Слово і діло газових перемовин

Найсвіжіший приклад такого «перегляду» стався зовсім нещодавно. Як відомо, зараз українська сторона домовляється про те, щоб ціна на природний газ в 2008 році перебувала в «коридорі» 150–160 дол. Однак, незадовго до цього, 29 вересня, міністр палива та енергетики Юрій Бойко заявив: «Ми домовилися з постачальниками, і в 2008 році імпортний газ для України коштуватиме не більше 143 дол. за 1000 кубометрів».

 

Якось не хочеться вірити, що міністр Бойко, говорячи за два дні до дострокових парламентських виборів про врегулювання всіх газових питань, просто обманював громадськість України. Однак можливі лише дві відповіді: або справді мав місце класичний передвиборчий обман, або ж – і це більш імовірно – обманутою стороною виявилися українські перемовники. Яким справді обіцяли залишити невелику «націнку» до нинішньої ціни 130 дол., але після «Піррової перемоги» Партії регіонів, яка не змогла гарантувати створення прорегіональної коаліції в новообраній Раді, від цих обіцянок відмовилися.

 

Перемовини щодо ціни газу на 2008 рік тривають, і оцінка їх наслідків наразі є передчасною (однак «ТИЖДЕНЬ» обов’язково повернеться до цієї теми). Саме зараз доречно дослідити, як поводиться російська сторона: яку тактику і стратегію застосовує, і чого домагається. І як з цим всім боротися.

 

Позицію Росії на перемовинах із газових питань озвучують чимало високопосадовців: це керівництво ВАТ «Газпром», прем’єр-міністр Уряду, міністр палива та енергетики РФ, «енергетичний блок» в Держдумі РФ, репрезентований комітетом із питань енергетики, транспорту та зв’язку. Однак на відміну від України, де існує розлогий плюралізм у підходах до газових питань, всі представники Росії висловлюють одну позицію – позицію президента Владіміра Путіна. І якщо в цій «озвучці» і виникають якісь розбіжності, то вони пов’язані виключно з тим, кому з високопосадовців РФ яку частину президентського месиджа було доручено оприлюднити. Самодіяльність не тільки не вітається – її рішуче придушують. Показовим прикладом стала доля екс-заступника голови «Газпрому» Рязанова, який в 2005 році був одним з чільних перемовників по газу, однак згодом «пішов проти лінії партії», за що його повністю відлучили від нафтогазової сфери.

 

Однак подібний «спів в унісон» не виключає появи різнобоїв і помилок у інтерпретації президентських вказівок. Приклад подібної неузгодженості можна було спостерігати зовсім недавно: заступник голови «Газпрому» Алєксандр Мєдвєдєв, коментуючи англійською мовою телеканалу Russia Today зробив сенсаційну заяву – ціна 160 дол., про яку саме зараз йдуть перемовини, влаштовує Україну і є прийнятною для «Газпрому». Однак буквально за кілька хвилин речник «Газпрому» Сєргей Купріянов спростував свого керівника: мовляв, домовленостей щодо ціни немає, і не факт, що це буде 160 дол. Зрозуміло, що ніяких суперечностей немає: просто топ-менеджер в англомовному коментарі дозволив собі трохи відкрити карти, тоді як речник мусив жорстко дотримуватися «лінії партії».

 

Це не єдиний приклад, коли заява високопосадовця, який сказав зайве, “приводиться у відповідність”. У розпал українсько-російського газового конфлікту голова паливного комітету Держдуми Валєрій Язєв в коментарі одній із провідних інформаційних агенцій Росії заявив: транзит газу майбутнім Північно-європейським підводним газогоном коштуватиме дорожче, ніж транзит суходолом через Україну, але Росія позбудеться політичної залежності. Після оприлюднення цього коментаря до російського офісу інформагенції зателефонували «згори» і попросили прибрати коментар Язєва – адже для “газової кампанії” потрібно було створити враження, що газогони в обхід України є бездоганними.

