Проблема укриттів потребує фундаментальної зміни підходу, але ми й далі повторюємо помилки минулого. Чому Україна опинилася в такій ситуації, куди йде багатомільярдне фінансування укриттів і чому нам варто звернути увагу на досвід Ізраїлю?
Проблема, що замовчується
Тема стану захисних споруд цивільного захисту (укриттів) в Україні належить до тих, яким нині приділяється замало уваги. Чотири з половиною роки фактично кожен квадратний метр країни перебуває під загрозою удару різноманітних видів ворожого озброєння. Проте ситуація з укриттями за цей час змінилася мало.
На початку червня уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець представив аналітичний звіт «Стан та функціональність укриттів в Україні». За результатами візитів до 1066 об’єктів у різних куточках країни з’ясувалося, що 993 з них (93 %) мають недоліки. Ці дані перегукуються із висновками розслідування «Слідство.Інфо» наприкінці 2025 року. За його результатами із 4,3 тисяч укриттів Києва лише 77 є повноцінними захисними спорудами, в яких можуть сховатися лише близько 1,8 % населення столиці.
Тобто проблема не в наявності укриттів, а в їхній здатності захистити громадян від ворожих ударів.
Нині ми розберемося, чому така ситуація склалася, куди йдуть мільярди коштів, що мали б бути спрямовані на будівництво чи вдосконалення укриттів, а також поглянемо на приклад Ізраїлю, що міг би бути корисним для України.
Недоліки законодавства
Будівництво укриттів в Україні регулюється нормативом ДБН В.2.2-5.2023. Представники Національної спілки архітекторів України (зокрема Сергій Распутний, Тетяна Жидкова) вказують, що в самому тексті нормативу закладені фундаментальні недоліки, які впливають на якість українських укриттів.
Наприклад, така цитата у вступній частині: «Ці Норми не містять розрахункових випадків прямого влучання боєприпасів із вибухом на поверхні чи у безпосередній близькості до стін (покриття) захисних споруд (крім прямого влучання уламків), а також впливу фугасних, направлених вибухів, впливу кумулятивних зарядів, боєприпасів із відкладеним підземним вибухом». Тобто відвертий «дисклеймер» на випадок прямого влучання, щоб зняти відповідальність.
На додачу до цього наші укриття часто не пристосовані до врахування двох небезпечних ризиків: концентрації людей та часу евакуації. З огляду на російську тактику, ворог вельми охоче атакує місця скупчення громадян — байдуже, військових чи цивільних. До того ж закон вимагає, щоб адреси всіх захисних споруд були внесені до єдиного реєстру, а відповідно, перебували у відкритому доступі. Таким чином, ворог точно знає, де збиратимуться люди під час повітряної тривоги, часто у великих кількостях.
Збудовані згідно з ДБН укриття не враховують наших реалій, коли від моменту оголошення тривоги до моменту влучання іноді проходять навіть не хвилини, а лічені секунди. Позаяк більшість укриттів в Україні збудовані або в часи СРСР, або згідно з тогочасними нормами, вони розраховані на загрозу міжконтинентальних ракет, що мали б летіти з Америки чи з іншого віддаленого куточка планети (тобто закладено достатній період часу, щоб дійти до відносно віддаленого укриття). Але це зовсім не адекватно загрозі російських ракет, що досягають, наприклад, Києва за 3–5 хвилин.
У березні 2026 року набув чинності закон щодо обов’язкового будівництва укриттів для всіх нових житлових та інфраструктурних об’єктів. Проте вони й далі зводяться у недосконалий спосіб за чинним ДБН, відтворюючи набір ризиків захисних споруд минулого століття.
Фінансування укриттів
Гаразд, нехай укриття мають фундаментальні недоліки під час будівництва. Але куди йдуть кошти, що виділяються на їх обслуговування?
