Третьою не буде

Якщо на місцевих виборчих перегонах першими до фінішу приходять позапарламентські партії, про більшість яких до початку кампанії не чули не лише виборці, а подекуди й політичні аналітики, то напрошується висновок: у суспільстві зростає запит на політиків «третьої сили». Проте не виключено, що український електорат уже скоро відчує себе ошуканим – «нова» політична сила з привабливою назвою може виявитися котом у мішку, підкинутим «старими» політиками, за яких декому так не хотілося голосувати. Кілька малих партій, які 31 жовтня в деяких регіонах несподівано досягли непоганих результатів, у колах політтехнологів називають сателітами ПР. Їх використовували ті, хто не хотів у своїй вотчині відкрито висувати власну кандидатуру від Партії регіонів, оскільки поміж місцевих виборців біло-блакитні непопулярні. Ще одна група регіональних політсил, що вистрелили 31 жовтня, – суто комерційні проекти (див. №35/2010). Їх виставляли на продаж чи здавали в оренду, причому почасти до послуг місцевих організацій однієї «комерційної» партії вдавалися як провладні сили, так і опозиція.  

Потенційні союзники влади

Одна з несподіванок місцевих виборів – партія «Совість України», яка здобула більшість у двох місцевих радах (Вінницькій і Полтавській) та перемогла в мерських перегонах у цих містах. За даними Міністерства юстиції, вона зареєстрована в березні 2005 року, а її лідером є ректор Київського міжнародного університету Хачатур Хачатурян. Політичний проект створювали під чергові парламентські вибори, але успішним він не був. Натомість став у пригоді на виборах 31 жовтня. За словами політтехнологів, які опікувалися «Совістю України» протягом місцевої кампанії, спочатку цей бренд створювали конкретно для екс-нашоукраїнця, мера Вінниці Володимира Гройсмана, але згодом його вподобав і голова Полтави Олександр Мамай.

Подейкують, що Гройсман планував брати участь у кампанії як лідер регіонального блоку свого імені, а коли закон про вибори заборонив партійні блоки, і Партія регіонів, і «Батьківщина» намагалися переконати мера, якого підтримували більшість він­ничан, висуватися на другий термін від їхніх політичних сил. Гройсман не ризикнув пристати на жодну з цих пропозицій: ні від опозиції, щоб не зіпсувати стосунків із владою, ні від ПР, щоб не розчарувати виборців. Тому й обрав невідому широкому загалу партію. Та політконсультанти «Совісті» прогнозують, що Гройсман буде лояльним до регіоналів, а його команда, яка пройшла до міської ради за списками партії, знайде спільну мову з ПР.

Ще простіше регіоналам буде знайти точки дотику із «совісними» на Полтавщині, де партії домовлялися про спів­працю ще під час виборчої кампанії. Цього не заперечує й сама ПР. «Ми підтримали Олександра Мамая як кандидата на посаду міського голови Полтави. І зробили цей крок не просто так. У нас будуть спільні проекти з нинішньою міською радою впродовж усієї каденції», – заявив губернатор Полтавщини, регіонал Олександр Удовиченко.

Скромнішими здобутками може похвалитися інша близька до біло-блакитних партія «Еко+25», кандидат від якої переміг на виборах мера Ужгорода. Створену 2001 року політсилу пов’язували з Індустріальним союзом Донбасу. На виборах 2006-го за її списками намагався потрапити до Верховної Ради чинний міністр Кабміну Анатолій Толстоухов, але «Еко+25%» до парламенту не пройшла. А сьогодні, як розповідають у колах політконсультантів, її контролює Дмитро Фірташ. Матиме ПР на Закарпатті й іншого, набагато відомішого союзника – «Єдиний центр», що здобув перемогу в регіоні. ЄЦ завжди схилявся до співпраці з регіоналами. А після призначення на посаду міністра з надзвичайних ситуацій його лідера Віктора Балоги тим більше не відмовиться від підтримки влади (див. тут).
На боці регіоналів, вочевидь, гратимуть Партія вільних демократів Михайла Бродського, який очолює Державний комітет із питань регуляторної політики та підприємництва, і змаргіналізована Соціалістична партія міністра економіки Василя Цушка, деякі кандидати від якої пройшли до місцевих рад за мажоритарними округами, а також представники інших дрібних політсил, яким вдалося провести кілька людей за мажоритаркою.

Ширма для місцевої еліти

Та не лише ПР на цих виборах була зацікавлена в підтримці маргінальних партій. Вони знадобилися також кандидатам, які більше схилялися в бік опозиційних політсил, але боялися відкрито підтримати якусь із них. Стали в пригоді такі партії й тим, хто й готовий співпрацювати з владою, але політична кон’юнктура не дозволяє: на їхній території ПР непопулярна. По допомогу до «політичних малюків» зверталися й безпартійні градоначальники, які після заборони самовисування були змушені шукати нейтральні політсили, щоби балотуватися в мери.

