Мотиль, зокрема, зазначає, що Росія – постімперська держава з постімперськими прагненнями та постімперськими можливостями. Так, на його думку, з одного боку, багато російських політиків та значні верстви російського населення вважають, що їх країну несправедливо позбавлено імперії та були б щасливими виправити несправедливість. «З іншого боку, СРСР під проводом Росії не розпався б, якби Росія була сильною державою. Пострадянська Російська Федерація, яка успадкувала багато слабких сторін СРСР, так само нездатна відновити повний імперський контроль, як і СРСР не був здатний його підтримувати» – пише автор.
Така двоякість сучасної Росії, на думку політолога, відповідає за продовження нервозності, яка існує у відносинах між неросіянами (поляками, українцями, естонцями, грузинами, казахами) та Росією.
«Неросіяни знають, що Москва не пошле танки до їх кордонів в бліцкриг, проте вони також знають, що деяким впливовим російським імперіалістам не терпиться це зробити, і що багато інших росіян розуміють, що російські трубопроводи, інвестиції, церкви, шпигуни та злочинці можуть так само позбавити неросійські народи їх здобутого важкою працею і ще слабкого суверенітету», – пише Мотиль.
На думку Мотиля, Віктор Янукович та його колеги регіонали, котрі в 2010-2011 роках «висловлювали свою любов» до Росії, лише тепер починають усвідомлювати те, що «російські політичні, релігійні, культурні та економічні еліти розглядають Україну лише як свою вотчину та Малу Росію, а регіоналів – як незначущий гравців». Тому для Мотиля не виглядає дивним те, що Янукович робить спроби примирення з Заходом, оскільки в нього немає іншого місця, куди піти. Автор зазначає, що «минулі українські президенти знали, що любов Росії до України була неоднозначним благом, а тому переслідували «багатовекторну» політику балансування між Росією та Заходом».