європейських теренах апробовують нові підходи, за якими саме громадськість здобуває можливість бути не просто контролером, співучасником, але й повноцінним та автентичним автором як ідей, так і конкретних проектів.

 

Українці про ці підходи могли довідатися під час ділової гри «Місто майбутнього», яку в межах проекту «Креативні міс­­та» реалізовує Британська рада спільно з партнерськими організаціями. Науковці, бізнесмени, експерти з міського планування й містобудування, мери та їхні заступники, студенти сідають за круглий стіл, щоб генерувати ідеї щодо вирішення конкретних проблем рідного міста.

«Місто майбутнього» має чітку методологію, що дає змогу від абстрактної ідейної креативності переходити до конкретних проектних пропозицій, оцінених і скорегованих експертами. Народжені в рамках мозкових штурмів ідеї виносять на голосування. Перемагають найкращі. Логіка проста й безпрограшна. З 2007 року відбулося вже 99 таких ігор у 14 європейських країнах, чотири з них – в Україні (у Львові, Одесі, Мелітополі та Вінниці).

 

У західноєвропейській традиції урбаністика – концепція розвитку міст – давно вже не лише окрема теоретична й практична галузь, а й цілком автономний напрям урядової діяльності. У французькому уряді, наприклад, є окрема посада держав­­ного секретаря з міської політики. В українських реаліях розвивати урбаністичну культуру й політику важче з багатьох причин, зокрема тому, що ми залишаємося в полоні радянських уявлень про міську культуру.

 

 

Британський досвід ігор «Місто майбутнього» свідчить, що шлях від ідеї, запропонованої учасниками, та розробленого на її основі проекту до владних рішень і конкретних результатів є тривалим. Така вже специфіка програм. Так, за результатами гри в британському Ноттінгемі переміг план запровадження пільгового проїзного квитка для юнацтва, молодшого за 16 років, та молоді, що навчається. Схема гри в цьому місті відрізнялася тим, що в ній брали участь представники одразу восьми міст, які формують асоціацію найбільших британських міст Core Cities. А отже, випрацюваний у Ноттінгемі проект має бути погоджений муніципальними органами всіх цих міст. За словами Джона Рі, який відповідав за проведення ділової гри з боку міської ради Ноттінгема, процес ретрансляції проекту в конкретні рішення муніципалітетів може зайняти два, а то й три роки.

 

 

А ось литовський Каунас продемонстрував якраз оперативність у втіленні в життя проектних винаходів і відкриттів ділових ігор. У цьому місті в грі брав участь мер Андрюс Купчінскас. Вона була присвячена ідеям відродження проспекту Свободи, найдовшої пішохідної алеї Східної Європи. Збудований поблизу торговельно-розважальний центр знекровив життя на проспекті. Чимало крамниць і бутиків переїхали до цього центру, закрилися кав’ярні та кінотеатр. Усі учасники гри зій­шлися на думці, що проспект Свободи треба перетворити на творчий центр міста, де відбуватимуться фестивалі, ярмарки, де відкриватимуться художні галереї та збиратиметься молодь. І лише через півроку від проведення гри, влітку 2009-го, були запроваджені знижені податки для кав’ярень та безкоштовний бездротовий інтернет на всьому проспекті. Безпосереднім досягненням гри є також призначення Години міського голови, коли мер зустрічається з жителями міста в одному з ресторанчиків на проспекті Свободи.

 

 

Для порівняння: жодна з ідей, сформульованих на ділових іграх в українських містах, на сьогодні в життя не втілена. Зокрема у Львові учасники гри обговорювали долю старого трам­­­вайного депо. Проект-пере­­можець, визначений з-поміж п’яти проектів-претендентів, про­­­понує створити на базі депо Центр (інститут) розвитку міського транспорту, при цьому унікальна архітектура його будівель має бути відновлена й збережена. Львівські урбаністичні креативники також обстоюють ідею використати теплові насоси для опалення приміщень майбутнього Центру. Тепло вони отримуватимуть просто з землі. Крім того, було запропоновано розмістити на даху будівлі сонячні батареї. Богдан Шумилович, координатор виставкових проектів Центру міської історії Центрально-­­Східної Європи, котрий виконував функції модератора в ділових іграх «Місто майбутнього» в Україні, розповів Тижню: «Рішень міської влади Львова щодо проекту, представленого учасниками гри, нема. Аби зробити щось конкретне, потрібно, щоб проект розглянула міська влада під час планування бюджету на наступний рік. А це складний і тривалий процес».

 

Українські міські бюджети не спроможні самотужки фінансувати серйозні та багатофункціональні проекти. Залучення ж приватних і муніципальних інвестицій, на думку Богдана Шуми-­­
ловича, ускладнюється тим, що в Україні не працює механізм концесії, коли, наприклад, комунальний об’єкт надають у тривале користування інвесторам.

 

У зв’язку з цим цікавим є приклад Мелітополя, де ділова гра відбулася в червні 2009 року. З п’яти ідей-конкурентів учасники підтримали дві, які стосуються реконструкції парку культури й відпочинку імені М. Горького в центрі міста. «Це був парк радянської культури, йому 81 рік. Сьогодні його зв’язок із містом не простежується. Ми хотіли, щоб парк відображав ідентичність нашого міста, – пояснює Наталя Іванова, завідувачка відділу культури виконкому міської ради. – Мелітополь – це мультикультурне місто, де проживають представники понад 100 національностей».

 

Участь мелітопольців в організованому Радою Європи та Єврокомісією проекті Intercultural Cities дала змогу презентувати обидві програми облаштування міжкультурного парку інвесторам із 11 європейських міст. Ідеєю метаморфози екс-радянського парку у витвір європейського ландшафт­ного мистецтва зацікавилася Лабораторія міського планування голландської Академії архітектури й урбанізму з Тілбурга. Її фахівці долучаться до розробки конкретнішого проекту, орієнтованого безпосередньо на інвесторів. На бюрократично-владному рівні наразі прийнято лише розпорядження міського голови про створення робочої групи з розробки плану парку.

 

 

Оживлення занепалих в умовах ринкової економіки парків, проспектів і вулиць актуальне й для польських міст. Так, відродження Пьотрковської – головної вулиці Лодзя – було головною темою гри «Місто майбутнього» в цьому місті. Як і для мелітопольського парку імені М. Горького, для неї намагалися віднайти нову ідентичність. Проект-переможець передбачає перетворити її на найдовшу «зелену» вулицю Європи, де застосовуватимуть креативні підходи до озеленення дворів, використовуватимуть дощову воду для поливання газонів, насаджуватимуть дерева. За словами керівника Інституту регенерації Лодзя Моніки Дженгелєвської-Гайтц, міська влада прийняла пропозицію «з ентузіазмом», хоча до його втілення в життя ще довгий шлях. Передбачають, що до проекту долучатимуться приватні інвестори, які можуть отримати пільги, коли відкриватимуть свій бізнес на цій вулиці.

 

Натомість міська влада Одеси жодного ентузіазму щодо можливостей «Міста майбутнього» не виявила. В підсумку стався прецедент: міські владні інстанції під час гри представляв депутат міськради від опозиції Олексій Гончаренко. В Одесі йшлося про облаштування знаменитих одеських схилів, що, за словами самих же одеситів, «перебувають у ганебному стані». Учасники гри обстоюють ідею озеленити ці схили, створити на них «Парк світу», де були би представлені паркові традиції міст-побратимів Одеси. Але, за словами Олексія Гончаренка, жодної реакції чи відповіді на кілька цікавих проектних пропозицій, направлених до міськради, не було.