«З одного боку і ЄС, і Росія декларують і роблять певні кроки, щоб прив’язати Україну ближче до них. З іншого боку жоден з них не готовий вивести з «глухого кута» інтеграцію України. Євроатлантичне керівництво та Росія схоже дуже не турбувались щодо статус-кво України. А в деяких випадках їх взаємодія йде в обхід України. Наприклад, під час тиску Росії на Україну щодо цін на газ та торгівлі надії України на підтримку створеного ЄС енергетичного співтовариства в переговорах з Москвою так і не стали реальністю. Більше того альтернативні проекти трубопроводів (Північний потік та Південний потік) за підтримки деяких політичних фігур з країн-членів Енергетичного співтовариства применшують значення України як транзитної держави», – пише видання.
«Через два десятиліття після закінчення Холодної війни вибір, який стоїть перед Україною, не повинен бути вибором «між Європою та Росією». В багатьох сенсах це є помилковим вибором. З іншого боку, для України не вибрати і залишитись між іноземною політикою, безпековими та захисними альянсами, має не лише менше сенсу, але і беручи до уваги натяки нової холодної війни, статус «буферної зони» є більш небезпечним», – йдеться в статті.
Крім того, як зазначають автори статті, «якщо позаблоковий статус означає нейтралітет, то Україна повинна бути готова захищати себе самостійно. Але позаблоковий статус чи нейтралітет є дорогим, і Україна не може собі це дозволити не лише через фінанси, але й у зв’язку з геополітикою…Питання поставлене колишнім послом Борисом Тарасюком є дуже доречним з цього приводу: «Як позаблокова Україна зможе протистояти зростаючим глобальним проблемам?».
«Особи, які приймають рішення в Україні завжди поводились так, ніби готуються до інтеграції з Заходом та Росією в той же час залежачи від ситуації, яка обговорюється; вони перевіряли, що роблять обидві сторони та відповідно реагували. Але діючи таким чином вони тим самим спростовували життєздатність своєї конструкції», – додає видання.
Читайте також: Янукович крокує від «багатовекторності» до самотності