Китай – Латинська Америка: між експансією і глобальною співпрацею

Зв’язки між Китаєм і Латинською Америкою нині є найкращими за увесь період історії.

Багато в чому завдяки підтримці своїх друзів в Латинській Америці Китай вступив в 2001 році до Світової організації торгівлі і швидко почав проникати до регіону з дешевою робочою силою і великим та перспективним споживчим ринком.

Венесуела стала плацдармом і фінансовим каналом Китаю в Латинській Америці, виступаючи у ролі провідника своєрідної економічної «окупації». Між тим, Латинська Америка і Китай дивляться один на одного із захопленням та з деяким занепокоєнням. Адже в своїй історії Латинська Америка отримала не один, а відразу аж три двигуна економічного зростання.

До 80-их років ХХ століття Сполучені Штати були головним партнером в латиноамериканському регіоні. Потім в наступному десятилітті відбувся бум європейських інвестицій до Латинської Америки. Тепер Китай зайняв чільне місце на латиноамериканському континенті.

Країни Латинської Америки цікаві для Китаю не тільки енергоносіями, мінералами і сільськогосподарською продукцією. Вони цікавлять китайську сторону, як важливий об’єкт двостороннього економічного співробітництва та, в різних формах, вигідне місце інвестування з Китаю.

Ще в листопаді 2008 року китайським урядом була розроблена стратегія «Політики Китаю в Латинській Америці і Карибському басейні». В ній відбито позицію Китаю щодо Латинської Америки, чітко визначені пріоритети, запропоновані основні принципи для налагоджування співробітництва в різних галузях та з стратегічної точки зору накреслені можливості для подальшого розвитку.

Китайська стратегія співпала з часами, коли почала вирувати світова фінансова криза. І збіг цих термінів не може бути випадковим. В ній зокрема відзначається, що розвиток можливостей залежить від багатьох факторів. І найбільш важливими факторами є взаємодоповнюваність і торговельно-економічне співробітництво між Китаєм та Латинською Америкою.

В той час, коли фінансова і економічна глобальна криза йде на спад, ця взаємодоповнюваність отримує подальше поглиблення, що сприяє більш продуктивній роботі китайських підприємств в Латинській Америці. Загалом же привабливість Латинської Америки для Китаю окреслена в трьох пунктах.

По-перше, Латинська Америка багата природними ресурсами. А Мексика і Венесуела є одними із найбільших країн-виробників нафти в світі. До того, крім нафти Венесуела має ще й великий газовий потенціал. А Бразилія займає шосте місце в світі за запасами залізної руди. Чилі і Перу володіють відповідно другим і четвертим за величиною запасами міді у світі. Мексика багата сріблом, сіркою і селітрою. Куба – нікелем. А Венесуела залізною рудою та іншими великими запасами корисних копалин.

Китайська економіка продовжує зростати, тому з її розвитком в майбутньому відчуватиметься зростання потреби в латиноамериканській нафті і газі, залізній руді, міді та інших корисних копалинах.

Важливим питанням є, як забезпечити стабільне постачання цих ресурсів до Китаю, котрий знаходиться за тисячі кілометрів від Латинської Америки. Китайці планують співпрацювати з латиноамериканськими країнами, створюючи на місцях підприємства з переробки цих ресурсів. Що сприятиме прискоренню економічного розвитку Латинської Америки і безпеці каналів поставок цих ресурсів.

По-друге, Латинська Америка є величезним потенційним ринком для Китаю. Загальна чисельність її населення сьогодні складає близько 570 мільйонів людей і сумарний ВВП всіх латиноамериканських країн становить 4,4 трильйона доларів. Нині Латинська Америка є більш процвітаючою, аніж Китай. Адже в більше як 10 її державах ВВП на душу населення складає більше 5 тисяч доларів. І хоча фінансова криза зачепила і Латинську Америку і потужності її економіки в цілому знизилися, однак значний потенціал збуту все ж залишився.

Хоча в Латинській Америці існує великий розрив між рівнем добробуту різних груп її населення, і вона потребує, як якісних товарів так і предметів розкоші, однак потреба у великій кількості дешевих китайських товарів на латиноамериканському континенті надає великі можливості для ведення бізнесу.

По-третє, Латинська Америка має великі фінансові потреби. Фінансова криза вплинула на Латинську Америку, в результаті чого деякі латиноамериканські держави зазнали труднощі у фінансуванні. А ряд країн регіону, дотримуючись стратегії диверсифікації, намагаються знайти альтернативу традиційній залежності від американського капіталу.

