Журналіст "Української правди" Сергій Лещенко, аналізуючи нещодавній лист Юлії Тимошенко до Віктора Януковича, пише, що "сумна правда життя полягає в тому, що суспільство починає втрачати Тимошенко з фокусу уваги".
"Якщо до виборів вона так чи інакше щодня була в інформаційному просторі, то після обрання нового парламенту якщо про неї згадають раз на тиждень – то вже добре. Відбулася втома від Тимошенко плюс реальна втрата впливу на політику через появу нових гравців на опозиційному полі – Яценюк зі своєю групою підтримки, УДАР і особливо "Свобода". І ця заява Тимошенко – крок відчаю, спроба уникнути забуття, а також унеможливити доставку до суду по справі ЄЕСУ, який постійно відкладався через хворобу Тимошенко. Хочеться подивитися, як тепер конвоїри будуть це робити", – пише він.
Здивувала журналіста і фраза у посланні з харківської лікарні: "Українці вже четвертий рік вимушені жити в несправедливості, несвободі, приниженні та бідності".
"Правда полягає в тому, що і за 7 місяців першого урядування Тимошенко, і за 26 місяців другого ці явища нікуди не зникали. А вона як прем'єр не змінювала хижу систему, а користувалася її можливостями. Якби все перераховане було відсутнє в "Україні Тимошенко" зразка 2008-2009 років, то прихід Януковича до влади просто не зміг би так легко повернути це назад", – зазначає Лещенко.
Політолог Сергій Таран пише про Жерара Депардьє, який отримав російський паспорт.
"… Актор Жерар Депардьє раптом згадав про те, що в його родині були симпатики комуністів. І це не тому, аби висловити захоплення потужними звершеннями Росії чи заявити про нову місію Москви. Бо економіка російська тримається на плаву лише завдяки нафті та газу, а нові цивілізаційні ідеї в Росії, навіть, не обговорюються", – зазначив Таран.
"Депардьє захопився Росією лише для того, аби не платити податки. І все. Часи жертовних вчинків лишилися в минулому. В політиці немає митців. Або ідеалізм у Франції не в моді. Або інтелектуали стали комедіантами. Дріб'язкові мотиви – ознака того, у вчинкові немає геополітики, змови, чи "переоцінки всіх цінностей". Не той масштаб", – вважає він.
Соціолог Тарас Прокопишин у блозі написав про місце України у світових індексах. Так, в індексі держав, що зазнали поразки (один із ключових міжнародних соціально-політичних показників), у 2012 році Україна отримала від експертів 67,2 бала і розділила із Белізом 113 місце у рейтингу. З-поміж сусідніх країн Україна займає кращі позиції за Білорусь (85 і 76,6), Росію (83 і 77,1) та Молдову (73 і 78,7). Водночас Польща (148 і 44,3), Словаччина (144 і 47, 4), Угорщина (141 і 48, 3) і Румунія (126 і 59, 5) перебувають у рейтингу нижче, що свідчить про якісніше виконання базових умов керівництвом країн.
"Індекс розвитку людського потенціалу – інтегральний показник, який створили для дослідження розвитку людського потенціалу країн. Індекс є стандартним інструментом порівняння рівня життя громадян різних держав і регіонів. Автори аналізують 187 країн, які є членами ООН. Основу індексу складають три показники: середня очікувана тривалість життя при народженні в країні, рівень освіченості дорослого населення та коефіцієнт тих, хто отримує освіту у початкових, середніх і вищих навчальних закладах, а також внутрішній валовий продукт (ВВП) країни", – пише він.
В останньому рейтингу Україна займає 76 місце. Експерти оцінили український потенціал у 0,729 бала і зарахували державу до категорії "країни з високим рівнем потенціалу". Схожі показники мають Перу, Ямайка, Грузія, Венесуела й інші держави. Український показник вищий за середній світовий (0,682 бала), але нижчий від середнього європейського показника (0,751 бала).
У глобальному індексі миру (спроба дослідження відносного становища країн та регіонів із позицій безпеки та миролюбності) Україна займає 71 позицію, що свідчить про середній рівень безпеки у країні. Український показник – 1,953 бала. Варто зазначити, що цей показник є найнижчим за час формування індексу – від 2007 року значення зменшилося на 0,197 бала. Схожі показники у Куби, Кіпру й Тунісу – вони є "сусідами" України у рейтингу.
За економічною конкурентоспроможністю (індекс світової конкурентоспроможності) Україна посідає 73-є із 144 місць. Індекс України – 4,14 бала. Стільки ж набрали Уругвай, Словаччина та Чорногорія.
Голова Спілки українців у Португалії, голова комісії УВКР з питань української трудової міграції Павло Садоха пише, що "офіційна Україна не зацікавлена у розвитку національних шкіл за кордоном і допомагає проектам "Російського світу".
"Конфлікт, який нещодавно набув розголосу в українських ЗМІ щодо відкриття російських класів в українській школі "Дивосвіт" у Мадриді, насправді стосується всіх українських громад трудових мігрантів у Європі".
"Проблема національної самоідентифікації, якою після століть зовнішніш впливів хворіє українське суспільство, істотно відчувається і в громадах трудових мігрантів за кордоном. Але, на відміну від "материкової" України, де інформаційний простір заповнений ворожими до національної єдності силами, в умовах вільного світу, тобто, сформованих національних суспільств, українці в повній мірі починають розуміти важливість національної самоідентифікації", – пише він.
Дисидент Євген Сверстюк описує у блозі свої спогади про Різдвяні свята в таборах, "де в людей не було нічого – ні їжі, ні святкового одягу. Але вони примудрялися якось припасти щось трохи з їжі й імітувати кутю. І, звісно, свято створювали колядки".
"Бо, мабуть, немає такого жанру, який міг би зрівнятися з українськими колядками. Думаю, що це дуже живучий жанр. Іще декілька років тому діти приходили до сусідів і декламували: “Коляд, коляд, колядниця, добра з маком паляниця”. А тепер уже навчилися колядувати. Колядки починають відроджуватися, бо в цьому є потреба душі", – зазначив він.