У незнаності української літератури середньовіччя, ренесансу і бароко серед широкого загалу є чимало причин, і Тиждень вже розбирав деякі з них. Сьогодні погляньмо детальніше на те, як викладають українську літературу ХІ–XVIII століть у школі. Для багатьох, за винятком студентів філологічних факультетів, саме це дитяче враження від знайомства з давніми пам’ятками лишається єдиним у житті.
Шкільна програма: перше знайомство (5–6 класи)
У модельній навчальній програмі «Українська література. 5–6 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори: В. Архипова та інші) від 2021 року обов’язковими до ознайомлення є твори на тему Русі, але в інтерпретації пізніших авторів, зокрема: «Микита Кожум’яка», «Похід на Царгород», «Ярослав Мудрий» Олександра Олеся, «Ольга Перевізниківна», «Михайло-семиліток» Антіна Лотоцького. У другому семестрі доходять до ознайомлення з «Повістю временних літ», зокрема вчитель може обрати чотири із запропонованих уривків: «Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Про князя Олега», «Про княгиню Ольгу», «Святослав укладає мир з греками…», «Володимир вибирає віру», «Про хрещення Русі князем Володимиром», «Розгром Ярославом печенігів», «Початок великого будівництва в Києві», «Похвала книгам». Згідно з програмою, п’ятикласник має вміти читати й переказувати літописні оповіді в контексті їхньої епохи, розуміючи головну мету літопису та його значення для нащадків. У шостому класі теж є кілька текстів на середньовічну тематику авторства модерністів, зокрема «Євшан-зілля» Миколи Вороного.
Модельна навчальна програма «Українська література. 5–6 класи» (у редакції 2023 року, авторства Т. Яценко та інших) пропонує п’ятикласникам читати літописні оповіді з «Повісті временних літ» у переказі Віктора Близнеця та середньовічні сюжети в творах Сергія Плачинди. Навіщось наголошені класові акценти в дусі радянської пропаганди: «уславлення подвигу Микити Кожум’яки — вихідця з народу» при вивченні драми-казки Олександра Олеся.
Читайте також: Поза тінню Росії: як Україна переосмислює спадщину Русі
Програма 2021 року авторства М. Чумарної та Н. Пастушенко передбачає ознайомлення з міфами про створення світу в різних культурах і порівняння з українськими, що може бути плідним підходом. Водночас вивчення середньовічної української літератури замінене пізнішими авторськими творами Антіна Лотоцького та Наталени Королевої про старокиївські легенди (кліше про Кожум’яку — «богатиря з народу» тут теж відтворено). Вочевидь, за задумом, тексти початку ХХ століття про легендарні сюжети Русі мали б знайомити з духом епохи та головними героями українського середньовіччя в адаптованій формі. Проте паралельно укладачі програми наголошують на пошуку універсальних сенсів, і «Євшан-зілля» Миколи Вороного вже пропонують розглядати в контексті «руйнівного впливу чужини на світогляд людини», що з огляду на кількість українців, які опинилися за кордоном через війну, звучить мало не як пасивна агресія.
При вивченні оповідання «Данило — король» Антіна Лотоцького учні мають дізнаватися про «дружбу і побратимство у стосунках між князями», що істотно відрізняється від звичного наративу постійних міжусобиць. Для контексту школярам пропонують також переглянути фільм «Данило — князь Галицький» (1987). Медієвіст Євген Джиджора вважає, що радянське кіно містить низку хибних тлумачень середньовічної української історії, позначених впливом ідеології.
Григорія Сковороду в програмах для 5–6 класів розглядають то в блоці про жанри і специфіку байки, то серед весняних життєрадісних пісень.
Читайте також: Чи перевидають в Україні літературу від Русі до Гетьманщини: що читати
Література до Котляревського в середній школі (7–9 класи)
До програми для 7–9 класів авторства Т. Яценко та ін. (2024) питання починаються вже з періодизації. У пояснювальній записці сказано, що «навчальний матеріал для 8 класу структуровано в розділи: “Вступ”, “Прадавня Україна в дзеркалі літератури”, “Заповідь любові: Біблія та українська література”, “Література козацької України”». Подальші розділи укладені за стилями й культурно-історичними епохами — романтизм, реалізм, чому б не застосувати цей підхід і до середньовічної, ренесансної та барокової літератури?
