Наприкінці травня російські державні медіа знову повернули Запорізьку атомну електростанцію до міжнародного порядку денного. Керівник «Росатому» Олексій Ліхачов заявив, що український дрон нібито влучив у будівлю турбінної зали шостого енергоблока ЗАЕС. МАГАТЕ повідомило про пошкодження зовнішньої частини будівлі, не зафіксувавши загрози ядерній безпеці.
Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко назвав подібні заяви елементом інформаційної кампанії Росії навколо Запорізької АЕС. На його думку, Москва використовує тему станції не лише як військовий чи енергетичний інструмент, а й як спосіб впливати на міжнародний порядок денний і формувати власну версію подій навколо ЗАЕС.
Подібні повідомлення останніми місяцями з’являються регулярно. У червні представники «Росатому» оголосили про загибель працівника ЗАЕС унаслідок нібито української атаки на Енергодар. Російські офіційні особи заявили про «систематичне вбивство працівників ЗАЕС» та наголосили, що під загрозою перебувають люди, від яких залежить безпечна експлуатація станції.
У цих повідомленнях ідеться про працівників атомної станції, безпеку об’єкта, українські дрони та загрози ядерній безпеці. Але в них майже відсутній інший контекст: сама станція четвертий рік перебуває під російською окупацією, а десятки її працівників і жителів Енергодара стали жертвами викрадень, катувань і незаконних ув’язнень. Саме вилучення цього контексту з повідомлень про ЗАЕС є однією з характерних рис російського висвітлення ситуації навколо станції.
Російські повідомлення про Запорізьку АЕС майже завжди будуються навколо безпеки станції. Мовляв, загроза походить від українських дронів, українських диверсійних груп або українських обстрілів. Росія в цих текстах виступає стороною, яка забезпечує охорону об’єкта та стабільність його роботи. Проте в такій картині практично відсутня сама окупація. Не згадується про те, що Запорізька АЕС була захоплена російськими військами у березні 2022 року, про присутність військових на території станції, тиск на працівників, які відмовилися співпрацювати з окупаційною адміністрацією. Як і про те, що Енергодар став містом масових викрадень цивільних.
У результаті читач отримує історію про атомний об’єкт, який Росія нібито захищає, а не про окуповане місто, де тривають репресії.
Від підвалів до судів
Одним із найповніших журналістських матеріалів про репресії в окупованому місті став текст Олександра Носка «Атомне місто в кайданах: Як Росія переслідує, катує й незаконно ув’язнює жителів Енергодара і працівників ЗАЕС», який цьогоріч отримав спеціальну відзнаку премії «Честь професії». У цій статті зібрані свідчення колишніх полонених, працівників Запорізької АЕС, їхніх родин, правозахисників та представників міської влади. Вони описують систему викрадень, катувань, примусу до співпраці та переслідування цивільних.
Однак особливість нинішньої ситуації полягає не лише в самих репресіях. За словами правозахисників та представників міської влади, за три роки окупації механізм переслідувань істотно змінився. У 2022 році людей викрадали без пояснень. Їх утримували в підвалах, відділках поліції, приміщеннях на території ЗАЕС. Багатьох після тортур відпускали. Починаючи з 2023–2024 років Росія дедалі частіше переводить такі справи у формальну юридичну площину. Замість безстрокових затримань з’являються кримінальні провадження, слідство, судові процеси та вироки.
Саме цей перехід — від катівні до суду — став однією з головних змін останніх років.
У березні 2025 року російський суд засудив інженера Запорізької АЕС Сергія Потинга до 19 років колонії суворого режиму. У свідченнях його дружини йдеться про відмову чоловіка отримувати російський паспорт, небажання працювати на «Росатом», волонтерську діяльність у місті та катування членів родини. У російських судових повідомленнях Потинг постає учасником терористичного співтовариства та людиною, яка готувала диверсії.
26 березня 2025 року російський суд засудив інженера з охорони праці цеху теплової автоматики та вимірювань Запорізької АЕС Сергія Потинга до 19 років ув’язнення.
Фото: Telegram-канал очільника Енергодара Дмитра Орлова
Аналогічним чином описують і начальника зміни турбінного відділення ЗАЕС Сергія Спартесного, засудженого до 12 років колонії за «шпигунство». У свідченнях родини йдеться про катування струмом, зламані ребра та багатомісячне незаконне утримання. У російських повідомленнях — про передачу відомостей українським спецслужбам.
19 вересня 2024 року російський суд засудив начальника зміни турбінного відділення Запорізької АЕС Сергія Спартесного до 12 років колонії суворого режиму.
Фото: Telegram-канал очільника Енергодара Дмитра Орлова
Таким чином, працівники атомної станції поступово перетворюються на фігурантів кримінальних справ.
Повідомлення російських державних агентств, судів та силових структур про затримання жителів окупованих територій часто мають однакову структуру.
Спочатку повідомляється про затримання людини, яку називають диверсантом, шпигуном або учасником терористичної групи. Потім з’являється інформація про порушення кримінальної справи. Після цього — оголошення про судовий процес і вирок.
При цьому російські повідомлення практично не дають відповіді на питання, чи мали затримані доступ до адвокатів, за яких обставин були отримані їхні свідчення, чи повідомляли родичі про катування та чи існувала можливість незалежно перевірити обставини справи. Натомість вирок сам по собі стає доказом вини.
Саме тому для російської аудиторії Сергій Потинг або Сергій Спартесний є не цивільними жителями окупованого міста, а засудженими злочинцями.
Легалізація репресій
За даними міської влади Енергодара, сьогодні в російській неволі перебувають щонайменше 28 жителів міста, з яких 13 — працівники ЗАЕС. Для України вони залишаються цивільними заручниками. Це інженери, електрослюсарі, соціальні працівники, пенсіонери, волонтери, члени родин українських військових. Для російської судової системи вони — терористи, диверсанти, шпигуни або учасники підпілля. І ця різниця має не лише символічне значення.
Інфографіка: Медійна ініціатива за права людини
Цивільний заручник може бути предметом міжнародних переговорів і кампаній з визволення. Людина, засуджена за тероризм чи диверсію, стає частиною російської пенітенціарної системи. Саме тому питання статусу цих людей сьогодні виходить далеко за межі інформаційної війни.
Російська інформаційна політика щодо Енергодара не зводиться до поширення фейків про українські обстріли чи атаки на Запорізьку АЕС. Її головна функція полягає в іншому. Вона дозволяє переводити насильство у правове поле. Викрадення стає затриманням. Катування — слідчими діями. Примусове зізнання — доказом. Цивільний заручник — засудженим терористом.
За три роки окупації Росія поступово перейшла від позасудового терору до його юридичного оформлення. Репресії більше не приховуються: вони отримують кримінальні справи, судові рішення та тривалі терміни ув’язнення.
Історії жителів Енергодара важливі не лише як свідчення воєнних злочинів. Вони документують момент, коли окупація намагається легалізувати власне насильство. І йдеться не лише про те, як Росія описує Енергодар. Йдеться про те, чи вдасться зберегти за цими людьми статус цивільних, незаконно ув’язнених під час окупації.
Тому що саме цей статус сьогодні визначає не лише історичну правду про Енергодар, а й перспективи їхнього майбутнього звільнення.
Спеціальна номінація «Найкращий матеріал про життя українців в умовах тимчасової окупації» ініційована спільно ГО «Детектор медіа» та Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