 

Втім, у більшості випадків високопосадовці, задіяні в газових перемовинах, озвучують свою партію згідно з розданою кожному з них «партитурою». Сам же президент Путін, як правило, виконує арію «суворого, але справедливого царя». Наприкінці 2005 року газпромівські «яструби» заявляли про те, що з нового року ціна на газ для України становитиме 230 дол. і ні центом менше. І раптом в останні дні грудня президент Путін заявляє: мовляв, Україна для нас – це не лише газові магнати, це братня країна, і тому я даю вказівку залишити колишню ціну 50 дол. – на перший квартал 2006 року, а далі – по 230 дол. Зрозуміло, що така «поступка» мало чим відрізнялася від початкового цінового ультиматуму. Однак, тепер можна було заявляти: ми йшли Україні назустріч, а вона відмовилася.

 

Позиція «Газпрому» з газових питань не лише ідентична з позицією російської влади – вона ідентична з позицією російської преси. І не лише тому, що «вірнопідданство» стало типовим атрибутом роботи більшості російських ЗМІ. ВАТ «Газпром» є власником потужного медіа-пулу, до якого входять телеканали НТВ та ТНТ, газета «Известия», радіо «Эхо Москви», значна кількість інших друкованих та електронних ЗМІ. Видавничий дім «Комерсант» належить гендиректору Газпромінвестхолдингу Алішеру Усманову. І нехай показова незалежність деяких із названих ЗМІ не вводить нікого в оману: коли від «Газпрому» надходить команда «фас», її виконують безумовно, навіть якщо для цього потрібно наступити на горло колективу редакції.

 

Типовий прийом «пресування пресою» – тиражування вигідних для «Газпрому» тез і ігнорування невигідних. Завдяки цьому широка громадськість впевнена, що Україна вкрала з підземних сховищ 7,8 млрд м³ російського газу. Цей «осад» лишився попри те, що газ, як ложечки з відомого анекдоту, знайшовся ще влітку 2005 року, був переданий «Газпромом» компанії «РосУкрЕнерго» і успішно останньою проданий. Інший приклад – ще й досі російські ЗМІ розповідають про те, що ціну, дешевшу від «обіцяних» Путіним 230 дол., Україна має тому, що «РосУкрЕнерго» змішує російський газ по 230 дол. з дешевим середньоазійським. Хоча насправді Україна ніколи не купувала газ за такою ціною – ні в суміші, ні безпосередньо. Версія про «суміш» була озвучена виключно для того, щоб російська сторона змогла зберегти обличчя після того, як погодилася постачати Україні газ по 95 дол.

 

Особливо ефективно преса спрацьовує тоді, коли діє в симбіозі з прес-службою «Газпрому». Найсвіжіший приклад – заява про нібито 2 млрд дол. боргу України перед «Газпромом» за природний газ, озвучена саме в той (!) день, коли стало зрозуміло: Регіонам для формування коаліції не вистачить кількох голосів. У прес-релізі «Газпрому» йшлося про борг якоїсь «української сторони», хоча заборгувати йому могла виключно його власна дочірня компанія «РосУкрЕнерго» – і тому варто було б говорити про борг «російської», або «швейцарської» сторони. ЗМІ творчо розвинули цю ідею і подали її у вигляді «Україна винна Газпрому». І саме під таким соусом відреагувала на це українська влада в особі прем’єра Януковича та міністра Бойка, які наввипередки поїхали в Москву вирішувати від імені держави проблему боргу комерційних фірм – неукраїнської «РосУкрЕнерго» і її наполовину української «доньки» «УкрГазЕнерго». І що з того, що в офіційних повідомленнях про погашення заборгованості вже не згадувалися ні «українська сторона», ні Україна, а просто «суб’єкти господарювання»…

 

Чи будуть цьогорічні домовленості щодо газу перемогою чи поразкою України – прогнозувати складно. Але є один безсумнівний момент. Поки Україна контролює свою газотранспортну систему, через яку до Європи йде 85% російського газового експорту, вона має вирішальний аргумент на будь-яких перемовинах з Росією щодо ціни на газ та обсягів його постачання. Єдине питання – щоб в українських перемовників було бажання скористатися цим аргументом.