Серед запропонованих до розгляду творів знову, як і в програмі для 5–6 класів, переважають авторські інтерпретації давнини — «Дарунки скіфів» Івана Білика, «Ярославни» Раїси Іванченко. Виняток становить «Повчання дітям» Володимира Мономаха». Серед рекомендованої для позакласного читання літератури, поруч із художніми творами Наталі Забіли, Володимира Малика, Ліни Костенко, Володимира Чемериса, чомусь опинилось історичне дослідження Артема Папакіна «Діти Таргітая».
З усього багатства барокової літератури дітям пропонують до ознайомлення лише пісню «Їхав козак за Дунай» Семена Климовського.
Укладачі програми для 7–9 класів О. Заболотний та інші (2023) не цураються формулювань на кшталт «Зображення страждань українського народу від нападів кочівників» та «Народні пісні про боротьбу проти соціального й національного гніту». Некритично подають Марусю Чурай не як легендарну, а як історичну постать і пропонують вивчати її твори. Так само наївно наводять для вивчення фрагмент з «Повісті временних літ» про «вбивство князя Бориса за наказом його брата Святополка», хоча давно відомо, що братів убив не Святополк.
Читайте також: «Відчувати лет свободи — Дай мені цю насолоду». Українська жіноча література доби бароко
Програма для 7–9 класів від 2023 року авторства О. Заболотного та інших пропонує вивчати ПВЛ і «Слово о полку Ігоревім» у 9 класі, тим часом програма Н. Пастушенко та М. Чумарної — у 7-му. У 8-му класі за цією програмою вивчають не лише Семена Климовського, а й дізнаються про інші барокові жанри — козацькі літописи, курйозну поезію та суспільно-політичні твори.
Власне, більше до літератури ХІ–ХVIII століть в курсі української літератури не звертаються. Програма для 10–11 класів починається з Івана Нечуя-Левицького (як рівень стандарту, так і профільний рівень).
Читайте також: Українська література до Котляревського: як повернути її в культурний обіг
Практики викладання
Нині є чимало допоміжного контенту для вчителів української літератури, проте у фокусі уваги зазвичай література ХІХ–ХХ століть.
2017 року Літературна лабораторія та відділ освітніх програм Мистецького арсеналу ініціювали курс лекцій «Осмислені й переосмислені» про українських письменників: літературознавці з університетів поділилися знаннями й методиками з педагогами зі шкіл. Зокрема, лекцію про Григорія Сковороду читав Олексій Сінченко. До давніших епох українського письменства організатори, на жаль, не сягали. 2019 року Мистецький арсенал організував новий курс для вчителів середньої школи «Класика літератури: знати більше». Показово, що у цьому курсі світової літератури почали з античності, а не з XVIII століття.
Читайте також: Як українська медієвістика пережила ХХ століття: колоніальна травма й інтелектуальна відвага
З 2021 року діє подкаст «Перефарбований лис», у якому освітянка Валентина Мержиєвська та психологиня Марія Діденко (а також запрошені гості у бонусних випусках) розбирають тексти зі шкільної програми з української літератури. Подкаст має свою аудиторію вдячних слухачів, спікерки шукають сучасні способи прочитання класичних текстів і формулюють питання, які можна обговорювати з учнями. І зазвичай їм це вдається. Однак випуск про «Слово о полку Ігоревім» завершується вироком: «Ми можемо висловити своє співчуття тим учням, які вивчають його у шкільній програмі, і тим вчителям, які мають якимось чином це дітям пояснювати». Натомість у випуску про Григорія Сковороду спікерки обговорюють, наскільки легко говорити про мислителя зі школярами.
