На початку червня Кабмін затвердив нову експортну стратегію. Розбираємося, якими є її основні цілі, ключові індикатори та яких помилок потрібно уникнути нашим економічним відомствам.
Змагання тилів
У першому кварталі 2026 року валовий внутрішній продукт (ВВП) України скоротився на 0,5 % порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це перше падіння української економіки за три роки. Причин безліч:
- проблеми з енергетикою;
- затримка іноземної допомоги;
- зменшення кількості населення тощо.
Без сумніву, доки триває широкомасштабна війна, Україна так чи інакше зазнаватиме економічних втрат (хоча хіба їх не було й без війни?). Наш бюджет приблизно наполовину залежить від зовнішньої підтримки, громадяни постійно виїжджають за кордон, а значна частка ресурсів (природних, людських, капітальних) перебуває під контролем ворога на окупованих територіях.
При цьому в умовах відносної стабілізації лінії фронту роль національної економіки продовжує зростати. Війна дедалі більшою мірою переходить у змагання тилів, де на боротьбу потрібно залучати максимальну кількість ресурсів, водночас не знищуючи потенціал для майбутнього розвитку.
Саме про майбутній розвиток мають думати економічні відомства нашого уряду, сворюючи стратегії зростання. До таких належить затверджена 4 червня 2026 року Експортна стратегія до 2030 року, що «визначає ключові напрями розвитку українського експорту в умовах війни, післявоєнного відновлення та поглиблення європейської інтеграції».
Орієнтована чи залежна?
Україну історично називали експортно орієнтованою економікою, хоча також часто вживають термін «експортно залежна». До великої війни ми спиралися на зовнішні ринки збуту як на головний рушій надходження валюти та загального зростання: до 2022 року частка експорту у структурі ВВП традиційно коливалася в межах 40-50 % (у середньому у світі – близько 30 %). «Трьома китами» експорту були:
- агропромисловий комплекс (АПК);
- металургія;
- ІТ-послуги.
Проте, на відміну від класичних експортно орієнтованих економік – зокрема так званих «азійських тигрів», – український експорт традиційно мав переважно сировинний характер. Ми постачали на зовнішні ринки зерно, а не готові харчові продукти, руду й метали, а не машини та обладнання. Головний недолік такої моделі полягає у високій залежності від коливань світових цін на сировину.
Російське вторгнення у 2022 році кардинально змінило ситуацію для українських експортних галузей. Згадані довоєнні 40-50 % експорту до ВВП знизилися до 25 % у 2025 – це історичний мінімум. На це вплинули втрата територій та руйнування, а також швидке зростання інших складових ВВП, зокрема імпорту (особливо енергетичного обладнання, палива та товарів оборонного призначення). Це сформувало рекордний дефіцит зовнішньої торгівлі. Українська економіка змістила акцент на внутрішнє споживання, державні видатки та міжнародну макрофінансову допомогу, що й компенсує нестачу експортної валюти.
Стратегічні цілі
Хай там як, експортний потенціал України є надзвичайно високим, тому держава просто зобов’язана сприяти його реалізації. У новій Експортній стратегії теж є багато красивих слів про потенціали, однак найголовніше в ній – сформульовані стратегічні цілі та ключові індикатори їхнього досягнення.
Цілей визначено три:
- нарощування виробництва експортоспроможних товарів, покращення структури експорту, збільшення його середньої ціни;
- створення сприятливих умов для ведення експортної діяльності;
- зміцнення державних спроможностей, інституцій та інструментів для розвитку експорту.
Варто розуміти: держава не може просто взяти й наростити виробництво «правильних» товарів для експорту. Її роль по суті зводиться до пункту 2: створення умов для бізнесу, який здатний виробити продукцію та знайти для неї покупця за кордоном. Однак в умовах воєнного часу зростає також значення пункту 3 у контексті налагодження експортної логістики. Наприклад, як це відбувається з морським транспортом, що перебуває під постійною загрозою російських ударів.
Як заходи для досягнення цілей у документі зазначено такі: «Розвиток виробництва середньо- та високотехнологічних товарів, підтримку переробної промисловості, стимулювання інвестицій в експортоорієнтовані виробництва, усунення тарифних і нетарифних бар’єрів, розвиток експортного фінансування, посилення торговельно-економічного представництва України за кордоном, удосконалення інформаційно-консультаційної підтримки, цифровізацію експортних сервісів та промоцію українських товарів і послуг на зовнішніх ринках».
