Северінсен відзначає, що роки незалежності дуже переконливо довели, що українським політикам легше декларувати, ніж справді переходити від централізованої економіки до ринкової.
«Оскільки для того, щоб суспільство функціонувало за принципом попиту-пропозиції, передусім потрібна життєздатна законодавча система, де кожен рівний перед законом, а гласність забезпечує вільна і незалежна преса. До того ж необхідні варті довіри інститути контролю й забезпечення рівноваги. Альтернатива – закон джунглів і корупція. Не демократія, а клептократія», – пише Северінсен.
Вона відзначає, що у новонародженій Україні політика стала боротьбою за владу, а не за ідеї та цінності. «Приватизація – важливий інструмент власного збагачення і поліпшення добробуту свого почту. Отже, захоплення влади стало не засобом, а метою (так само події розвивалися в інших колишніх радянських республіках)», – пише політик.
Северінсен пригадує, що коли ПАРЄ почала спостерігати за Україною, тоді багато хто говорив, що їй потрібні не балачки про зобов’язання, а посилення економіки. «Однак передумовою зростання є стабільність і прозорість, а не принцип «хто спритніший, той і наївся», – наголошує вона.
Детальніше читайте у статті Ганне Северінсен «Затяжна «війна» з корупцією» у № 24 Тижня.