У вівторок Верховна Рада внесла зміни до закону про Регламент ВР, дозволивши депутатам індивідуальне членство в парламентській коаліції. Зелене світло приєднанню до коаліції «тушками» дали 235 народних обранців. У повному складі голосували фракції ПР, Блоку Литвина та комуністів, їх підтримали семеро бютівців та шестеро нунсівців. Позафракційні Тарас Чорновіл, Інна Богословська, Ігор Рибаков та Василь Кисельов теж віддали свої голоси за зміни до Регламенту. Від БЮТ «за» проголосували Віталій Барвіненко, Володимир Каплієнко, Геннадій Задирко, Григорій Омельченко, Юрій Полунєєв, Ігор Савченко, Олег Черпіцький, від НУ–НС – Юрій Бут, Станіслав Довгий, Олександр Омельченко, Ігор Палиця, Іван Плющ та Володимир Поляченко. Підписи всіх цих депутатів, вочевидь, з’являться і під майбутньою коаліційною угодою.
Пропрезидентська парламентсько-урядова коаліція де-факто вже сформована. Опоненти біло-блакитних небезпідставно обурюються антиконституційністю нового закону: згідно з Конституцією до складу парламентської більшості можуть входити лише депутатські фракції. Регіоналів це не лякає. Нехай, мовляв, із легітимністю коаліції «тушок» розбирається Конституційний Суд, звернення до якого вже підготувала опозиція.
Тим часом буде створений і почне працювати новий, «свій» уряд, який, схоже, очолить Микола Азаров.
Експертів безтурботність ПР не дивує. Вони прогнозують, що Конституційний Суд може ухвалити не правове рішення, а політичне, яке підтвердить легітимність «тушкованої» коаліції. «Є ризик, що Конституційний Суд під тиском тих чи інших обставин може винести таке «широке» рішення або просто відмовитися від розгляду цього питання. У КС зараз є представники різних груп впливу, ситуація змінюється, і важко передбачити, якою вона буде за кілька місяців», – каже Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента». Фесенко прогнозує, що Віктор Янукович спробує змінити суддів Конституційного Суду, призначених за квотою президента.
Політичні рішення Конституційний Суд ухвалює не вперше – найяскравішим було рішення 2003 року, що дозволяло президенту Леонідові Кучмі обиратися на цю посаду втретє. Проте визнання легітимності парламентської більшості, сформованої за рахунок індивідуальних приєднань депутатів, може остаточно дискредитувати суд як інститут, покликаний служити принципам верховенства права, а не політичної доцільності. Адже у вересні 2008-го він уже приймав рішення, згідно з яким до складу коаліції можуть входити лише парламентські фракції, а не окремі депутати.
«Якщо ж нову коаліцію буде визнано неконституційною, виникне дуже суперечлива ситуація: уряд залишиться таким, яким він буде сформований найближчим часом, а Верховна Рада опиниться в підвішеному стані, коли немає легітимної коаліції, а президент будь-якої миті може розпустити парламент, – припускає Фесенко. – І така ситуація використовуватиметься для тиску на Верховну Раду та її керівництво».
Загалом регіонали впевнено просуваються до заволодіння повною і безроздільною владою в країні. Вони розпоряджатимуться цією владою куди вільніше, ніж згадуваний багатьма Кучма. Янукович і КО, як відомо, має специфічну ментальність, що не передбачає присутності чужого на своїй території. Саме ця ординська ментальність дозволила їм із маленького регіонального плацдарму захопити велику країну на тлі слабкості, недорозвиненості недосформованої української еліти.
Тому смішно-недолугими виглядали дії Жванії, Мартиненка, Яценюка та інших, які протягом останніх тижнів по-дрібному підхвалювали Віктора Федоровича, сподіваючись на шматочок влади у компанії з новообраним президентом. Видаючи бажане за дійсне, вони своїми діями лишень відбілювали імідж Януковича – мовляв, відбувається демократичний переговірний процес із новообраним українським президентом, який зацікавлений у консолідації та суспільному порозумінні. А запопадлива заява Віри Іванівни продемонструвала потенційну амплітуду «прогину» команди колишнього президента. «Прогин» було проігноровано, і вже наступного дня довелося гнівно говорити про «захист» українських цінностей і норм Конституції від дій нового президента.
Регіонали, визнаючи лише силу, вочевидь, з неабияким задоволенням глузують із більшості тих, хто шукає їхньої ласки, граються з цими прохачами, як кіт із мишкою. Результат цієї гри коту відомий заздалегідь.
Водночас особливо активні й «перспективні» кандидати все ж можуть виявитися потрібними. Так, Арсеній Яценюк, грізно погравши м’язами перед Януковичем (висунув справжній ультиматум!), за погодженням з Віктором Федоровичем зайняв місце опозиції – «конструктивної», як слушно висловився регіонал Олександр Єфремов. А Сергій Тігіпко, якщо вірити президентові, буде віце-прем’єром в уряді Азарова – мабуть, цього разу його виборці дозволили йому прийняти політичну платформу ПР (як відомо, раніше вони обмежували його політичний маневр). Справжнє повернення «блудного сина» після прикрої «сімейної» сварки на виборах 2004 року. Можливо, ще стане в пригоді Балога, закарпатський імітатор Януковича. Решта – «от вінта»!
Регіонали не можуть змінити свою природу, і жодні заклинання тут не допоможуть. Вони насаджуватимуть свої цінності, свою мову, своє «цивілізаційне» бачення. Але цього разу вони діятимуть хитріше і підступніше. Тонше, менш помітно для Заходу, супроводжуватимуть свої дії красивою риторикою.
Усі знають історію про жабу. Якщо жабу вкинути в каструлю з гарячою водою, вона отримає шок, вистрибне і врятується. Якщо ж воду нагрівати повільно, поступово збільшуючи градус, жаба розм’якне, розслабиться і звариться живцем. Власне, процес уже пішов.
Негайно зупинити переможну ходу регіоналів не вдасться. Проте шанси є, якщо в країні з’явиться дієва опозиція. Така опозиція має запропонувати суспільству цілісну ідеологічну платформу, здатну об’єднати всіх політичних українців, які стоять на сучасних європейських українських позиціях. З баченням реформи держапарату і реформи культурно-інформаційного поля включно. Поки що на цьому напрямку тиша…