Латвія — держава, що чи не найактивніше підтримує Україну у протистоянні російській агресії. Якщо брати відсоткове співвідношення до рівня ВВП (згідно з даними Кільського інституту), Латвія, попри відносно невеликі розміри, входить у пʼятірку найбільших донорів. В яких сферах країна має найбільший інтерес, чи може стати в пригоді Україні латвійський досвід євроінтеграції та якими є пріоритетні питання для Риги під час Конференції з відновлення України (URC), яка вже незабаром відбудеться в Гданську, а наступного року у Таллінні? Про все це Тиждень поспілкувався із латвійським дипломатом, Надзвичайним та повноважним послом Латвійської республіки в Україні у 2015–2021 роках, а нині урядовим уповноваженим Латвії із відбудови України Юрісом Пойкансом.
— У нещодавньому інтервʼю «Укрінформу» ви зазначили, що в питанні допомоги Україні Латвія працює у трьох головних напрямках: військова допомога, енергетика, а також відбудова української інфраструктури, зокрема у Чернігівській області. Про які основні напрями йдеться в аспекті військової допомоги? І чи можемо говорити, що це двосторонній процес, адже Україна ділиться своїм досвідом із дружніми країнами, які також мають агресивних сусідів?
— Латвія — союзниця України й у політичному, й у військовому, і в економічному плані та, звісно ж, ця співпраця постійна. Коли йдеться про військовий аспект, цей трагічний досвід України, на жаль, для нас дуже важливий.
Щодо підтримки України, то, по-перше, Латвія віддає 1/4 відсотка свого ВВП на потреби безпеки та оборони України. Тобто щороку Україна отримує від Латвії близько 130 млн євро.
Так само роблять Естонія і Литва. По-друге, ми також підтримуємо план PURL, який передбачає постачання військової допомоги Україні через НАТО (План PURL (Prioritized Ukraine Requirements List) — ініціатива, що передбачає купівлю американського озброєння для України, оплату за яке вносять країни-партнери, — Ред.). Там ми теж, звісно, працюємо, і також надійде додаткове фінансування з нашого боку.
Третій напрямок — це, звісно, наша двостороння співпраця, і вона відбувається, зокрема, і в політичному плані. Нещодавно (1–2 червня — Ред.) до Латвії приїздила з візитом премʼєр-міністерка Юлія Свириденко. Звісно, спілкувались про нашу військову взаємодію, про те, що ми готові далі співпрацювати з Україною та продовжуватимемо віддавати чверть відсотка від ВВП на потреби України.
Сьогодні у світі немає іншої країни із таким сучасним військовим досвідом, який має Україна. І найголовніше у цьому для нас — зрозуміти та перейняти цей досвід. Мабуть, для кожної європейської країни протиповітряна оборона сьогодні — це пріоритет. Тому в першу чергу, звісно, ми хотіли б перейняти досвід у цій сфері, а особливо в аспекті антидронової оборони.
— Латвія обрала Чернігівську область як ключову точку прикладення сил у допомозі Україні. Чому саме ця область?
— У 2016-му я особисто відкривав наше почесне консульство в Чернігівській області. Якщо я не помиляюсь, навіть сьогодні почесне консульство Латвії — це єдине представництво країн Європейського Союзу у Чернігові. Це місто розташоване недалеко від Києва, і Чернігівська область — географічно найближча до Латвії.
З огляду на все це ми вже мали певний досвід співпраці з областю. Зокрема, це і співпраця між містами-партнерами, наприклад, між Черніговом та Огре, Ніжином та Прейлі. Оскільки Чернігів недалеко від Києва, це дозволяє нашому посольству контролювати нашу роботу в Чернігівській області.
Також важливо: Латвія — невелика країна, а на рівні України Чернігівська область теж не найбільша, тобто ми можемо порівнювати потенціал Латвії з потенціалом Чернігівської області. Я знаю, що різні країни обирають різні стратегії співпраці, але ми вирішили, що зосередимося на одній конкретній області. Естонія теж зробила дещо подібне.
Такий підхід дозволяє нам працювати ефективніше, зокрема постійно бути на зв’язку з обласною державною адміністрацією. Також один із дипломатів нашого посольства постійно стежить за розвитком усіх наших проєктів у Чернігівській області.
