«Навіть президент Кучма, який користувався широкими повноваженнями, але був зупинений фрагментацією політичної бази, не зміг зрівнятися з Януковичем у здатності вводити зміни. Концентрація влади і відносна стабільність української економіки в період з 2010-2011 років, створили ідеальні умови для здійснення глибоких реформ, запропонованих президентом в 2010 році. Позиція Януковича також була посилена тим фактом, що йому вдалося повністю маргіналізувати українські опозиційні сили…Крім того, опозиційним партіям забракло навіть базового усвідомлення того, як варто брати участь в серйозній політиці, не кажучи вже про повну відсутність життєздатної і послідовної політичної стратегії країни, яку була замінено популістськими гаслами», – зазначають експерти.
За словами Матурчака і Сарни, у цілому діяльність Януковича між 2010 і 2012 роками залишає бажати кращого.
«І хоча після приходу до влади нинішній уряд здійснив деякі непопулярні заходи важко зрозуміти в якій мірі необхідні зміни стали результатом справжнього бажання до змін, а в якій – лише відповіддю на об’єктивні і зовнішні фактори, в тому числі економічну кризу і необхідність фінансової допомоги від МВФ.
Так само важко позбутися враження, що зусилля спрямовані на диверсифікацію постачання газу в Україну обумовлені провалом політики Януковича щодо Росії і невдалими спробами переговорів та перегляду газових контрактів від 2009 року. Можна з упевненістю казати, що великий потенціал і сприятливі умови, згадані раніше, вже було змарновано», – переконані аналітики.
Між тим, на їх думку, перемога кандидата від опозиції на президентських виборах в 2015 році не дасть великих надій на зміни.
«Наразі опозиція робить переважно популістські та реакційні кроки у відповідь на урядову програму реформ, і наприклад оголосила плани скасувати пенсійну реформу. Поки що ж опозиційні партії України не запропонували жодних альтернативних ідей щодо того, як треба проводити реформи. Хоча поки що рано здогадуватися, що станеться в 2015 році, більш ймовірно, що наступна президентська кампанія зосередиться на особистих якостях кандидатів, а опозиція закликатиме змінити керівництво без послідовного плану щодо того, що робити далі. Дуже важко визначити хоч одного опозиційного лідера, який міг би запропонувати реальні (або примарні) надії на систематичні реформи в Україні», – додають експерти.
Читайте також: Глухий кут легітимності. Що робити опозиції коли паркетна боротьба безперспективна