«Українцем у Польщі перестало бути соромно і небезпечно. А я мав особистий досвід того, коли в тебе тикають пальцями, дражнять «бандерівцем» і взагалі ставляться з певним осудом. Особливо це було актуально у шкільні часи – добре пам’ятаю, як за сам факт того, що ти українець, можна було дістати в писок. Так само українці старшого покоління, особливо ті, які наживо пам’ятають, приміром, «Віслу» і відповідне ставлення до них поляків, їх ненавидять, бо вважають первісним лихом», – розповів Янковський.
Він також повідомив, що його дідусь, який допомагав відкривати першу українську школу в повоєнній Польщі, й досі спілкується принципово українською.
«Звичайно, всі ті ексцеси виникали тільки через дурість людську, а не через якусь вроджену національну ворожнечу. Але зараз, із появою величезної кількості інформації про все на світі, навіть найдрімучіші починають розуміти: те, що нас розрізняє, – то виключно культура. І саме ця культура стає в глобалізованому світі несамовитою цінністю. Українська культура в Польщі не виняток», – вважає композитор.
Детальніше читайте роздуми Михайла Cai Caslavinieri Янковського в журналі «Український тиждень»№43