Про це йдеться у згаданому звіті уповноваженого з прав людини. Держава виділяє кошти на шкільні сховища: у 2025 році — 6,2 млрд грн, у 2026 році — 5 млрд грн. Але на публічно доступні укриття державного фінансування немає взагалі. ОСББ змушені облаштовувати їх коштом внесків мешканців.
Інше джерело фінансування обслуговування укриттів — кошти місцевих бюджетів. Наприклад, у Києві цього року на будівництво та капітальний ремонт укриттів КМДА виділила понад 2,1 млрд грн. У 2026-му влада міста планувала побудувати 39 нових укриттів, а відремонтувати ще 141. Однак за даними «Слідство.Інфо» за майже пів року до фонду захисних споруд Києва додали лише одне нове сховище.
Найбільшим каналом іноземної підтримки є Коаліція укриттів цивільного захисту для України. Після запуску ініціативи у листопаді 2025 року було оголошено про надання початкових грантів на суму 22 млн євро. Мета Коаліції — перейти від ситуативних сховищ до сучасної загальнонаціональної мережі цивільних укриттів, приділяючи особливу увагу прифронтовим громадам і областям, які найбільше зазнають ударів.
У червні відбулося її третє засідання, на якому було прозвітовано про таке: «На цей час до складу Коаліції входять 12 країн та 4 міжнародні організації. Наразі за кошти міжнародних партнерів, які є учасниками Коаліції, реалізуються сім проєктів будівництва захисних споруд в закладах освіти та охорони здоров’я на території Сумської, Чернігівської, Одеської, Миколаївської, Херсонської та Дніпропетровської областей».
Тобто нині йдеться про доволі незначні масштаби (сім проєктів) будівництва укриттів за кошти партнерів.
Досвід Ізраїлю: індивідуально-колективний захист
Підхід Ізраїлю до будівництва укриттів кардинально відрізняється від нашого. У 1990-х роках там відмовилися від ідеї колективних захисних споруд саме для того, щоб усунути згадані вище ризики: скупчення великої кількості людей в одному місці та потребу в часі, щоб сховатися. Натомість був адаптований принцип індивідуально-колективного захисту невеликих груп у безпосередній близькості до місць перебування людей.
Школи, житлові будинки, громадські споруди та інші будівлі в Ізраїлі облаштовані кімнатами безпеки на невелику кількість людей, що розташовані згідно з розрахунковим часом на дорогу до цих кімнат-укриттів. У кожній будівлі є декілька таких кімнат, і люди в них розосереджуються, щоб не створювати колективні живі мішені.
Ці укриття розташовуються одне над одним таким чином, щоб створити ядро жорсткості. Якщо є підвальні приміщення, ядро жорсткості має пройти крізь підвал і мати власні фундаменти.
Тож, наприклад, на відміну від укриттів в українських школах, де під час тривоги сотні дітей довгий час сходяться в одне велике укриття, в Ізраїлі вони можуть сховатися миттєво, при цьому не зосереджуючись усі разом.
Звісно, ізраїльський приклад також не гарантує абсолютної безпеки громадян під час прямого влучання. Однак відбувається мінімізація згаданих ризиків, до того ж усувається загроза, що ворог цілеспрямовано битиме по скупченню сотень людей.
Потрібна зміна підходу
Таким чином, на п’ятий рік війни залишаються нерозв’язаними фундаментальні проблеми у ситуації з українськими укриттями — передусім у сфері нормативного законодавства, що регулює їхнє будівництво. Втім, навіть у межах поточних нормативів ситуація відверто погана, зважаючи на результати звіту уповноваженого з прав людини про 93 % укриттів з недоліками.
В умовах, коли російські ракети долітають до українських міст за лічені хвилини, дорога до укриття має бути максимально короткою, а кількість людей в укритті — мінімальною. Цього можна досягнути завдяки реалізації принципу індивідуально-колективного захисту за прикладом Ізраїлю.
Зважаючи на наявність бюджетів, а також допомоги від партнерів, кошти на побудову укриттів згідно з цим підходом є. Потрібно тільки змінити нормативні вимоги, щоб захищати життя українців належним чином.