— Чернігівська область — складний регіон для відновлення, зокрема через те, що є прикордонним, і Росія активніше здійснює атаки на нього. Як ви оцінюєте ефективність уже реалізованих проєктів?
— Два місяці тому я мав нагоду поїхати до Чернігівської області, зустрітись із (головою ОВА — Ред.) Вʼячеславом Чаусом, аби на власні очі побачити, що ми зробили. Бо коли працював у Польщі (по завершенню каденції в Україні Юріс Пойканс був послом Латвії у Польщі, — Ред.), я не мав змоги доїхати до Чернігівської області. По-перше, ми тісно співпрацюємо з обласною державною адміністрацією. Вони надають свої пропозиції щодо того, де бачили б нашу роль, і потім ми разом обговорюємо, де могли б працювати. Тобто наші проєкти — це наш спільний вибір. І коли я бачу, що було зроблено в Чернігівській області за підтримки уряду Латвії, то відчуваю гордість. Так, ми займаємося реконструкцією лікарень, дитячих садочків, відкриттям центрів підтримки прав жінок.
Побачивши реконструйовану за підтримки уряду Латвії операційну залу Чернігівської лікарні, я пишався тим, що ми можемо допомогти лікарям, які працюють там у таких складних умовах.
Ви правильно зазначили, Чернігівська область — прикордонна, працювати там нелегко, але водночас важливо підтримувати саме її.
— Харків — важливе місто для українсько-латиської історії. Зокрема, там колись виходили дві газети латиською мовою, а відомий мовознавець Яніс Ендзелінс працював у тамтешньому університеті. Чи є програми співпраці чи підтримки для цього міста та регіону? Чи Латвія все ж повністю сконцентрувалась на Чернігівщині?
— Під час Першої світової війни у Харкові навіть мешкали 15 тисяч латишів. Там також виходили газети латиською мовою. Харківський університет теж дуже важливий для нас. Яніс Ендзелінс — батько сучасної латиської мови — працював у Харківському університеті понад 10 років.
Я їздив до Харкова, коли був послом. Наш нинішній посол також часто відвідує це місто. Незабаром плануємо там відкриття почесного консульства. А це автоматично означає поглиблення нашої співпраці.
Наприклад, якби у Чернігові не було нашого почесного консульства, то не було б і спільних проєктів, які ми розпочали ще перед повномасштабною агресією Росії, і не знаю, чи вибрали б ми Чернігівську область як основну. Тобто відкриття почесного консульства в місті було важливим кроком.
Як я вже казав, наш посол часто приїздить до Харкова. Ми передавали місту і на деокуповані території й генератори, і системи зв’язку і пожежні машини. Звісно, наша співпраця із Чернігівською областю не обмежує нашої співпраці з іншими областями. І я бачу також інтерес з боку нашого посольства та нашого посла. Гадаю, вже після відкриття почесного консульства думатимемо також про системнішу допомогу Харківській області. А вже зараз, як я говорив, передаємо генератори, системи зв’язку, пожежні машини, наші гуманітарні організації працюють у місті. Ми розуміємо, що це близько до фронту. Знову ж таки, є співпраця на рівні партнерських міст — в Ізюма це, наприклад, Тукумс.
— У межах допомоги Україні Латвія прагне залучати своїх підприємців та компанії до цього процесу. Чи є вже якісь цікаві кейси латвійських компаній, які почали роботу в Україні після 2022 року?
— Україна для Латвії — традиційний партнер. Усі наші великі компанії співпрацюють з Україною вже тривалий час.
Це, наприклад, наша телекомунікаційна компанія TET. У 2016-му році, коли я був послом, разом із керівництвом ТЕТ (тоді компанія ще мала назву Lattelecom) ми організовували спільний семінар. Latvenergo, наша енергетична компанія, також має в Україні свої проєкти.
Уже після початку повномасштабного вторгнення Росії на український ринок зайшла енергетична компанія FORTES. Вони продукують когенераційні станції. І маємо вже два приклади, зокрема у Львівській області, де використовуються станції, які продукують енергію в автономному режимі.