По суті документ є рамковим, тож у ньому не вказано конкретні галузі, які мають стати пріоритетними. У тексті є згадка про «операційний план», у якому, ймовірно, будуть розписані подробиці. Втім, нам його поки не показали, хоча пообіцяли двічі на рік оприлюднювати звіти щодо його виконання.
Ключові індикатори
Другою важливою частиною опублікованої стратегії є ключові індикатори досягнення цілей:
- зменшення частки продукції сировинного та низького ступеня переробки в загальному експорті до 59 % (за дев’ять місяців 2025 року – 87,3 %, за даними Держстату);
- збільшення співвідношення експорту товарів і послуг до ВВП до 33 % (рівень 2024 року – 29,4%, за даними Держстату);
- зростання частки експорту послуг у загальному експорті товарів і послуг до 25 % (за дев’ять місяців 2025 – 18 %, за даними Держстату);
- збільшення загального обсягу експорту товарів і послуг до $85 млрд (рівень 2025 року – $48 млрд за даними Держстату та щоденними оперативними даними Держмитслужби).
Досягнення зазначених індикаторів є, м’яко кажучи, доволі амбітною метою. Уряд прагне буквально за три з половиною роки побороти поточні негативні тенденції та досягти неабиякого прогресу за всіма параметрами. Зниження частки сировини з 87,3 % до 59 % за такий короткий строк – вельми смілива ціль. Так само збільшення майже вдвічі абсолютної вартості експорту з $48 млрд до $85 млрд.
Планування подібних стратегій часто впирається у концептуальне питання: наскільки значним є розрив між, з одного боку, реальним станом ринку, а з іншого – бажаною картиною в головах урядовців. Ми можемо скільки завгодно говорити про потребу виробляти та продавати технологічну продукцію з високою доданою вартістю. Але якщо ринок станом на сьогодні вважає інакше, то держава повинна дуже обережно підходити до свого бажання щось змінити.
Найкращим підходом завжди є створення однаково хороших умов для всіх без виключення учасників ринку. Замість надавати субсидії певним гравцям, краще знизити податки для всіх. Замість давати фінансування обраним, краще дати доступ до пільгових кредитів усім охочим. Уряд має не обирати фаворитів, а дозволити найкращим самостійно досягти вершини в умовах конкуренції. Так само, як це нині відбувається на нашому ринку оборонних технологій.
Зі зброєю у майбутнє
Тож найкорисніше, що може зробити уряд – не заважати тому, що вже успішно працює. А якщо є бажання допомогти, то зробити це так, щоб не розбалансувати ринок. Інакше не тільки цілі не будуть досягнуті, а ситуація навпаки може погіршитися.
Насамкінець не можна не згадати про галузь, що нині має найбільший експортний потенціал. Звісно, це виробництво сучасного високотехнологічного озброєння. Не тільки БпЛА та НРК, але й, наприклад, нещодавно заявлені розробки альтернатив для дорогих ракет-перехоплювачів балістики. Формально Україна дозволила експорт зброї (президент Зеленський оголосив про це у зверненні 28 квітня 2026 року), проте з надзвичайно великими обмеженнями. Нині держава жорстко контролює продаж озброєння за кордон, пильно супроводжуючи всі угоди.
Читайте також: Ілля Несходовський: «Від дозволу на експорт зброї виграють усі: виробники, армія, бюджет»
Коли ж процес буде налагоджено, ми зможемо розраховувати на появу величезного експортного ринку. У січні 2026 року в РНБО заявили, що прогнозовані виробничі спроможності українського ОПК на поточний рік оцінюються на рівні $55 млрд (у 55 разів більше, ніж на початку повномасштабного вторгнення). При цьому внутрішній бюджет на закупівлю озброєння становив близько $30 млрд. Можна припускати, що заявлені спроможності ОПК перебувають лише на етапі становлення, тому сума $55 млрд з кожним роком значно зростатиме.
Таким чином, українська зброя у майбутньому має стати не тільки запорукою нашої перемоги над росіянами, але й гарантом економічного процвітання України. За умови, якщо держава дотримає заявлених цілей експортної стратегії: створить сприятливі умови та забезпечить ефективну роботу інституцій. Зрештою, від цього виграє на тільки ринок зброї, а й усі інші галузі економіки.
