Як зазначає The Economist, за один вечір 40 тис осіб винайняли помешкання за допомогою сервісу, який пропонує 250 тис кімнат у 30 тис міст 192 країн. Вони обирали приміщення і платили за все онлайн. Але пропонували їм квартири не готельні мережі, а приватні особи.
«Клієнти й господарі знаходили одні одних через Airbnb, фірму із Сан-Франциско. Від моменту відкриття цієї компанії у 2008 році її послугами вже скористалися понад 4 млн осіб (2,5 млн лише за 2012-й). Це найяскравіший приклад шерингу, нової економіки спільного споживання (англ. sharing economy), коли можна винаймати і брати на прокат житло, автомобілі, човни та інші товари й речі безпосередньо одне в одного через інтернет», – зазначає видання.
Зокрема, за даними сайту Airbnb, господарі нерухомості в Сан-Франциско здають своє житло в оренду в середньому 58 діб щороку й заробляють на цьому $9300. Автовласники мають із оренди своїх машин через сервіс RelayRides у середньому $250 за місяць, а дехто навіть понад $1 тис.
The Economist додає, що може здатися, ніби така система нічим не відрізняється, скажімо, від надання послуг міні-готелями bed&breakfast, таймшеру (права на користування нерухомістю впродовж частини року) або участі в карпулі (спільному використанні одного приватного автомобіля кількома пасажирами). Але технології зменшили операційні затрати, що зробило спільне користування як ніколи дешевим і легким, а тому й значно доступнішим.
«Велику зміну принесла досяжність точніших даних про людей і товари, що уможливлює деталізування інформації про фізичне майно й використовування його в послугах. До масового застосування інтернету теж можна було орендувати в когось дошку для серфінгу, електроінструмент або місце для паркування, одначе клопотів було більше, ніж економії від такої угоди», – пише The Economist.
А ось тепер на сайтах Airbnb, RelayRides і SnapGoods, додає видання, власники та наймачі можуть знайти одне одного; смартфони з функцією GPS підкажуть, де припарковано найближчий автомобіль, доступний для прокату; соціальні мережі дають шанс перевірити, хто є хто, і сприяють установленню довірчих стосунків; а розрахунок здійснювати можна через електронні платіжні системи.
Переклад статті The Economist читайте в матеріалі «Нова економіка спільного споживання»