Внесок Льва Мановіча у сучасний дискурс медіакультури важко переоцінити. Професор Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, Мановіч також очолює лабораторію, де разом зі своїми кількома колегами та асистентами розробляє програми, що уможливлюють систематичне застосування великоформатного комп’ютерного аналізу та інтерпретативної візуалізації потоків інформації, оскільки саме така обробка інформації, на їхню думку, стане основною тенденцією культурного критицизму у майбутньому. Одна із лекцій Мановіча, що він прочитав у Києві, присвячена проекту цього напрямку: «Як читати 1.000.000 сторінок Манга одночасно? Візуалізація структур у мистецтві, іграх, кіно, анімації, коміксах та друкованих ЗМІ».
Як Лев Мановіч сам розповідає у своїй новій книзі про вплив комп’ютрених програм на сучасну культуру (книзі, яку можна вільно скопіювати з його вебсайта http://manovich.net/, хоч вона ще досі перебуває у стані редагування автором), час його переїзду з Росії до Сполучених Штатів співпадає із, мабуть, найцікавішим часом в історії комп’ютерних технологій: «Я приїхав до Нью-Йорка з Москви в 1981-му році, коли було випущено перший IBMкомп’ютер.Мій перший досвід роботи з комп’ютерною графікою відбувся 1983-1984 роках на AppleIIE. У 1984 році я побачив графічний інтерфейс в його першій успішній комерційній версії на комп’ютері AppleMacintosh. У тому ж році я отримав роботу в одній з перших компаній комп’ютерної анімації (Digital Effects), де я навчився програмувати трьохвімірні комп’ютерні моделі і анімацію. У 1986 році я сам писав комп’ютерні програми, які автоматично обробляли фотографії, аби зробити їх схожими на картини.
У січні 1987 року Adobe Systems випустили Illustrator, а потім за ним послідував у 1989 році Photoshop. У тому ж році вийшла стрічка Джеймса Камерона Прірва. В цій стрічці було вперше застосовано новаторські комп’ютерні технлогії (CGI) для створення першого комплексного віртуального персонажу.І вже до Різдва 1990-го, Тім Бернерс-Лі створив усі компоненти всесвітньої мережі WorldWideWeb, у такій формі, як вона існує сьогодні: веб-сервер, веб-сторінки й веб-браузер». Свідок і учасник цих подій, Мановіч теоретизує їх, шукає контексти, які б дозволили вписати цей період, одночасно в історію мистецтва та в історію комп’ютерних технологій.
Мановіч намагається зрозуміти, що трапилося з техніками, мовами і концептами в результаті їх комп’ютеризації. У «Мові нових медій» він уводить нове поняття – студії нових медій, що вже давно стало у Північній Америці та Європі окремою дисципліною.
Нарешті, у книзі, яка вийшла друком у 2001-му і принесла Мановічу справжнє визнання, «Мова нових медій», він віднаходить свій «код» – монтаж Дзиги Вертова та раннього кіна загалом, який на його думку є засадничим для комп’ютерних програм: «Сто років після народження кіна, притаманний кіну спосіб бачення та організації часу та нарації, поєднання одного досвіду з іншим, став основним способом, у який користувачі отримують та взаємодіють із потоком культурної інформацію».
На думку Мановіча, основні принципи маніпулювання цифровим зображенням, наприклад, у програмі Photoshop, було запроваджено задовго до появи цифрових технологій – у фільмах Вертова. Подібні твердження теоретика медій дозволили багатьом порівнювати його з Маршаллом МакЛюєном, який чи не вперше помітив специфічний зв’язок нових медій зі старими: його відомий висновок «Медіум – це меседж» твердить, що меседжем кожного нового носія є старий носій, тобто новий медіум чи носій імітує та містить у собі старий. Однак саме після «Мови нових медій» Мановіча, терміни «новий» та «старий» треба брати в лапки. Адже, відслідковуючи історію «нових» медій у минулому, Мановіч доводить, що «нові» медіа – це, досить часто, лише добре забуті «старі».
В той же час, у своїй лабораторії та у своїй теорії, Мановіч досліджує нові тенденції та нові очікування щодо програмного забезпечення. Якщо у «Мові нових медій» його цікавить питання забування «старих» медій та бачення стрічок Вертова очима користувача комп’ютерних програм, то в нових своїх проектах Мановіч концентрується на властивості «нових медій» бути «невидимими». Як, наприклад, користувач iPad-a, навіть не помічає, що він користується Інтернетом; це ж стосується телефонних аплікацій тощо.
Крім того, Мановіч погоджується із сучасним німецьким медіа-теоретиком Фридрихом Кіттлером, що специфікою нашого часу стає й те, що навіть бути хорошим коритувачем вже недостатньо. Медіа-грамотність сьогодні означає володіння кількома мовами програмування: кожний знатиме як написати програму, як створити телефонну аплікацію, як збудувати вебсайт тощо. Ми усвідомлюємо, що живемо у змішаній реальності, де поєднані віртуальний та реальний виміри, і змістовне наповнення якої створене самими користувачами.