Нинішній президент Росії Владімір Путін 15 років був агентом КДБ до того як почав займатися політикою та посів високі посади в державі. Після вивчення права в Ленінградському державному університеті Путін вступив до лав КДБ і шпигував за іноземцями в Санкт-Петербурзі. На початку 80-х він переїхав до іноземного підрозділу КДБ в Східній Німеччині, де його робота полягала у виявленні німців, які мали причини для поїздки в Західну Європу і США, а також відсиланні їх для того, щоб вкрасти технології з країн Заходу. Після 15 років служби, Путін піднявся тільки до звання підполковника і особливо не виділявся. У 1998 році Путін неочікувано став директором російського наступника КДБ ФБР, а потім главою Ради Безпеки.
Алєксандр Літвінєнко вступив до КДБ в 1988 році та працював до розпаду СРСР. Після цього він став членом ФСБ, в лавах якого боровся з тероризмом та організованою злочинністю в Чечні. Але кар’єра Літвінєнка зазнала краху в 1998 році, коли він публічно звинуватив посадовця ФСБ в тому, що він віддав Літвінєнку наказ вбити олігарха Боріса Березовського. Після цього через «перевищення повноважень» Літвінєнко потрапив до в’язниці ФСБ, а після двох звинувачень втік до Лондона. У листопаді 2006 року він помер від «таємничої хвороби». Розслідування його смерті виявило, що колишнього агента КДБ отруїли радіоактивним ізотопом.
Латвієць за національністю Борис Карпічков приєднався до КДБ в 1984 році, коли працював інженером-механіком на аерокосмічному заводі. За його словами, академія КДБ послала його до Мінська, щоб навчати вбивати. Пізніше Карпічков працював в елітному підрозділі контррозвідки в Латвії. З розпадом СРСР Карпічков вступив до лав спецслужби Латвії, продовживши працювати на ФСБ. В якості подвійного агента він проводив кампанії з дезінформації ЦРУ. Коли в Латвії про це дізнались Карпічков втік до Росії, а потім до Великої Британії, де і нині живе, вважаючи, що його переслідують російські спецслужби.
Олег Лялін відомий своєю втечею до Служби безпеки Великої Британії (МІ-5), що мало наслідком викриття та депортацію 105 радянських шпигунів, яких звинуватили у шпигунстві в Британії. Лялін запропонував оприлюднити інформацію про КДБ в обмін на надання захисту для нього. Таким чином він став першим шпигуном КДБ з часів Другої світової війни, який зрадив організацію. Масове вигнання дипломатів та торгових чиновників, якому сприяв Лялін стало, на думку Guardian, «найбільшими діями будь-якого західного уряду проти Москви». У 1995 році Лялін помер після тривалої хвороби.
Васілій Мітрохін був кадровим агентом КДБ, чий секретний проект контрабанди документів з архівів КДБ став предметом написання у 1999 році у співпраці з англійським істориком Крістофером Ендрю книги «Щит і меч». Мітрохін вступив до КДБ в 1948 році та позиціонував себе ревним агентом, доки в 1956 році не був переведений до архіву КДБ. За 12 років роботи в архіві Мітрохін виніс з нього тисячі документів.
У 1992 році через вісім років після того як він пішов з КДБ, Мітрохін прийшов з розповідями про архів до архіваріуса ЦРУ в Латвії. А після відмови в Латвії звернувся до британської МІ-6, де розповіді сприйняли серйозно пославши до Росії агентів, які викопали архіви з-під дому Мітрохіна. У Британії колишньому кадебісту дали захист та нове ім’я. ФБР пізніше описало внесок Мітрохіна як «найбільші повні та великі дані розвідки будь-коли отримані з будь-яких джерел». У 2004 році Мітрохін помер.
Олдріч Еймс з 1962 року працював в ЦРУ, а в 1983 році став начальником радянського відділення контррозвідки ЦРУ. В 1985 році Еймса завербували в КДБ, і він 10 років працював на СРСР і Росію. За допомогою даних, отриманих від Еймса КДБ розсекретило 25 співробітників ЦРУ, 10 з яких було засуджено до смертної кари. Отримавши $4 млн за розсекречення своїх колег Еймс став найбільш оплачуваним шпигуном. У 1994 році його арештували та засудили до пожиттєвого ув’язнення.
Олєг Калугін приєднався до КДБ у 1951 році після закінчення університету. Агенція послала його в США на стипендію Фулбрайта, де він мав отримати ступінь журналіста в Колумбійському університеті та видавати себе за журналіста, шпигуючи на користь СРСР в Нью-Йорку. Після цього він переїхав до радянського посольства у Вашингтоні та став наймолодшим генералом КДБ у 1974 році. Втім по поверненні в Росію Калугіна звинуватили у вербуванні особи, яка виявилась американським шпигуном. Зростання напруженості між Калугіним і КДБ зростало з кожною хвилиною, доки його не звільнили в 1990 році. Наступного року Калугін переїхав до США та став викладачем в Католицькому університеті.
Владімір Путін назвав Калугіна зрадником, а в 2002 році відбувся заочний суд над Калугіним в результаті чого той отримав 15 років тюрми. Нині Калугін викладає в Центрі контррозвідки і досліджень в області безпеки і є членом ради директорів Міжнародного музею шпигунства у Вашингтоні.