Ще рік тому Джорджа Мелоні вважалася чи не найближчою європейською союзницею президента США. Італійська прем’єрка підтримувала тісний діалог із Вашингтоном, а західні медіа навіть називали її «приборкувачкою» Трампа. Однак нещодавній публічний конфлікт між ними засвідчив, що, схоже, дистанціювання Мелоні триває.
Скандал спалахнув після саміту G7. Трамп публічно заявив, що Мелоні нібито неодноразово просила його сфотографуватися разом, а він погодився лише «із жалю». Згодом американський президент повторив ці слова у соцмережах, додавши, що італійська лідерка нібито хоче «знову стати його другом» через падіння власної популярності.
Реакція Мелоні була різкою. Вона назвала слова Трампа вигадкою, заявила, що «Італія ніколи не благала і не благатиме», а йому самому порадила більше перейматися власними рейтингами, а не її популярністю. Конфлікт швидко вийшов за межі особистої образи і перетворився на дипломатичну суперечку між двома країнами. Міністр закордонних справ Італії навіть скасував запланований візит до США на знак протесту.
У коментарі Тижню італійська політологиня, докторка політичних наук (PhD) та доцентка Університету Болоньї Софія Вентура заявила, що, на її думку, інтерпретувати відповідь Мелоні можна насамперед як захист національної гідності та власного лідерства — це чітко видно з тону та мови, які вона використала.
«На цьому етапі було би перебільшенням розглядати це як повністю сформований доктринальний поворот у бік європейської стратегічної автономії. Мелоні й надалі зацікавлена у збереженні інституційних відносин із Вашингтоном; власне, після своєї жорсткої відповіді вона спробувала повернути ці відносини до нормального русла. Водночас цей епізод демонструє межі її попередньої стратегії. Позиціонування себе як мосту між Європою і Трампом працює лише доти, доки Трамп визнає ці відносини. Коли ж він персоналізує їх і публічно принижує її, Мелоні змушена зайняти національну позицію», — каже вона Тижню.
Софія Вентура також звернула увагу на епізод, коли кілька днів тому Мелоні заявила, що Європа має перестати бути лише економічним або регуляторним актором і повинна взяти на себе більшу стратегічну відповідальність, особливо у сфері оборони та безпеки. «Отже, її позиція полягає в такому: європейська оборона у межах НАТО, але сильніша й більш впливова Європа», — додає вона.
Цікаво, що на підтримку Мелоні виступила Марін Ле Пен. Французька політикиня, яку багато років вважали однією з найвідданіших союзниць Трампа в Європі, заявила, що кожен глава держави зобов’язаний насамперед захищати інтереси власної країни. За її словами, висловлювання американського лідера були образливими, а реакція Мелоні — цілком виправданою.
«Що стосується Ле Пен, то її підтримка Мелоні у цьому випадку чітко узгоджується з її сувереністською логікою. Вона не ґрунтується на проєвропейських настроях чи на захисті Європи як такої. Іншими словами, це не свідчить про будь-яке зближення з ідеєю європейської стратегічної автономії в спільнотному (комюнітарному) сенсі. Радше йдеться про захист принципу “національні інтереси понад усе”: навіть Трампа слід критикувати, якщо він ображає європейського прем’єр-міністра або вимагає особистого підпорядкування», — зазначає Софія Вентура Тижню.
Та попри це, наразі важко передбачити, чи призведе цей епізод до більшої дистанції між європейськими правими партіями та Трампом.
«Безсумнівно лише те, що якщо зараз з’явилося більше дистанції та недовіри, то це не тому, що ці партії перейшли на позиції ліберального чи федералістського європейського проєкту. Це радше форма тактичної, національно-сувереністської автономії. Трамп залишається культурним орієнтиром для багатьох правих, але стає політично невигідним, коли виглядає непередбачуваним, принижує союзників або шкодить національним інтересам європейських держав», — каже італійська політологиня.
Однак ситуація з Мелоні вирізняється серед інших. Останнім часом вона, на відміну від більшості лідерів європейської радикальної правиці, демонструвала менш негативне ставлення до ідеї Європи як самостійного політичного суб’єкта, хоч, водночас, принаймні зараз, вона й далі виступає проти скасування права вето.
«Тим не менш, Мелоні є однією з небагатьох лідерів цього політичного табору, які від самого початку підтримували необхідність допомоги Україні, зокрема військової, — попри певні вагання всередині її уряду та обмежений масштаб конкретної допомоги Італії. Саме з цієї причини вона також може стати об’єктом тиску з боку ширшого середовища радикальних правих», — підкреслює у коментарі Тижню Софія Вентура.
Одним із викликів для Мелоні стануть наступні парламентські вибори 2027 року. «Ми побачимо, чи запросить вона до коаліції нового ксенофобського, проросійського та антиєвропейського лідера Роберто Ванначчі — генерала, який багато років служив у Москві, приєднався до “Ліги”, а потім залишив її, щоб створити власну партію, і який нині користується великою популярністю в Італії. Цей вибір також допоможе зрозуміти, яку роль Мелоні прагне відігравати в Європі», — додає вона.