Попит на маргінальні партії поміж згаданих категорій одразу ж активізував ринок продажу політичних проектів. Практика зароб­ляти на політсилах, створених для продажу, в Україні застосовується не перший рік. Але особливого поширення вона набула на цих місцевих виборах. Найбільшого успіху з-поміж комерційних проектів досягла партія «Рідне місто», створена чітко з метою надання своїх місцевих організацій мерам, які не хотіли пов’язувати свого майбутнього з парламентськими політичними силами. Щоб привернути до себе увагу, вона відкрито рекламувала власні послуги на офіційному веб-сайті: «Партія «Рідне місто» запрошує представників місцевих еліт, громадські організації, ініціативні групи до співпраці та готова надати структури для участі у виборах 31 жовтня місцевих неполітичних проектів». Від «Рідного міста» висувався мер Сум, раніше безпартійний Геннадій Мінаєв, який переобрався на другий термін. Сама ж партія з другим результатом пройшла до місцевої ради. Від цієї політичної сили балотувалася й екс-мер Житомира Віра Шелудченко (раніше була членом «Єдиного центру»), але програла кандидатові від ПР Володимиру Дебою.

За такою самою схемою працювали «Третя сила», яка й на попередніх виборах мала представників у місцевих радах, та «Нова сила». Як пояснив Тижню Ігор Душин, лідер Ліберально-демократич­ної партії, який також кон­сультує дрібні політсили та є посередником із питань надання їхніх місцевих організацій представникам регіональних еліт, і «Рідне місто», і «Третя сила» ставили перед собою мету не лише трохи підзаробити на продажу осередків. Їхні власники сподіваються, що місцеві лідери, які балотувалися від них, і далі залишатимуться в їхніх лавах, завдяки чому ці політсили на наступних виборах можуть розраховувати на кращий результат.

Конкретно для продажу, за словами політконсультантів, створювалася й партія «Все­український патріотичний со­­юз». На виборах 31 жовтня від неї висувався та виграв раніше безпартійний мер Рівного Володимир Хомко. Для мера Львова Андрія Садового, якому теж вдалося переобратися на наступний термін, ширмою стала Республіканська християнська партія, створена 1997 року. До того як висунутися від РХП, Садовий був членом «Нашої України». Відомо, що ПР вела переговори зі львівським мером, намагаючись перетягнути нашоукраїнця на свій бік. Зрештою він віддав перевагу не партії влади, а маленькій політсилі, що позиціонується як правоцентриська. Утім, Садового вже давно помічено в підіграванні владі. Однак, якби він відкрито став на її бік, більшість львів’ян однозначно не голосували б за нього й, найімовірніше, переміг би кандидат від «Свободи».

Зважаючи на перші заяви після оголошення результатів виборів, більшість дрібних партій у місцевих радах спів­працюватимуть із владою, як-от ЄЦ на Закарпатті чи «Совість України» в Полтаві. Утім, є й винятки з правила. Ще один сюрприз місцевих виборів – партія «Єдність», яка була популярною в Києві, коли столицю очолював її лідер Олександр Омельченко. Сьогодні цю політичну силу контролює Петро Порошенко. «Єдність» досягла найвищого результату на виборах до Вінницької облради: трете місце в загальному заліку після ПР і «Батьківщини» та 22 депутатських мандати. На Вінниччині за списками партії йшов, зокрема, екс-губернатор регіону Олександр Домбровський. Там політсила, схоже, визначилася з позицією. Уже на першому засіданні облради партія відмовилася голосувати за обрання регіонала Сергія Татусяка головою ради. За прогнозами експертів, в інших місцевих радах, до яких пройшли представники «Єдності», вони також не поспішатимуть домовлятися з ПР.

Самі свої

Справжніх регіональних політсил, які мають свій стабільний електорат у певному місті чи області, в Україні практично немає. До таких можна зарахувати проросійські партії в Криму «Русскоє єдінство» та «Союз», які борються за електоральне поле в регіоні з ПР. Поміж кримських татар популярний Народний рух України, який показав найкращий результат саме на виборах до Верховної Ради АРК. Від НРУ до ВР Криму балотуються представники меджлісу. До місцевих партій також можна віднести ще одну проросійську політсилу – одеську партію «Родіна» Ігоря Маркова, яка буде представлена в міській раді 14 депутатами. На Закарпатті мають підтримку місцеві партії угорців, щоправда, на цих виборах вони отримали значно менше мандатів, ніж на попередніх. Поки що регіональними залишаються ВО «Свобода» Олега Тягнибока та «УДАР» Віталія Кличка, які мають шанс вийти на загальнонаціональний рівень.