Ще у 1993 році уряд України затвердив програму «Газогідрати Чорного моря», якою був передбачений великий обсяг геологорозвідувальних робіт і створення технологій видобутку. Провели сейсмічні дослідження і декілька наукових експедицій. Проте, економічна криза 90-х, відсутність коштів, а головне – байдужість, недолугість та короткозорість урядових чиновників не надали розвитку цій тематиці в Україні. Тематика метан-гідратів навіть не увійшла до проекту оновлення Енергетичної стратегії України.
На думку експерта. для форсування метан-гідратної тематики в Україні потрібно ініціювати розробку багатосторонньої програми досліджень на базі українсько-німецького партнерства з підключенням до нього дослідницьких центрів країн Чорноморського басейну.
«І робити це варто в форматі Україна – ЄС. Зацікавлені сторони могли б створити Міжнародний дослідницький консорціум Black Sea MetHydro R&D International Consortium із залученням до нього потужних транснаціональних енергетичних компаній, що вже працюють у Чорному морі», – вважає Гончар.
Він переконаний, що також важливо отримати фінансування по лінії рамкової наукової програми Євро комісії і згадати про «Меморандум про взаєморозуміння у галузі енергетики між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України і Міністерством енергетики та промисловості Держави Катар», що був підписаний 8 травня 2012 року. З поміж іншого, у Статті 5 міститься позиція «Проведення розвідки й технологічної розробки газових гідратів».
«За поганою українською бюрократичною звичкою, підписавши документ, тут же про нього забули», – зауважив експерт.
За його словами, тематика природного газу з нетрадиційних джерел стає дедалі більш резонансною у Європі на тлі американських досягнень.
«Як і було у випадку з «революцією сланцевого газу», за якою, насправді стояла тривала 20-річна копітка праця американських вчених, інженерів, промисловців, метан-гідратна революція не здійснилася 12 березня 2013 року. Україна ж з авангардної позиції початку 90-х перемістилась в ар’єгард, скочуючись до аутсайдера. Попри те, що її залежність від монопольного постачальника газу – Росії – очевида і небезпечна», – резюмував Гончар.
Детальніше читайте статтю «Третя газова революція» у журналі «Український тиждень» №12