Крім того, декілька країн, такі як Венесуела, Болівія, Еквадор, Нікарагуа і Куба, через напруженість своїх відносин з Сполученими Штатами гостро потребують китайського фінансування. Ці фактори створили попит на китайській капітал в Латинській Америці. В той же час Китай, маючи величезні валютні резерви, в умовах фінансової кризи зацікавлений в підтримці китайських підприємств в Латинській Америці.

Венесуела заслуговує на особливу китайську увагу. Тут політика і бізнес об’єдналися належним чином. А спільність комуністичної ідеології стала цементуючим фактором для входження китайських компаній на латиноамериканський «плацдарм».

Однак, не дивлячись на те, що президент Венесуели Уго Чавес дуже доброзичливо ставиться до Китаю і відвідував його з візитами вже багато разів, китайці не бажають закривати очі на ті ризики, яким піддаються їхні інвестиції у Венесуелі.

 Першим із них є той, що нині Венесуела знаходиться у напружених відносинах зі Сполученими Штатами і Колумбією. Другим, що політичне майбутнє президента Уго Чавеса є невизначеним, не дивлячись на те, що він планує керувати Венесуелою ще багато десятиліть. Третім той, що правова система у цій країні є недосконалою і мінливою, управління неефективним, а корумпованість влади занадто великою. Також існує серйозна проблема організованої злочинності, котра дестабілізує венесуельське суспільство.

Однак ризики занадто великого зближення з Китаєм розуміють і в латиноамериканських країнах, не дивлячись на те, що експортувати нафту, корисні копалині і зерно їм вигідно. Тим не менш, деякі латиноамериканські експерти та бізнесмени починають говорити відверто про ризики подібного партнерства з Китаєм.

Адже конкуренція, під час експорту промислової продукції, з китайськими компаніями, більшість яких засновані з державною участю, є досить специфічною. Що передбачає варіювання цін на акції, захоплення власності на землю та природні ресурси. І хоча китайці заявляють, що були колонізовані і не хочуть колонізувати когось, все виглядає зовсім не так.

Латинська Америка, котра завжди так остерігалася надмірних економічних і політичних впливів Сполучених Штатів, тепер потрапляє в зону впливу іншого економічного гіганта. І Китай приходить на латиноамериканську землю не сам. Масово завозяться китайські фахівці, розгортається китайська інфраструктура і водночас нафтові, гірничо-видобувні та харчові компанії скуповують земельні ділянки.

В середині нинішнього десятиліття китайські компанії отримали вказівку розширятися зовні, і держава допомагає цьому розширенню всіма доступними методами. В результаті азіатський гігант став другим за величиною торгівельним партнером Латинської Америки. Першим є Європейський Союз, а третє місце тут дісталося Сполученим Штатам.

Водночас, протягом останнього десятиліття, Китай накопичив профіцит у фінансовій взаємодії майже з усіма країнами Латинської Америки, за винятком Аргентини, Бразилії, Чилі і Перу. Але якщо інвестиції Китаю в латиноамериканські держави за всю історію співробітництва до 2009 року складали 22 мільярда доларів, то лише за дев’ять місяців 2010 року вони стрімко злетіли вгору. В Латинську Америку надійшло 17 мільярдів доларів інвестицій.

По суті Китай став своєрідним двигуном економічного зростання для Латинської Америки в ХХІ столітті. Але латиноамериканських експертів непокоїть той факт, що країни континенту в цій структурі економічного обміну стають сировинним придатком так само, як це вже було в ХІХ столітті, під час британської промислової революції.

Тепер Китай розміщає свої заводи в країнах «третього світу». Азіатський гігант проникає також і в Африку, де умови праці найманих робітників не відповідають прийнятим в розвинених країнах екологічним стандартам та стилю ведення бізнесу. Цей стиль більше нагадує колоніальну політику.

В Латинській Америці усвідомлюють цю небезпеку і до цього часу намагалися уникати ситуації, подібної до африканської. Користуючись тим, що на відміну від Африки в латиноамериканських державах наявні сильні політичні партії, громадські організації і профспілки.