Читайте також: Євген Джиджора: «Дослідників літератури ХІ–ХV століть усього декілька на всю країну»
Позитивним досвідом викладання творчості Григорія Сковороди дітям поділилася з «Тижнем» Віра Обломей, вчителька літератури середньої школи «Кайзен»:
«Викладання Григорія Сковороди у 6 класі намагаюся будувати як спільний пошук відповідей і розмірковування над питаннями того, як бути щасливим, як знайти свою справу, як зрозуміти себе і жити в гармонії з собою, іншими та природою.
Мені імпонує вступ до книжки “Григорій Сковорода. Найкраще”, написаний Андрієм Любкою, з назвою “Сковорода: гіпстер, езотерик, вегетаріанець”. Колись, у 18 років, коли я читала цей текст, навчаючись на філософії, саме такий образ — Сковорода як гіпстер із Подолу, вегетаріанець із полотняною сумкою, який міг би ходити тими ж коридорами 9-го корпусу Могилянки — дуже наблизив постать філософа до мене.
Подібний підхід я намагаюся застосовувати і для своїх учнів. У викладанні Сковороди передусім концентруюся на цікавих фактах його біографії, а також на ключових висловах і поняттях, пов’язаних із ним: “сродна праця”, “пізнай себе”, “світ ловив мене та не впіймав”.
Уже традиційно на першому уроці прошу учнів відвести одну сторінку в зошиті й намалювати невеликі зображення-асоціації, які виникають у них при згадці про Сковороду. Зазвичай це спочатку два малюнки: сковорідка та купюра у 500 гривень. Згодом, у процесі читання й обговорення, ця сторінка поступово наповнюється все новими символами. Це завдання добре візуалізує пройдений матеріал і водночас працює як змістова нотатка.
Для пояснення окремих ідей інколи використовую додатковий реквізит. Наприклад, говорячи про образ фонтану та ідею “нерівної рівності”, я задіяла купюру у 500 гривень і під час уроку дала учням розглянути її — на ній зображено фонтан, що наповнює різні посудини різною кількістю води. Важливо не одразу пояснювати її уже визначене значення, а спершу запитати учнів, як вони самі розуміють це зображення: яку метафору воно передає, який процес ілюструє. Саме в цей момент і виникає процес філософування, процес роздумування й пошуку сенсів, який цілком співзвучний із філософією Сковороди і, по суті, є її практичним втіленням».
Чому все саме так
Шкільна програма з української літератури динамічно змінюється, трансформуються акценти у вивченні класичних текстів ХІХ століття, з’являються і зникають автори ХХ століття, додаються сучасники. На часі — перегляд вивчення літератури ХІ–XVIII століть, де досі замість мінімального ознайомлення з письменством середньовіччя, ренесансу та бароко учням пропонують модерні авторські рефлексії «на тему» Русі чи козацтва. Це створює викривлене, етнографічне уявлення про давнє письменство як про набір легенд, а не як про розвинену європейську інтелектуальну традицію. Навіть у модернізованих програмах подекуди виринають радянські пропагандистські наративи та транслюються історичні міфи. Немає єдиного системного підходу до вивчення пам’яток давніх періодів за історико-літературними стилями, а після 9-го класу до літератури «до Котляревського» взагалі не звертаються.
Таке становище в середній освіті відображає кризу вищого порядку: на сучасному академічному рівні сучасна історія української літератури ХІ–XVIII століть досі не написана належним чином, а тексти давно не перевидавали. Тому годі вимагати взірцевості від середньої школи.
Водночас успішний кейс викладання доробку Григорія Сковороди доводить: що більше навколо постаті є якісних матеріалів — документальних передач, цікавого нонфікшну, глибоких академічних досліджень, популярних біографій і, насамперед, доступних та виданих у найрізноманітніших форматах творів, — то легше говорити про цього автора на будь-якому рівні, від університетської кафедри до шкільного класу.
Поки академічна наука наздоганяє потреби суспільства, програмою-мінімум для вчителів має стати спроба зацікавитися потужним пластом української культури середньовіччя, ренесансу і бароко та зацікавити ним учнів. Саме в школі має формуватися базове розуміння, що українська література починається не в 1798 році, а в ХІ столітті.
