Журналіст Віталій Портніков пише, що звільнення Юрія Луценка «стало однією з небагатьох новин останніх трьох років, які свідчать, що відкат від авторитаризму таки можливий».
«Звичайно, це звільнення не стало результатом серйозного тиску суспільства і опозиційних сил, воно не продемонструвало поваги до права, яке раптом вирішив проявити невтомний будівельник пострадянського авторитаризму. Але при цьому показало, що режим вразливий з точки зору зовнішнього тиску. І не просто зовнішнього тиску, а європейського, західного. Януковичу нікуди дітися від Європи», – пише він, додаючи, що «донецька команда може існувати тільки в режимі жебраків, і гроші з можливістю збереження влади й власності вони можуть отримати тільки на Заході, в той час як Росія – якщо і допоможе їм – то тільки за умови беззастережної капітуляції».
«Саме тому Юрій Луценко опинився на волі, і ми можемо міркувати про межі реалізму в уявленнях про життя Віктора Януковича – чи розуміє він, що тільки Луценка не достатньо, і Заходу потрібна і Тимошенко, або розраховує отримати гроші авансом, під обіцянки, що звільнить свого головного конкурента наступного Благовіщення. Адже навіть терористи випускають заручників порціями», – підсумовує Портніков.
Журналіст Юрій Луканов пише про звільнення Луценка як «міні-виставу» для виборців.
«За мірками нинішньої влади суворий хазяїн Банкової проявив слабкість. Власними руками він випустив на свободу того, хто, звісно ж, буде продовжувати сварити владу і формувати суспільну думку в невигідному для влади руслі», – пише Луканов
«Але виборець отримав міні-спектакль, який покликаний продемонструвати благородство та великодушність голови держави. Уповноважена з прав людини Валерія Лутковська, яка сіла в це крісло за наполегливої підтримки Банкової, неочікувано звернулася до президента з проханням про помилування Луценка. Янукович негайно відгукнувся і підписав відповідне рішення. «Доброї душі людина», – мали подумати його прихильники», – пише він.
«Однак політична доля Юрія Луценка залежить не тільки від його формального статусу. При подальшому досягненні ваги скасувати судимість буде всього лише справою техніки. Чи стане Луценко нарощувати рейтинги – залежить від того, з чим він вийшов з колонії, яку позицію буде далі займати», – наголошує Луканов.
Журналіст і блогер Мар'яна П'єцух пише про вплив звільнення Луценка на опозиційний мітинг, який відбувався у Києві 7 квітня.
«Після появи новини про звільнення Луценка і про те, що він за годину до початку мітингу вже відбув з колонії, народ умить почав гуртуватися на акцію з надією побачити на власні очі жертву "окупаційного режиму". Але люди вже поспішали на мітинг зовсім з іншим настроєм, аніж мали би йти на протест…», – пише П'єцух.
«Таки невипадково випускали Луценка сьогодні. Адже на мітингу людей мали мобілізувати до "повстання" на основі страшних історій про остаточну узурпацію влади методом "путчу" і непризначення виборів у столиці. Натомість народ забув вже і про "путч", і про вибори в Києві й святкує "перемогу демократії" в зв'язку з виходом Луценка», – вважає журналіст.
Між тим, блогер та громадський діяч Антон Дмитрієв пише, що опозиційні лідери, судячи з останніх мітингів, не направляють громадський протест і не прагнуть до результату.
«Жодного протистояння, жодних різких рухів, жодних цілей і жодних результатів – ось сухі залишки останніх акцій, які політики вміло «зливають», не дозволяючи громадянам самим вирішувати свою долю. Якщо влада в Україні намагається бути схожою на лукашенківську і путінську, то опозиція, на жаль, скочується до положень маргінальних придатків режиму. Тут я маю на увазі саме парламентську опозицію, народних депутатів, не суспільство», – пише він.
«Якщо подивитися абстрактно, то влада і парламентська опозиція тепер єдині в одному – жахливій віддаленості від народу, його життя і вимог. Все-таки, сама законодавча влада така ж влада, як і всі інші, а бути проти самої себе – шизофренія. Тому нинішня правляча команда і опозиція, що намагається керувати, живуть в одному світі, а народ – в іншому. І ці світи вкрай рідко перетинаються», – зазначає Дмітрієв.
«Опозиція повинна поміняти свої методи ведення справ, адже останнім часом вона все більше нагадує хлопчика, який кричав "вовк" і до якого згодом ніхто не прийшов на допомогу. Якщо лідери скликають народ, то вони повинні показувати результат, а не просто показуватися на публіці, адже суспільство вже зачекалося дій, так як бачить лише слова. Продовження в такому ж дусі, як "мовний майдан", здача Києва і прощення путчу, можуть призвести до того, що в потрібний момент за опозицію не вийдуть навіть за гроші», зазначає він.
Водночас, Миколай Воробйов, член організації «Європатруль» поділився своїми спостереженнями під час опозиційної акції протесту. А саме – фактами, які можуть свідчити про присутність так званих «майданбайтерів» на мітингу.
«Минулої неділі в столиці відбувся позачерговий мітинг опозиції в рамках кампанії "Вставай, Україно!". У порівнянні з акцією під стінами ВР 2 квітня, в недільний день у парку Шевченка зібралося набагато більше людей, зокрема, за рахунок мобілізованих активістів з регіонів країни. Інше питання – якість учасників акції», – пише Воробйов.
«Відразу варто відзначити, що організатори частково врахували критику після минулої акції. У всякому разі, на цей раз був частково організований фейс-контроль учасників. Напевно тому, "європейці" Миколи Катеринчука відкрито не розпивали алкоголь прямо під час акції. Втім, досі не знають імені свого лідера», – ділиться спостереженнями блогер і додає кілька відео на підтвердження власних слів.
«Наскільки етично залучати на мітинги проплаченнх активістів, тим більше, неповнолітніх? Питання риторичне. Швидше за все, це фінансова розплата опозиції за пасивність столичної громадськості. А також небажання працювати з людьми по закінченні виборчих кампаній», – пишеблогер.
«Куди більш раціональним було б наслідувати приклад громадських організацій, починаючи від спортивних гуртків і закінчуючи неурядовими структурами. Вони постійно тримають в тонусі своїх активістів, організовують спільні заходи, підтримують зворотний зв'язок, розширюють число прихильників…», – пише Воробйов.
«Можливо, тоді б опозиції не довелося оптом купувати Майдани, ставлячи в незручне становище тих, хто реально прийшов за ідею!», – додає він.