«Майбутній німецький підхід має поєднувати увагу на високому рівні до Росії та більшу зацікавленість у тому, що іноді називають «проміжною Європою» або Zwischeneuropa – в першу чергу, в Україні.
Парафована у 2012 році (угода про асоціацію – Ред.), передбачає як тісні політичні відносини так і далекосяжну економічну інтеграцію України в ЄС. Якщо угоду підпишуть і ратифікують, вона стане не лише найбільш важливою міжнародною угодою для України, але й найбільш далекосяжним договором, який Європейський Союз будь-коли укладав з країною, яка не є його членом. Втім, ні в тексті угоди, ні в заявах європейської ради за останні роки все ще так і не було зазначено офіційної перспективи членства України в ЄС.
І частину відповідальності за це несе на собі Німеччина. Стратегічний провал зумовлений як повільністю бюрократією ЄС, так і скептичним ставленням національних еліт окремих країн Європи до ідеї майбутнього приєднання України.
Вирішальним фактором у Німеччині може бути просто відсутність уваги до України та нездатність німецької політичної еліти зрозуміти геополітичне значення України.
Така наївність, в свою чергу, пов'язана з триваючим домінуванням Росії загальному баченні Східної Європи у Німеччині», – йдеться в статті.
На думку експерта, незважаючи на згортання демократії в Україні Німеччина зокрема і Захід в цілому повинні почати більш прихильно ставитись до України.
«По-перше, нинішні авторитарні тенденції в Україні значно слабші, ніж у більшості інших пострадянських держав.
По-друге, українська політика протягом останніх 20 років була відносно більш плюралістичною, ніж, наприклад, в Білорусі та Росії. В українській демократії один за одним відбуваються підйоми і відкати. Наступне зрушення може мати більш позитивний напрям. Дестабілізація неоавторитарного режиму Януковича видається є лише питанням часу.
Але чи сприятиме вона істотним змінам німецько-українських та європейсько-українських відносин? Беручи до уваги маргінальний статус України на ментальній карті західноєвропейської еліти це питання залишається відкритим», – пише Умланд.
Читайте також: Підписувати чи не підписувати