Продукція FORTES сьогодні дуже важлива для України, бо ми розуміємо: поки що війна не закінчується, а взимку, ймовірно, енергетична ситуація знову буде важкою. А компанія пропонує сучасні розв’язання енергетичних проблем. І що цікаво, у компанії FORTES зараз два пріоритетні ринки — Україна та Японія.
— Чи розглядає Латвія відбудову України як економічну можливість для власного бізнесу? Чи все ж це радше дружня підтримка?
— Гадаю, бізнес-елемент тут завжди є. Минулого місяця відбулося 12-те засідання Українсько-латвійської міжурядової комісії, а також бізнес-семінар. Усі наші ключові компанії були присутні на ньому. Також я постійно на зв’язку із Геннадієм Чижиковим, президентом Торгово-промислової палати України. Як я вже зазначив, Україна — наш традиційний партнер, географічно вона недалеко, у нас невелика різниця у традиціях, ми розуміємо одне одного.
Також я переконаний, що після завершення цієї війни інтерес до України з боку латвійського бізнесу об’єктивно зростатиме. Триватиме відбудова, тож, гадаю, до України прийдуть і наші будівельні компанії.
І важливо зазначити, що після початку повномасштабної війни наші компанії не покинули Україну.
Усі бізнесмени, з якими я спілкувався перед війною, залишаються в Києві.
І якщо подивитися на нашу торгівлю, то, можливо, Україна — не найголовніший партнер (наприклад, із Польщею торгівельний обмін значно більший), але партнерство з Україною завжди залишатиметься для нас традиційним і цікавим. А з початком розмов про вступ України до Європейського Союзу, гадаю, цей інтерес автоматично зросте, бо Україна перейматиме законодавство ЄС, а це означає більш зрозумілі правила співпраці на українському ринку.
І це я вже не згадую про туризм. Перед повномасштабною війною Air Baltic був активним і присутнім на українському ринку. Компанія мала рейси й до Києва, і до Львова. Були плани про відкриття і Сходу України. Компанія Latvenergo, про яку я вже згадував, міркує про інвестиції в Україну зараз. Гадаю, все це свідчить про зацікавленість нашого бізнесу.
— Ви згадали про рух України до Європейського Союзу. Чи може Україні на цьому шляху бути корисним певний латвійський досвід?
— Коли я був послом в Україні, ми мали багато проєктів так званого twinning, коли українська організація співпрацює, наприклад, з латвійською чи німецькою. Якщо порівняти, чий досвід буде для України кориснішим — Німеччини, яка від початку є членом ЄС і має стабільні інституції, чи Латвії, з якою виходили разом з Радянського Союзу, тобто прожили такі складні обставини, — то, гадаю, наш досвід однозначно буде цікавішим.
Ми маємо спільне історичне минуле, можемо спілкуватися однією мовою, розуміємо, які проблеми виникають. І це сучасний досвід. Ми долучилися до ЄС 20 років тому, це порівняно нещодавно.
До того ж багато з-поміж людей, які працювали над вступом Латвії до Європейського Союзу, досі присутні в уряді. Наприклад, є група консультантів Північної Європи та країн Балтії, де наш представник — колишній міністр і колишній комісар від Латвії Андріс Пієбалґс. Він вільно спілкується англійською, російською, розуміє український менталітет. Тобто, на мою думку, звісно, для України досвід таких країн, як Латвія, Литва, Естонія, Польща, Словаччина, може бути кориснішим, ніж тих, які вже 60–70 років у ЄС.
— На початку нашої розмови ви згадали, що Латвія передає чверть відсотка ВВП на військову допомогу Україні. Це значне економічне навантаження для такої країни, особливо з огляду на те, що повномасштабна війна в Україні триває вже пʼятий рік. Чи не впливає це на настрої у латвійському суспільстві?
— Ми, звісно, бачимо ці тенденції в Європейському Союзі. Я спілкуюсь з нашими колегами, й багато хто зазначає, що є певні проблеми у суспільствах ЄС.
Але у балтійських країнах підтримка залишається більш-менш на тому ж рівні, що й на першому році повномасштабної російської агресії.
Звісно, може не бути тих емоцій, які були чотири роки тому, але неурядові організації, які були активні чотири роки тому, продовжують співпрацювати з Україною. «Твіттер-конвой», «Підприємці для миру» як були активні чотири роки тому, так і залишаються. У політичної еліти — й уряду Латвії, й в опозиції — залишається розуміння, що підтримувати Україну важливо.
