Огляд блогосфери: в Україні всю здорову логіку, яку не добив Сталін, зараз добивають регіонали

15 Травня 2013, 08:30

Блогер Олександр Куриленко пише про антифашистські марші, які Партія регіонів організовує по Україні. Він вказує, що значення та  походження терміну «фашизм»  відтепер потрібно забути.

«Як казав дідусь Оруел: "історія змінюється постійно" Фашисти — це насправді ті, кого не люблять "регіонали" і їхній папа. Саме таке формулювання має провести міністр освіти в шкільні підручники», – пише Куриленко.

Блогер припускає утопічну ситуацію, за якою вчитель каже, що регіонали не люблять «всіх тих милих людей, хто називає їх злочинним режимом і кидає по ним сніг… бо сніжечка заліплена по голові їхній тьоті – це фашизм, а от тьотя Юля заліплена за грати — це рішення незалежного українського суду».

«Ясно, що влада це не тільки здатність безкарно бити мітингувалника по голові, а й можливість називати речі своїми чи чужими іменами. До теперішніх цим користувався Сталін. Коли треба було пересаджати більшовиків— він називав їх троцькістами. Тоді теж на мітинги виходи антитроцькістська публіка, яка отримувала за це додатковий продпайок. Коли треба було знищити українців, він називав це "саботаж куркулів". Себто мітинги проти "саботажу куркулів" проводились в Харкові задовго до Кернеса, щоб про нього поганого не говорили різні фашисти. Всю здорову логіку, яку не добив Сталін, зараз добиває постмодерн "регіонів" — предмети і їхні назви живуть окремо. Тому марш —  улюблене дитя фашистської пропаганди – став антифашистським заходом. "Зік папа" з натовпу – це антифашистський культ. Пересаджати всіх опонентів по тюрмах — антифашистська політика. Розкрадання на тендерах — антифашистська економіка», – пише він.

Громадський діяч Дмитро Білоцерківець пише про приїзд президента Віктора Януковича до Севастополя. «Ви будете сміятися, але цар таки приїхав! Спочатку в ніч проти Великодня, що б 35 хвилин з батюшками відстояти, а через пару днів – на відкриття мостової розв'язки на ж/д-вокзалі. Потішно було бачити, як дві лінії міцних чоловіків вишикувалися біля Володимирського собору: ряджені проросійські козаки очі в очі дивилися ненависним їм держохоронцям з навушниками у вухах…Вся ця Херсонесько-президентський Великдень  із серії – президент з народом. Та не так це. Боїться президент народу, кільцями охорони відгороджується. Їй Богу боїться, що б фарбованим яйцем в груди знову не одержати. Іншого пояснення, що охорона безпрецедентні «заходи безпеки» зробила, я не знаходжу», – пише він , вказуючи, що відкриття місту в Севастополі став для влади своєрідним «козирем».

Він додає, що стрічку на мосту разом з президентом перерізав діловий партнер Ріната Ахметова Вадим Новинський, який має намір балотуватись на довиборах до ВР у Севастополі.

«Севастополь – це що, пускова для олігархів? Прийшов, побачив, купив і переміг? Одна з бабусь на мосту так на запитання президента про Новінському «Знаєте, хто це?» І відповіла: «Він – переможець!»…Звичайно, не без бидла і не без лізоблюдства у нашому великому і героїчне місті, але навіть з урахуванням високої статистики людей з вищою освітою (вони не повинні голосувати за олігарха) мені щось підказує, що Новинський дивом пройде», – пише він.

Блогер Олександра Чернова пише про прикрий випадок у Слов’янську на Донеччині напередодні Великодня.

«Біля великого вантажного автомобіля «Хлібокомбінат», галдів розлючений натовп жителів нашого будинку. Вони як бджоли злетілися у двір і так відчайдушно щось скандували, дзижчали, пищали. Я нічого не зрозуміла. Ніяково було питати в чому ж справа, але не так інтерес, як хвилювання взяли гору. Недалеко на лавочці сиділа бабуся, яка мило посміхалася та мовчала, але в її погляді був якась смуток та образа. Вона розповіла мені, що цей «зліт» викликала щедрість народного депутата  Олексія Азарова, який вирішив привітати свій мажоритарний округ № 47 і подарувати кожній родині міста по великодній пасці. Але так вже вийшло, що далеко не всі змогли забрати свої презенти, і тому зайві ласощі необхідно було розділити між іншими мешканцями нашого будинку»,  – пише Олександра.

 Вона пише, що мала відчуття, що «кріпосне право ніхто й не відміняв, що відносини між владою та народом не зрушили ні на крок від середньовічних порядків». «З панського плеча – паски! А голодні люди: «Мені!», «Дай!», «Дай!». Як же так? Ми ж українці! Ми ж повинні бути переповненими гідністю та повагою не тільки до рідної землі, але й до себе, в нас же стільки століть гартувалася гордість. А тут хлібом пинаются, як футбольним м'ячем і влаштовують істерики, закочуючи очі… Я так сподівалася, що зараз хоч хто-небудь покладе край бабусиним боям. Обернулася, і побачила, що неподалік від «рингу» стоїть молода сімейна пара і маленька дитина, і сміються, знімають на камеру телефону цю сутичку. Їм було весело! Весело! Остання крапля. Напевно, це дійсно смішно, коли літні жінки б'ються за хлібобулочні вироби?», – пише вона, згадуючи про бій парасольками з символікою під час передвиборчої кампанії в  2010 році в Слов'янську.

Журналіст Антон Дмитрієв пише, що вважає, що фракція об'єднаної опозиції  «прислухалася до здорового глузду і не стала виключати з фракції тих, хто не голосував за відставку Азарова».

«Питання у тому, що причини відсутності людей можуть бути різними – це по-перше. По-друге – відразу виключати з фракції не дозволяє положення про неї. По-третє – якщо вигнати всіх, чия лінія будь-коли коливалася, опозиція залишиться без депутатів узагалі.  Звичайно, за невиконання рішень фракції, особливо, якщо вони вкрай важливі для держави, необхідно карати, бо фракція є насамперед консолідуючим об'єднанням і майданчиком для захисту інтересів виборців. Однак недоцільно відразу ж жорстко карати за найменшу провину, тим більше, якщо здійснена вона випадково або під впливом форс-мажору. Саме для цього в "Положенні про фракцію ВО "Батьківщина" закріплені два види стягнень – попередження і, як крайній захід, виключення з фракції», – пише оглядач.

Колумніст Оксана Ханас ділиться враженнями про відвідування Києва. «Цього разу після столиці лишилося гнітюче враження. Можливо, когось обурить, але я вважаю, що одне з найкрасивіших міст Європи з багатовіковою історією поступово перетворюють на один великий базар, що є в кожному райцентрі. Правда, у райцентрах хоч розмах менший», – відзначає вона, вказуючи на силоміри та  «будки з костюмами а-ля Марія-Антуанетта» на Хрещатику.

«Коли син побачив силомір і костюми, просто сказав: "Так ми ж таке й у Кирилівці бачили". І він мав рацію. Але якщо у прибережному селі це ще якось виправдано, то невже в Києві немає де пофотографуватися чи на що подивитися, крім як клепати грушу на центральній вулиці чи напялювати на себе сукні з дешевих гардин?», – запитує Ханас.