«Будучи політичним утворенням, якому (за окремих винятків) бракує здатності застосовувати військову силу, і яке позбавлене послідовної і зобов’язальної зовнішньої політики і загалом вважається «м’якою силою», впродовж останніх двадцяти років ЄС проводив досить активну політику застосування санкцій. Станом на червень 2012 року діяли санкції проти 26 держав, включно з Північною Кореєю та США, вже неіснуючою країною Югославія та набором різних терористичних груп – від Аль-Каїди до менш відомого Руху за ісламську реформу на Аравійському півострові, а також проти 20-ти інших утворень та десятків осіб таких як невістка покійного сербського президента Слободана Мілошевіча Міліца Гаїч-Мілошевіч.
Застосування санкцій ЄС особливо збільшилось за останні кілька років від 22 рішень у 2010 році до 69 рішень у 2011 році. Хоча більшість з них зосереджувалась на невеликій групі країн поза законом, таких як Іран, Сирія і до недавнього часу Лівія та Бірма, їх кількість зросла з 16 у 2002 році до 26 у 2012 році. На думку Стефана Лене, це можна пояснити зростанням самосприйняття ЄС у якості все більш активного гравця на міжнародній сцені, а також тенденцією додавати нові санкції, якщо старі не працюють», – пише експерт.
В той же час, за словами аналітика, ЄС не завжди ретельно відстежує процес застосування санкцій, що сприяє їх неефективності.
«Стокгольмський процес 2001 року, темою якого була ефективність санкцій, мав наслідком публікацію 2003 року звіту, що рекомендував «заходи, щоб покращити планування, моніторинг, звітність та координацію між комітетами з санкцій та контрольними органами» та «створення посади координатора з санкцій, або спеціального радника…». Втім ЄС по суті проігнорував ці поради. Моніторинг санкцій як правило залишають загальним правоохоронним органам країн-членів. Таким чином, ми насправді не знаємо якою мірою вони виконуються або чи взагалі сприяють досягненню потрібної цілі. Тому це схоже на стрілянину у темряві: ми знаємо, що наша ціль десь є, ми маємо достатньо потужностей, щоб завдати їй шкоди, але набагато краще було б якби ми знали чи летять наші кулі в необхідному напрямку і чи стріляємо ми бойовими чи холостими набоями», – зазначає Геберт.
На думку експерта, приклади невдачі санкцій ЄС щодо Білорусі, Лівії та Ірану свідчать про те, що ЄС при розробці санкцій має ставити обмежені та досяжні цілі, реалістично оцінювати свої можливості та співпрацювати з громадськістю та опозицією країни, проти якої спрямовуються обмеження.