Можливо, якісь маргінальні сили критикують нашу допомогу, але ми не маємо тих проблем, які мають багато країн ЄС, де уряди щодня мають пояснювати, чому надають підтримку Україні. У нас є розуміння, що це боротьба не лише України за своє майбутнє, але й нашого регіону, а можливо, і цілої Європи.
Також, порівняно з іншими країнами ЄС, ми не маємо таких популістичних сил, які могли б прийти до влади. Тобто в нас є певна стабільність — звісно, маємо й свої проблеми, як і кожна країна, але підтримка України, залишається незмінною.
У жовтні на Латвію чекають вибори. Але я впевнений, що після них ця підтримка залишатиметься на тому ж рівні. У нас нещодавно відбулася зміна уряду, прийшов новий прем’єр, представник опозиції Андріс Кулберґс. Саме він зустрічався із Юлією Свириденко під час її візиту до Риги, й розмови відбувалися на тому ж рівні, що й за каденції попереднього уряду. Тобто з нашого боку нічого не змінюється.
— За три тижні у Гданську відбудеться чергова Конференція із відновлення України (URC), а вже наступного року цей захід пройде у Таллінні. Рига у коаліції балтійсько-скандинавських країн братиме активну участь у його підготовці. Якими будуть пріоритетні питання для Латвії?
— Добрий знак, що на цьогорічну Конференцію приїде новий прем’єр-міністр Латвії Андріс Кулберґс. Це показує певний політичний рівень нашої участі у цьому заході. Будуть також наші компанії, які співпрацюють з Україною чи мають до неї інтерес. Польща сьогодні зробила великий крок у підтримці України.
Позитивно також, що наступного року конференція відбувається в Таллінні. Естонія — це союзник та друг як Латвії, так і України.
З того, що я бачу, Естонія прагне залучити країни Північної Європи та країни Балтії — так званий Nordic Baltic Eight (NB8) — до активнішої участі в конференції. Тобто Естонія бачить цей захід як спільний проєкт цих країн, а NB8 — це Швеція, Данія, Норвегія, тобто держави, які, на мій погляд, перебувають в авангарді підтримки України.
Щодо того, про що розмовлятимемо в Таллінні, то орієнтуватимемося на ситуацію, яка складеться наступного року. Однак гадаю, що ті п’ять напрямків, які обговорюватимуться в Гданську — зокрема військовий, соціальний та відновлення, — залишатимуться.
Як ви знаєте, Польща додала ще один елемент — військово-технологічний. Я переконаний, що зацікавленість у ньому є й в інших країн Європейського Союзу і під час конференції в Естонії лишатиметься на тому ж рівні. Але фокус Таллінна, звісно також залежатиме від геополітичної ситуації в Україні.
Сьогодні важливо, щоб у Гданську країни, по-перше, дали твердий і чіткий політичний сигнал підтримки України. По-друге, важлива присутність політиків ЄС на найвищому рівні. Також необхідно дати конкретний практичний сигнал. Наприклад, зараз ми з урядом Ірландії працюємо над тим, як разом підтримати Чернігівську область. Я сподіваюсь, що ми зможемо дати позитивний і конкретний сигнал уже під час конференції в Гданську.
Усі учасники конференції розуміють: відбудова України — це довгостроковий проєкт. Сьогодні треба закінчувати війну, а для цього необхідно підтримувати Україну. Без цієї підтримки не буде завершення війни, бо як ми бачимо, Росія не має чіткого інтересу до її завершення. Поки це так, треба зробити все, щоб Україна змогла вистояти, пережити цю війну. Тобто у Гданську ми маємо дати сильний економічний і політичний сигнал.
І я впевнений, що наступного року в Таллінні ми продовжимо. Бо кожна конференція формується за результатами попередньої. Зараз, коли ми, наприклад, говоримо про Гданськ (це часто підкреслюють і наші польські колеги), організатори формують захід на досвіді Італії та інших країн, що вже проводили цю конференцію.
Гадаю, що Естонія, звісно, продовжить цю традицію і щось візьме з Гданська, а Латвія як союзник України та друг Естонії, звісно, підтримає наших естонських друзів в організації цієї події.
