«Ви вже перемогли!» – каже французький чиновник, який довгий час працював у Європейській раді, в Брюсселі, та знає там кожний підвал і кожний закапелок, а ще – всю підноготну європейської політики.
Фраза про перемогу, котра «вже відбулася», лунає від лютого 2022 року занадто часто. За роки повномасштабної кривавої війни на виснаження вона давно перетворилася з обнадійливого компліменту на тригер. Але цього разу можна, мабуть, зробити виняток і аж так не дратуватися.
Про що мова? Про офіційне відкриття першого кластеру переговорів по вступу України до ЄС, що розпочнеться з 15 червня. Для всіх тих, хто за родом служби не зобов’язаний відстежувати перипетії нескінченних переговорів про початок переговорів, подія може здатися черговою формальністю. Проте це не так. Насправді, 3 червня європейці дали Києву зелене світло на прямий шлях до членства в Євросоюзі, навіть якщо він не буде швидким. У взаєминах з Брюсселем починається новий етап.
Україна чекала відкриття першого кластеру майже сімнадцять місяців. Процес був застопорився через перешкоди, що їх чинила Угорщина на чолі з Орбаном. Новий прем’єр, Петер Мадяр, хоч і не є палким прихильником швидкого вступу України до Євросоюзу, але все ж здійснює гнучкішу політику. Принаймні, угорське вето подолане. За десять днів розпочнуться технічні обговорення першого блоку тем. Мова – про боротьбу з корупцією, верховенство права, стан громадських свобод. «Ці розділи відкриваються першими і закриваються останніми, щоб гарантувати, що країна залишається на правильному шляху», – наголошує французький часопис La Croix.
«Для України це не просто важливо, а дуже важливо!» – наголошує той самий дипломат, котрий безпосередньо брав участь у переговорах щодо статусу кандидата для України, а нині щиро радіє разом з нами, що все було не марно. «Рішення про відкриття першого кластера ще має бути затверджене на міжурядовій конференції 15 червня, але, тепер це лише адміністративна формальність», – каже він і усміхається з полегшенням. Як людина, якій вдалося майже неможливе. Або яка була причетна до чогось великого та значущого.
Трохи нудної арифметики. У червні розпочнуться перемовини, які поділені на 35 розділів: сільське господарство, державні закупівлі, працевлаштування, захист довкілля, конкурентоспроможність, інклюзивність тощо. У всіх цих сферах Київ має привести своє законодавство у відповідність до стандартів ЄС. Паралельно офіційна та народна дипломатія муситимуть «просувати» Україну як цікавого, перспективного, сильного партнера, з яким вигідно та надійно мати справу. Отак – країна за країною, щоб згодом кожна держава-член ЄС ратифікували наш вступ.
Це не буде легко, але в світі немає нічого неможливого. Після того, що Україна вже бачила, перемовини із західними партнерами точно не стануть найважчим випробуванням. Але й недооцінювати процес не варто. Тут як ніде знадобиться єдність усіх гравців, до яких дослухаються в ЄС: усіх впізнаваних політиків, відомих діячів культури, яскравих громадських активістів… Якими б не були розбіжності у поглядах на внутрішні процеси в країні, зовнішня політика мусить бути соборною та злагодженою. Інакше, як уже не раз траплялось в українській історії, зовнішньому ворогові вдасться нас розділити, щоб поневолити.
У тому ж, що ворог не спить і гав не ловить, сумніватися не випадає. Варто взяти до уваги хоча б масовані інформаційні атаки, що він здійснює по українському та євросоюзівському інформпросторах. Російські ЗМІ та соціальні мережі волають з кожної праски, буцімто ЄС насправді не має жодного наміру прийняти Україну до своїх лав. Вони розхитують човна, де тільки знайдуться довірливі вуха.
Чи означає це, що Київ має відповідати пропагандою на пропаганду? У жодному разі – ні. Маніпуляції, перебільшення та перекручування завжди виринають, потрапляють на очі фактчекерам та справляють недобре враження. Врешті, вільна Україна відрізняється від рабської Росії насамперед тим, що здатна спокійно приймати свої проблеми та працювати над їхнім вирішенням. Ми не кажемо, що в нас усе ідеально, але щодня працюємо над тим, щоб стати кращою версію самих себе. Бодай трохи.
Мужність самооцінки – це, мабуть, те, що найбільше знадобиться під час перемовин з Брюсселем. Зосередитись на пріоритетах. Не відволікатись на другорядне. Мораторій на розбрат, аж поки справді не переможемо. Нехай би мій французький знайомий не помилився у своїх прогнозах про «гарантований розквіт» України.
