Ті, хто почав воювати у період з 2014 по 2022 рік включно, інколи кажуть: «Зараз нова війна». Кажуть, маючи на увазі головно те, що змінюються методи і засоби її ведення: на передній план виходять БПЛА, оновлюється стрілецька зброя, транспорт тощо. Також змінюється інформаційна сфера — слово «медійність» знайшло своє нове значення у Силах оборони. Спершу «медійними» іронічно називали окремих військовослужбовців, що були активні в соцмережах, або ті підрозділи, що були постійно на слуху у ЗМІ.
Тепер медійність — це буденне явище, і водночас одна із форм конкуренції між підрозділами. Ви можете здивуватися: всі в одному човні, за що конкурувати? Хоча, надіюсь, ви й без мене знаєте, що призом є гарна репутація, видимість в інформаційному полі, впізнаваність. А що дають підрозділу перелічені вище моменти?
- вмотивованих людей, які приходять за власним бажанням;
- пріоритетність держзабезпечення;
- потік нагород та відзнак;
- сприяння з боку волонтерів та волонтерок;
- кредит довіри від суспільства.
Це життєво важливі речі, тому багато підрозділів роблять ставку на «медійність», з усіх сил намагаються грамотно її поставити і розвивати. В кого є досвідчені медійники і/або популярні особи, то цим займаються вони. В кого нема, то «медійність» може стати додатковим навантаженням на командирів і бійців — треба стежити за трендами, видавати цікавий і якісний контент, і недайбі когось образити чи засмутити. Не всі мають сили на додаткову працю, не всім подобається бути ніби за склом, бути об’єктом спостереження; і банально не всі вміють у «медійність» на додачу до війноньки. Наткнулася в мережі на відео 158 ОМБр: «Ми не елітний підрозділ, у наших рядах немає відомих музикантів або блогерів. Але ми також вміємо і хочемо воювати», — ніби виправдовуються бійці, звертаючись до суспільства із проханням закрити збір на свої найгостріші потреби.
Гадаю, найважливіше у публічному житті підрозділу — щоб гарно прикрашений «медійний» фасад мав хоч трохи спільного із внутрішньою частиною. Було раз, що наш головний сержант давав інтерв’ю, яке пресслужба потім виклала на сторінці військової частини. Ну, інтерв’ю вийшло красиве, бо Ф. не обділений харизмою та вмінням добре триматися перед камерою. Але ми, коли дивилися, то мимоволі піднімали брови: Ф. вдавав, що заслуги цілої групи — його особисті, а що найгірше — описуючи технічні моменти праці, Ф. робив помилки, які видавали його недостатню обізнаність. Крім цього, Ф. прикрашав реальність — побут, ставлення, забезпечення. Не скажу, що різко його засуджую — по-людськи навіть трохи розумію — але нам, як «тілу» підрозділу, некомфортно було мати таке «обличчя».
А ще була якось дотепна історія. Працювали ми з напарником: обладнали зручну позицію, визначили відстань до московитів — 1329 м, і взялися до роботи. Гвинтівка Ruger — «основна», UAR — «допоміжна», приціл Zero Compromise на одній, Leupold на іншій — нічого особливого. Щоправда, був у нас один предмет робочої розкоші — екшн-камера на приціл, хороша і якісна. Відпрацювали ми, і швиденько в укриття, бо, хоч «відповідь» московитів була хаотична і безладна, не можна недооцінювати можливості сліпої кулі. Дивимось відео, напружуючи очі — бо ціль наша виглядає буквально як невеличка чорна точка.
— Є влучання. Дивись сюди, он він завалюється назад і вбік — «класична» траєкторія падіння, — кажу я.
Показали ми те відео командиру.
— Я нічого не бачу, — каже той.
Ну не бачиш — то не бачиш, що ми тобі зробимо, чоловіче? Своїх очей не позичимо і досвіду не вділимо. Працюємо далі.
Наступного дня отримали перехоплення від розвідки: влучання дійсно було успішним. Тепер вже командир до нас:
— Давайте сюди ваше відео!
Ще через кілька днів:
— Ваше відео — хрінь! Комбриг сказав, що нічого не видно! Таке відео ні в мережу викласти, ні волонтерам показати!
«За моє жито мене і бито: ми цю камеру принесли в підрозділ, ми з нею працюємо — при тім успішно — а нас ще й обісрано», — подумала я. Напарник мій мав більш дипломатичний настрій, тому свої думки озвучив:
— Так через цей приціл так і видно: трохи розмито. Як тут краще відео знімеш? Я чув, на бригаду приціли Nightforce виділили — от на них би точно гарне відео вийшло…
— Добре себе зарекомендуємо — отримаємо Найтфорси.
«Казав пан — кожух дам, — знову подумала я. — і як тут себе “добре зарекомендувати”, якщо знов не вгодили. Замкнуте коло виходить».
Через деякий час камера на приціл з’явилася не тільки у нас. І одне з відео від іншої пари снайперів сподобалось і нашому командиру, і комбригу. Воно десь і далі пішло. Здається, навіть було опубліковане. Ми з напарником теж його подивилися, звісно. Відстань до цілі там була невелика, і все було добре видно: як хитається від вітру гілля, як московит йде стежкою, момент пострілу. Ну і те, як московит пригнувся і швидко втік — теж…