Так само латиноамериканці обминають і майнові домагання Китаю. Тому, наприклад, в Бразилії в 2010 році ведене обмеження на продаж великих маєтків іноземцям. Уругвай прагне заборонити купівлю землі громадянами інших держав, а в даний час в Конгресі Аргентини обговорюється закон щодо обмеження доступу іноземців до скуповування земельної власності. І не те, що уряди країн Латинської Америки відмовлялися від своїх відносин з Китаєм, але вони намагаються перевести ці взаємини у певні рамки, за які переходити не варто.

            При тому, що латиноамериканці поділяють ідеали зростання соціальної інтеграції, вони вважають, що сценарій, за яким експорт сировини є її основою, може підірвати її головну мету. Так 80% експорту з Бразилії в інші країни заліза і соєвих бобів припадає на Китай. В свою чергу Бразилія імпортує із Китаю електроніку і комп’ютери. Тим не менш,  якщо Латинська Америка експортує 46% своїх промислових товарів, то на долю Китаю припадає з них лише 11%.

Між тим, хоча політика Китаю в Латинській Америці нині, за різними показниками, нагадує експансію в часи колонізації різних частин світу провідними державами, але головні висновки полягають у зовсім іншому.

Тому, що глобальна економічна експансія Китаю і раніше прослідковувалося в інших регіонах світу, в першу чергу, в Сполучених Штатах і Європі. В котрих дешева продукція з Китаю є невід’ємною частиною їх щоденного побуту, не кажучи вже про експертно-імпортні та інші стосунки. Проте ніхто не ставить питання про колонізацію Китаєм Сполучених Штатів чи об’єднаної Європи.

На мій погляд, головним в цих стосунках є те, що Китай, котрий на сьогодні став однією з найпотужніших зростаючих економік, зараз, як кожна зростаюча система перебуваючи в дитячому віці, пробує навколишній світ на предмет того, які дії в ньому можуть привнести успіх.

І те, що на сьогодні Латинська Америка стурбована не стільки економічною експансією, скільки її структурою, цебто взаємовигідністю і відсутністю зайвого проникнення, говорить про те, що стосунки ґрунтуються на здоровій основі. Адже свого часу (понад три десятиліття тому), з цим самим зіштовхнулись японські, а потім й південнокорейські корпорації. Як в Сполучених Штатах і Європі, так і по всьому світу.

Та якщо в Америці та Європі ці питання швидко були відрегульовані не лише управлінням з обох сторін експортом та імпортом, а й розміщенням виробничих потужностей в самих Сполучених Штатах та Європі, що певними колами свого часу розцінювалось, як мало не поглинання економік, то це сьогодні видається нормальним і абсолютно безпечним.

Хоча деякі окремі моменти співробітництва і нині є такими, що викликають конфронтацію. Можна згадати про найближчого року сумнівну оборудку південнокорейських інвесторів в сільському господарстві Мадагаскару. Котра, проте, була викликана не стільки експансією південнокорейських фірм, скільки корумпованістю і слабкістю місцевої влади.

Позиція більшості країн Латинської Америки вказує на те, що жодної колоніальної експансії не вийде, навіть, за бажання китайських корпорацій. Оскільки латиноамериканські країни мають великий історичний досвід та досить потужні державні і громадські інституції, щоб врегулювати ці питання заздалегідь.

Проте, можна також без сумніву сказати, що проникнення китайської економіки на терени Латинської Америки буде посилюватись, оскільки на сьогодні китайські товари (при чому не тільки дешеві, а й високотехнологічні), є часто набагато вигіднішими, ніж товари завезені з інших регіонів світу. Особливо для латиноамериканського ринку.

В цьому сенсі Китай, безперечно, виграв, але й виграють і латиноамериканські держави. Оскільки такий експорт в їхні країни буде слугувати і їх же розвитку. І, на відміну від країн Африки, в котрих це викликає певні проблеми, цих проблем в Латинській Америці, швидше за все, можна буде уникнути. Оскільки й китайська сторона дотримується і прагматичної, і дуже зваженої політики. Що, зрештою, підтверджує і обережне входження до начебто ідеологічно дружньої Венесуели.

Відтак, по суті Китай робить те, чого 25 років тому не спромігся колишній Радянський Союз, а надалі і незалежна Україна, яка не використала свій великий промисловий потенціал (залишковий можливо, але реально існуючий) для міжнародного співробітництва і за рахунок цього вирішення своїх проблем. Чи використає це Україна надалі залежить від того, яка сама буде Україна, і якими інтересами вона буде керуватися.