У сучасному гуманітарному дискурсі поняття «імперія» здебільшого функціонує як гостра емоційно-етична та політична категорія. В Україні звикли негативно конотувати імперіалізм, розглядаючи його крізь призму підкорення, асиміляції та насильства. Американський антрополог Томас Барфілд у своїй праці «Тіньові імперії. Альтернативна історія імперій» пропонує дещо інший погляд. Він підходить до предмета дослідження безоцінково, як біолог, що вивчає природу вірусів. Його цікавить не етичний вердикт, а інфраструктура, механізми виживання та внутрішня логіка цих масштабних політичних організмів. Територіальну експансію та експлуатацію чужих ресурсів він розглядає просто як запоруку існування імперської форми правління.
Автор свідомо оперує «ідеальними типами», пропонуючи нові аналітичні критерії. Розмір територій при цьому не завжди є визначальним — скажімо, невеликі морські держави створювали колосальні за впливом екзогенні мережі.
Мета Барфілда — дослідити імперії як специфічні державні утворення, де взаємодія із зовнішніми гравцями та власним народом протягом тривалого часу визначала самі параметри ухвалення стратегічних рішень. Автор демонструє, як колоніальні імперії модерної доби, їхні способи управління й видобування ресурсів використовували стратегії правління, більше схожі на логіку морських екзогенних імперій, ніж на стратегії ендогенних (внутрішньо континентальних) утворень.
Українському читачеві доведеться стикнутися з кількома тригерними моментами, типовими для західного вченого, як-то згадка про бороду Распутіна для красного слівця, цитата з Льва Толстого. Важко погодитися з тезою автора про те, що всі ендогенні імперії — до яких він зараховує й Російську — сповідували космополітичний світогляд на противагу націоналістичному. Український досвід підказує, що за цим вдаваним «космополітизмом» часто крилася жорстка русифікація. Проте якщо читачеві вдасться піднятися над емоціями та побачити за окремими деревами ліс, перед ним відкриється цікавий і пізнавальний краєвид ширших порівняльних історичних структур.
Особливу оптику книжці дає польовий антропологічний досвід Барфілда в країнах Азії, зокрема в Афганістані, куди він їздив ще з середини 1970-х років. Автор беземоційно описує класичні імперські інструменти досягнення влади, які ми добре знаємо з нашої історії, проте компаративістика показує, що вони не є унікальними:
«Іноді заради досягнення поставлених цілей вчиняли масові вбивства і поневолення, переселяли підкорене населення у віддалені частини імперії, розселяли імперське військо та іммігрантів на нових територіях, а також усували місцевих політичних лідерів або перетворювали їх на агентів імперії… Діяли на випередження: з пропозицією добровільно приєднатися в обмін на особливий статус».
«Це ж усе про Росію!» — мимоволі подумає український читач. Але Барфілд, розширюючи горизонт, доводить: це універсальний, типізований алгоритм імперської інфраструктури як такої, притаманний багатьом цивілізаціям. Ба більше, автор характеризує особливості людської природи, яка схильна уникати боротьби, і це убезпечуює імперії від повстань: «Попри те, що імперські держави виникли внаслідок кровопролиття і завоювань, їх найбільше цінували за мир, який вони дарували своїм підлеглим територіям».
Цю готовність прийняти нещодавнього ворога як законну владу Барфілд пояснює банальною економічною вигодою. «Пересічним людям», схоже, здається простішим і вигіднішим торгувати в межах стабільної (хай і жорстокої) системи, ніж воювати. І світова історія дійсно дає цьому чимало підтверджень, проте є й винятки.
Обговорення інфраструктури імперій дає змогу з холодним розумом роздивитися, чому їм вдавалося так довго залишатися потужними й чому за ними подеколи ностальгують і сьогодні. Водночас погляд антрополога зауважує, наскільки глибокою може бути історична пам’ять суспільств, які століттями зберігають спогади про давні часи підкорення чи союзів.
Барфілд зосереджується не на класичних моделях на кшталт Римської імперії, а на так званих тіньових імперіях. Це утворення, які виникали на периферії та перетині великих держав і завдяки взаємодії з ними. Згодом такі периферійні структури переймали стратегії, технології та ресурси своїх сильніших сусідів, самі перетворюючись на нові центри сили.
Саме з цього погляду автор виходить на влучні пояснення поточної поведінки держав і союзів ХХІ століття — США, Китаю, Росії та ЄС. Ті, хто сьогодні здобув глобальну могутність, еволюціонували за цим самим принципом: від тіньового утворення до централізованої системи з колоніальними амбіціями.
Книга Томаса Барфілда пропонує інтелектуальний інструмент, що дає змогу роздивитися, як влаштовані імперії. Для українського інтелектуального простору ця праця є важливим кроком до деколонізаційного мислення вищого рівня — коли історичного ворога і глобальний простір навколо аналізують не лише емоційно, а й аналітично.
