Поки вирує Путінська війна, подорожі до Європейського Союзу мають стати винятковим привілеєм, а не правом
Зачувши російську мову на вулиці, я мимоволі напружуюсь. Намагаюся зав’язати невимушену розмову, щоб дізнатися, що за носії цієї мови дихають одним повітрям зі мною.
Іноді мене проймає співчуття (досі пам’ятаю завзяту бабусю з Маріуполя і її овдовілу доньку). Та найчастіше я задихаюся від люті. Важко дібрати слова, щоб осягнути безтурботну зарозумілість і невігластво путіністських відпочивальників, які насолоджуються шопінгом, нічними клубами і, звісно, нарікають. Деякі дотримуються ліберальних поглядів, утім приправлених жалістю до себе, праведністю і засудженням західного декадентства й лицемірства. Мені часто кортить вигукнути: «Чемодан — вокзал — Москва» — гасло часів розпаду СРСР, що заохочувало росіян із колоніальним менталітетом повертатися додому. Нинішня присутність росіян на Заході не така масштабна, але має політичні наслідки: їхня купівельна спроможність створює бізнес-лобі з власними інтересами, що сприяє опору санкціям і потеплінню відносин із Кремлем.
Іноді з’ясовується, що ці токсичні співрозмовники мешкають тут — наслідок понад 30-річного безглуздого недбальства. Деякі подорожують за «зручними паспортами», виданими (тобто проданими) іншими країнами. Але мене дивує те, скільки серед них власників російських паспортів із британськими або шенгенськими візами, навіть багаторазовими.
Цифри шокують: протягом 2025 року російські громадяни отримали 477 878 шенгенських туристичних віз, переважно виданих зацикленими на туристах Францією, Іспанією й Італією, всупереч нібито суворій політиці Європейського Союзу.
У спільній заяві, опублікованій минулого тижня політиками країн Балтії, Північної Європи, Чехії, Нідерландів і Польщі, Європейську комісію закликали переглянути прогалини в законодавстві, посилити контроль і запровадити жорсткіші правила; більшість країн, що підписали заяву, вже заборонили в’їзд усім російським відвідувачам, попри суттєві втрати для своїх економік.
Наступний 21-й пакет санкцій ЄС певною мірою вирішує це питання, забороняючи видачу віз усім чинним або колишнім російським військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях в Україні (хоча дезертири можуть бути виключені з переліку). Як і будь-яка подібна ініціатива ЄС, це — бажані, але занадто незначущі й запізнілі кроки. Якби попередні 20 пакетів були запроваджені всі скопом 2014 року, коли Росія вперше атакувала Україну, повномасштабного вторгнення не було б, і сотні тисяч людей були б живі. У довгостроковій перспективі боягузтво обходиться дорогою ціною.
Країни Заходу повинні заборонити не лише агресорів в одностроях, а й усі російські ділові й приватні візити, за винятком поодиноких випадків гуманітарних ініціатив. ЄС також повинен дослухатися до пропозиції міністра закордонних справ Естонії Маргуса Цахкна й припинити надання морських послуг (удар по тіньовому флоту) й експорт глинозему для російських виробників зброї — це законний, прибутковий і ганебний бізнес Ірландії, яка в липні переймає шестимісячне головування в ЄС.
Ідеться про різкі заходи, що спричинять економічні й особисті труднощі. Заборона на візи потягне за собою конкретні політичні наслідки. Вона зачіпає прозахідних росіян, зокрема невинних, гідних поваги. Унеможливлює будь-які плани дестабілізації Росії за рахунок «відтоку мізків». Може перешкодити спробам посіяти розбрат серед російської еліти. Утім, жодні плани такого штибу поки що не виявилися ефективними і навряд чи подіють найближчим часом, якщо взагалі колись подіють. Єдиною справжньою «російською опозицією» є Збройні сили України. Кожен, хто щиро сподівається на вільну, демократичну Росію, повинен підтримувати перемогу України всіма можливими засобами, зокрема шляхом посилення тиску на кремлівський режим.
Витягнувши інформацію з моїх випадкових російських знайомих, я намагаюся збити їх із пантелику. Вони запитують, де я вивчив російську мову і навіщо. Я відповідаю лаконічно, але правдиво: «Мене депортували з Радянського Союзу», і нехай собі сушать голови, з ким щойно розмовляли. Як пощастить, я бодай трохи затьмарю їхній день. Але ненадовго і несуттєво.
