«Широко визнано, що західну політику визначають три «і»: ідеї, інтереси та інституції. В той же час в Україні помітну роль грають лише два: індивіди та їх інтереси. Два винятки, коли ідеї відіграли свою роль, сталися під час короткого періоду національно-демократичного руху в період між 1988 і 1991 роками та під час Помаранчевої революції 2004 року. Перший, однак, обмежився певними регіонами і заплямований перебіжчиками й інфільтрацією КДБ. У другому хід подій виявив факт, що ідеї були використан для маскування звичайних інтересів на той час звичайних осіб», – пише експерт.
«Опорою пост-радянського управління є зв'язок бізнесу і політики, кумівство і заступництво засновані на прихованій (в деяких випадках не дуже ретельно) неформальності, до якої країна з часом звикла. Всі знаменитості на політичній сцені – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович та Арсеній Яценюк в останні роки зробили свій шлях нагору перебуваючи близько до цих стовпів. В той же час ідеї та інституції залишалися нічим іншим як завісою для пострадянської гри за владу.
Термін «пострадянський» точно описує нинішнє управління в країні. Замасковані ідеологією радянські стандарти зловживання владою та корупція просто виринули знову після розпаду Радянського Союзу, хоча і в дещо іншій формі. Моральний кодекс будівника комунізму був замінений демократичними цінностями. З’явився новий фасад, але залишився старий інтер’єр, зітканий з практик і політиків з минулого», – підкреслює Васильєв.
На думку аналітика, «європейська інтеграція» стала дуже цінним елементом цього фасаду.
«З 1994 році прикриваючись деклараціями, комітетами та планами дій, українські президенти та уряди концентрували увагу на пострадянських владних іграх. Насправді їх зусилля з європейської інтеграції ніколи не були нічим іншим крім імітації. Варто заглибитись в реалії життя в Україні, щоб побачити як фундаментальні концепції ЄС – від верховенства права до рівної конкуренції застосовуються в країні.
На жаль, угода про асоціацію з ЄС, розпочата 30 березня 2012 року, скоріш за все, також стала жертвою цієї гри. Пострадянська точка зору на її здійснення є достатньо очевидною. Олігархи і клани, які фактично встановили контроль над побудованою за радянських часів промисловістю країни і, в деякій мірі, сільським господарством, візьмуть найкраще від вільної торгівлі, а решту «пирога», а саме політичну частину та вимогливі положення, наприклад, про конкуренцію чи державні закупівлі волітимуть залишити на папері.
Результатом багаторічної гри в інтеграцію в ЄС стало те, що геополітичний вибір країни є заручником дуже вузького кола осіб та їх інтересів», – додає експерт.