Владімір Путін – опонент розпусного Заходу, на шляху до занепаду, вартовий упослідженого християнства, що потрапило в облогу – фортеці, що захищає світ від радикального ісламу, котрий іде в наступ. Таким є один із улюблених рефренів ідеологів та «корисних ідіотів» Кремля, що лунає упродовж дванадцяти років, – відколи розпочалася російська війна проти України.
Слід розуміти, цих людей не бентежать вигуки «Аллах Акбар» на полі бою, що їх вигукують кадирівці – ударні підрозділи Кремля, яких я бачив на власні очі. Вони зажили собі репутацію жорстоких бойовиків у Бахмуті, Соледарі та Запоріжжі.
Їх не турбує той факт, що одразу після 7 жовтня, 26 жовтня, Москва стала першою столицею, де делегацію «Хамасу», очолювану Мусою Абу Марзуком і у супроводі представника Ісламської Республіки Іран, приймали з повагою, почестями та привітаннями журі за весь сукупний доробок «опору».
І їх, здається, також не турбує проєкт євразійської цивілізації, що просуває Алєксандр Дугін. Однією з тем цього проєкту є новий ісламо-православний союз, що, як передбачається, має замінити старий західний, атлантичний, іудео-християнський союз, який нібито занепадає.
Але ось новий факт, який, сподіваюся, нарешті відкриє очі тим, хто не хоче бачити. Ось інформація, що залишалася непоміченою і яка має вразити тих, хто довірливо піддався ідеологічному тиску великої московської мережі впливів, чиї агенти активно діють по всьому європейському просторі.
27 травня Росія та Афганістан підписали угоду про співпрацю у військовій та безпековій сферах, спрямовану на зміцнення зв’язків між Москвою та режимом «Талібану», який перебуває при владі з серпня 2021 року, після захоплення Кабула.
З боку Росії були присутні секретар Ради безпеки Російської Федерації, колишній міністр оборони Сергій Шойгу, а з боку Афганістану – Моххамад Якуб, чинний міністр оборони від руху «Талібан» і син мулли Омара, того самого, який давніше надав притулок Усамі бен Ладену.
Ще рік тому Росія прагнула першою визнати новий афганський режим.
А Путін ще у 2021 році закликав міжнародну спільноту прибрати «Талібан» зі списків терористичних організацій.
Але цього разу він йде набагато далі.
Як нас запевняють, йдеться про те, щоб «розширити», «поглибити» та зробити «прагматичним» стратегічне та довгострокове партнерство.
Іншими словами, якщо вірити Заміру Кабулову, російському посланнику в Афганістані, Росія відремонтує бойові вертольоти цього режиму вбивць.
Вона також забезпечить технічне обслуговування його старих бронемашин, – вони здебільшого радянського виробництва.
Вона навчатиме батальйони ісламської поліції цноти та терору, а також елітний підрозділ у складі 8 000 осіб, якому доручено тримати під контролем країну вершників, вчених і поетів.
Вона надаватиме розвідувальні можливості режиму, який ніколи не приховував своєї затятої ворожості до «євреїв» та «хрестоносців».
Коротше кажучи, таліби забезпечують порядок на південних кордонах Великої Росії та ведуть війну – або вдають, що ведуть війну – проти конкуруючих угруповань на кшталт «Ісламської держави в Хорасані», – в обмін на що вихідці з колишніх радянських республік зобов’язуються підтримувати ісламістський лад у Кабулі.
Але «ісламістський порядок» – це не порожні слова, і зміцнення стратегічного та прагматичного партнерства з тією Росією, котра полюбляє позиціонувати себе як «Третій Рим», матиме цілком конкретні наслідки.
Почнуться переслідування останніх вільних журналістів з боку розвідувальних служб, які відтепер набудуть професійності.
Почнеться знищення останніх представників спільнот сикхів, індуїстів та шиїтів-хазарів.
Останні гомосексуали та представники ЛГБТ-спільноти, останні митці, викладачі, ба навіть християни, які таємно сповідують свою віру, яких ми ще зможемо вистежити, перейдуть на підпільний статус.
А потім настане черга маленьких дівчаток, підліток та жінок, яким уже заборонено навчатися у вищих та середніх навчальних закладах, яких уже вигнали з парків, садів та інших громадських місць, яких уже ув’язнили в цих «полотняних в’язницях» – суцільних паранджах: «стратегічна та прагматична» допомога нації патріарха Кирила остаточно вичавить їх з афганського ландшафту.
Все це не надто дивує автора книги «Імперія та п’ять королів».
Я очікував такого зближення між самопроголошеними захисниками християнських цінностей та ісламістами з Кабула.
А що про це думають французькі прихильники Путіна?
Що на це скажуть ті, хто в недавніх статтях закликав до «пробудження» та пропонував «відновити зв’язки» з «вічною Росією», яка завжди була «другом Франції»?
Усі ці публікації, усі ці заклики до «деескалації» та «миру», ці простягнуті руки до країни, яка дедалі відвертіше прагне нашої загибелі та загибелі Європи, вже викликали дуже глибоке занепокоєння.
Але що ж це за «мудрість», і яку цінність має аргумент про Росію як захисницю «християнських цінностей», коли вона вступає у союз із найгіршими проявами ісламізму? Цинізму та підлості немає меж.
