Останні рішення уряду Канади свідчать про зміну характеру відносин між Оттавою та Європою. Якщо після початку повномасштабного вторгнення Росії головним пріоритетом була військова та фінансова підтримка України, то сьогодні дедалі помітніше формується інший підхід — створення довгострокових механізмів співпраці, які мають працювати і після завершення війни.
Про це свідчить одразу кілька рішень, ухвалених останнім часом. Це і запуск спільного канадсько-українського виробництва безпілотників Airlogix–Sentinel, і продовження синхронної санкційної політики з Європейським Союзом та країнами G7, і навіть рішення Канади долучитися до «Євробачення». На перший погляд ці події належать до різних сфер, однак усі вони демонструють спільну тенденцію — дедалі тісніше включення Канади до європейського політичного, безпекового та культурного простору.
Політолог Максим Джигун: «Чим сильнішим буде європейський оборонний комплекс, у який можуть надходити й канадські кошти, тим більше можливостей відкриється для України».
«Процес зближення Канади з Європою розпочався після того, як до влади у США прийшов Дональд Трамп та почав робити доволі гострі заяви щодо країни, ще до останніх парламентських виборів у Канаді. Єдина причина, чому ліберальна партія змогла отримати більшість у парламенті, — це саме ворожа риторика Трампа щодо Канади, введення мит, обмеження на торгівлю тощо. Тому у цьому контексті влада та уряд країни були змушені шукати нових можливостей для просування своїх інтересів, для забезпечення торгових зв’язків чи інших форматів політичної та економічної взаємодії», — зазначає Тижню політолог Максим Джигун.
За його словами, ця тенденція лише наростатиме і ставатиме ще більш значимою, оскільки не варто розраховувати, що Канада навіть за умов нового президента США з іншою риторикою повернеться у лоно впливу Штатів.
«Щонайменше тому, що між Канадою та США давно існували суперечності щодо ролі кожної зі сторін. Це не було рівноправне партнерство, попри те, як його традиційно описували американці. США відводили собі провідну роль і вважали, що саме вони мають право визначати правила гри. Тож Канада зараз точно волітиме диверсифікувати свої ринки, — і політичні, і економічні, — щоб стати більш сильною і резистентною. Канада також дуже важлива для Європейського Союзу, який розуміє, що має брак ресурсів, на відміну від Канади, яка була би рада взаємодіяти за цим форматом», — каже Максим Джигун.
Особливу увагу привертає саме оборонна співпраця. Спільне виробництво безпілотників є показовим не лише через масштаби проєкту, а тому, що демонструє якісну трансформацію ролі України. Якщо у перші роки повномасштабної війни Київ переважно отримував озброєння від партнерів, то тепер українські технології самі стають предметом міжнародної кооперації.
Бойовий досвід, отриманий в умовах сучасної війни, перетворюється на конкурентну перевагу української оборонної промисловості, а західні країни зацікавлені інтегрувати цей досвід у власні виробничі ланцюги.
Не менш важливою залишається санкційна політика. Попри те, що санкції вже давно стали звичним інструментом тиску на Росію, сьогодні їхня ефективність дедалі більше залежить від координації між союзниками. Саме тому синхронні рішення Канади, Європейського Союзу, Великої Британії та інших партнерів мають значно більшу вагу, ніж окремі національні пакети обмежень. Вони демонструють здатність демократичних держав діяти як єдиний політичний блок.
«Канада намагається відігравати роль ключового партнера Європи у Північноамериканському регіоні, хоч і не може за будь-яких обставин замінити США. Під час Всесвітнього економічного форуму Марк Карні заявляв про важливість посилення ролі так званих серединних держав, тобто не гегемонів міжнародної політики, але великих гравців. Для Канади це також важливий елемент спроможності колективно бути сильнішими і у контексті G7, і у контексті санкцій, які здійснює ЄС», — зазначає Тижню Максим Джигун.
Навіть культурні рішення сьогодні мають політичний підтекст. Намір Канади приєднатися до «Євробачення» навряд чи вплине на міжнародну безпеку, однак він є показовим із символічної точки зору. Європейська ідентичність дедалі більше визначається не географічними межами, а спільністю демократичних цінностей, політичної солідарності та готовністю брати участь у спільних європейських проєктах.
«Європейці намагаються знайти способи, як інтегрувати Канаду в європейський, принаймні культурний, простір. Канада загалом є набагато більш європейською державою, ніж Сполучені Штати — починаючи від системи виміру у градусах, кілометрах чи літрах до величезних поселень європейських народів на території Канади. Щодо “Євробачення”, то це, можливо, символічний крок, але він про орієнтацію, про те, що Канада все більше пов’язує себе з Європою», — зазначає Тижню Максим Джигун.
Крім того, багато політиків вважають, що Європейський Союз і Канада могли би збудувати величезну систему взаємовигідного обміну. Канада має колосальні ресурси нафти, газу, вугілля, урану та інших корисних копалин, а ЄС — величезну кількість людей, яка потребує цих ресурсів.
«Це було могло би бути дуже органічним партнерством, якби Канада, наприклад, приєдналася до Європейського Союзу. Так, зараз є чіткі юридичні обмеження, які не дозволяють цього зробити, тому це навряд чи найближча перспектива. Але якби Канада ставала більш інтегрованою в європейський політично-економічно-військовий простір, то почувала би себе набагато безпечніше й Європа, знаючи, що її спроможності захищатися від Китаю, Росії чи потенційно від Сполучених Штатів, є й на Північноамериканському континенті», — додає Тижню Максим Джигун.
Чи означає це, що Канада стає «більш європейською» державою? Радше йдеться про інше. Під впливом війни формується новий трансатлантичний простір, у якому Європа, Північна Америка та Україна дедалі більше взаємодіють як єдина безпекова й політична спільнота. Саме тому рішення, які ще кілька років тому виглядали би символічними або другорядними, сьогодні складаються в єдину картину — картину глибокої перебудови міжнародних союзів, у якій Україна вже є не об’єктом, а одним із ключових учасників.
«Канада зараз намагається не переозброїтися, а озброїтися. І спроможності Європейського Союзу та України дають простір для входження канадських інвестицій в європейську військову промисловість та формування спільних підприємств, закупівлю великих обсягів європейської техніки. Це вже відбувається», — каже політолог.
Для України зближення Канади з Європою має не лише політичне, а й цілком практичне значення. Йдеться про нові можливості для розвитку спільних оборонних проєктів, розширення виробничої кооперації та посилення українського впливу в процесі формування європейської системи безпеки.
«Чим сильнішою буде європейський оборонний комплекс, у який можуть вливатися і канадські кошти, тим більше можливостей буде для України, адже Канада є великим лобістом українських інтересів. Водночас ми теж маємо що запропонувати Канаді. Нещодавно президент Зеленський анонсував спільні проєкти, виробництва. Тому країна точно є у колі позитивних міжнародних гравців, навряд чи є якісь перспективи до руйнування цього консенсусу у канадському політикумі», — додає Тижню Максим Джигун.
