При цьому усі ці держави колишнього Варшавського блоку та колишнього СРСР ухвалили відповідні закони з метою приєднання до Євросоюзу.
Так, колишні власники або їхні спадкоємці вправі претендувати на передачу їм у власність об'єктів нерухомості або землі, яку конфіскували комуністичні режими. Варто зазначити, що ставлення до цих законів в суспільстві неоднозначне.
Як пише Микола Мостов’як у своїй статті «Досвід країн Центральної та Східної Європи в упровадженні ринку сільськогосподарських земель» для науково-аналітичного збірника «Стратегічні пріоритети» (2009), під поняттям «реституція» найчастіше розуміють повернення прав власності колишнім власникам землі або їх спадкоємцям (Албанія, Болгарія, Чехія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Естонія, Литва, Латвія).
Як зазначає «Дзеркало тижня. Україна», реституція не означала негайної і повної передачі власності її колишнім власникам. Так, деякі об’єкти не були повернені, а інші – повернули, але із застереженнями.
Приміром, у Латвії колишні господарі не мали права виселяти людей із будинків протягом 7 років (якщо не надавали їм рівноцінного житла), а у Литві господарі землі, забудованої за радянських часів, отримували права на аналогічні ділянки в інших регіонах.
Полякам держава повернула лише 50% вилученого з державної власності (близько $ 17,5 млрд ). Людяv видавали цінні папери на придбання землі або акції приватизованих підприємств. Зазначимо, що це відбувалося у часи масової приватизації. За подібною схемою відбулася реституція в Угорщині. А у Чехії спадкоємцям повертають їхнє майно або його вартість у грошовому еквіваленті.
Подекуди реституація триває досі. Так у Сербії повертають землю репресованим дунайським швабам, а уряд Чехії недавно ухвалив рішення про відшкодування церковним громадам майна на $ 3,3 млрд
Слід розрізнити реституцію приватної власності та реституцію церковного майна.
В Україні передача храмів релігійним громадам України розпочалася ще до проголошення її незалежності. Юридичною підставою для реституції культових об’єктів став Закон «Про свободу совісті та релігійних організацій», ухвалений Верховною радою УРСР 21 квітня 1991 року, який згодом був підкріплений указом президента.
Варто зазначити, що здебільшого відбувалаося передача об’єктів у довгострокову оренду або передачу в постійне користування. При цьому релігійні організації в Україні не є юридичними особами, і конкретним храмом розпоряджається певна громада.
Зазначимо, що церкви останнім часом активно піднімають питання про надання їм статусу юридичної особи. Додамо, що передача об’єктів релігійним організаціям часто супроводжується конфліктами.
Що стосується так званої світської реституції, то на сьогодні в Україні це здійснити неможливо. Згідно із українськими законами, оскаржити вступ держави у право власності можна лише впродовж трьох років після цієї події. А Україна вступила у права власності на всі об’єкти, націоналізовані при СРСР, у 1993 році.