Як, ви досі не побували у Жовкві?
Я ж була там уперше, коли це місто ще мало назву Нестеров. Цілковито в дусі режиму: надумалися 1951-го відкинути історичну назву Жовква і змінили її на прізвище літуна-московита, автора «мертвої петлі», що розбився в цих краях за часів першої світової. Який це мало стосунок до автохтонів, що жили тут? А хто їх питав?
Тим часом моя інтернетна обізнаність шепоче: ця місцина називалася Винники, яка вперше згадується в давньоруських літописах із 1242 року. А в ХVІІІ столітті на помежів’ї Розточчя, в стратегічно зручному місці, де неподалік – головний європейський вододіл, коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував «ідеальне місто». Ідеальне – себто продумане для доброго життя: зручне розташування, раціональне планування вулиць і забудови. Виразно це унаочнює макет міста у музеї Жовківському замку. Архітектор Павло Щасливий у 1594-1605 роках розпланував і збудував замок та величний ренесансний костел св. Лаврентія. Власне, Жовква перетворилася на місто-фортецю, як і належить, оточене валами, ровами. Ренесансний-таки замок із захищеним внутрішнім двором височів над Ринковою площею. Її оточували житлові кам’яниці з галереями-підсіннями, деякі збереглися донині.
Коли наближалася до Жовкви зі Львова (шкода, що в Брюховичах мусили проминути музей модерної скульптури Михайла Дзиндри, який у віданні Львівської Картинної галереї) хвилювалася: чи змінилося там до кращого? Руїн і занепаду, на жаль, нині не бракує, і причиною не лише війна… Та могла б і не переживати: у Жовкву їхала з генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького Тарасом Возняком. Знала з публікацій, що у Музеї-заповіднику «Жовківський замок» сталося багато цікавого. Та варто пересвідчитися на власні очі!
Скажу відразу: контраст разючий порівняно з попередніми моїми відвідинами двадцять років тому. По-перше, перекриті дахи замку, а це – найперша умова збереження пам’ятки. Через пишний бароковий портал – у внутрішнє подвір’я. Навпроти в’їзду впадає в очі палацовий корпус із двоярусною відкритою галереєю. Тривають реставраційно-відновлювальні роботи. Уявімо, замок – королівська резиденція Яна ІІІ Собеського (з 1674-го) з розкішними садами, звіринцями й теплицями для екзотів. А потім – занепад ще за австрійських часів. А в першу світову російські війська спалили замок (не дивуємося). Після Другої світової тут сяк-так облаштували житла. І те, що бачимо нині, по-своєму диво: не цілковита репліка, бо кам’яні споруди будувалися на совість. Однак довести все до тями – це поважні ресурси, скрупульозна пошуково-архівна робота. І вона триває навіть у час війни.
Слава й краса Жовкви відроджуються. Тут було п’ять церков, чотири костели, синагога. Місто знане і Жовківською іконописною школою. Славетні імена Івана Рутковича, Йова Кондзелевича, Василя Петрановича вам добре відомі. Хоч дещицю жовківської збірки живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї можна нині побачити тут. А унікальна виставка сакральної барокової та постбарокової скульптури XVII–XIX століть – щось надзвичайне! Це найбільша в Центральній Європі постійна експозиція сакральної скульптури. Хрещаті склепіння і локальне освітлення дають можливість поринути в насичену атмосферу, яка ніби відслонює завісу часу. Врятовані або відреставровані твори нарешті можуть експонуватися: тривалий час перебували в запасниках. Пригадую, як незабутній Борис Возницький показував деякі експонати у фондосховищі колишнього монастиря отців капуцинів в Олеську. Як мріялося, щоб ці скарби стали доступним для загалу надбанням! (Інше питання, чи «загал», посполиті цікавляться спадщиною).
Є в замку і музей-кузня, в якій на очах публіки демонструвалося ковальське мистецтво. Її співзасновником був віртуозний майстер Микола Візінський. Із другого дня повномасштабної агресії росії він вступив до тероборони, далі – боронив нашу землю в лавах Збройних сил України. Загинув 2022-го біля Краматорська. Кузня і Жовква осиротіли…
Скажу щиро: із замку важко вийти. І не тільки тому, що хотілося затриматися в тронному залі і дати волю своїй уяві. Чекали інші принади ідеального міста. Бо ж на невеликій території історичного центру, який з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, сьогодні перебуває близько 55 пам’яток архітектури, зокрема світового рівня. Рушаємо до деревʼяної церкви Святої Трійці, яка належить до переліку світової спадщини ЮНЕСКО. Охоронну таблицю церква мала, та знаємо: таблиці див не чинять. Тарас Возняк не приховував гордості за відреставровану пам’ятку. Пропорції церкви, відомої ще з 1601 року, мають ренесансні виміри, тобто гармонійні. Іконостас (1728) із 50 ікон у п’ять ярусів – витвори жовківських майстрів школи Івана Рутковича. Вбираю цілющу дерев’яну тишу…
Мимоволі стаю свідком (ні, свідчицею – слово зафіксоване і в Словнику Грінченка!) «виробничих моментів» розмови Тараса Возняка з колегами. Розумію одне: клопотів і проблем у музеєбудівництві, звісно, огром, але з яким завзяттям, навіть сказала б, із відвагою беруться за них ці ентузіастичні люди! Як на мене, це і є конкретне державне мислення: що залишиться після нас наступним поколінням – не заяложений вислів. Недарма агресор намагається знищити і нашу людність, і наші матеріальні пам’ятки.
На думку спало: мабуть, не випадково доленосну справу Бориса Возницького підхопив Тарас Возняк. Це прізвище означає візник, кучер, фірман, машталір. Той, хто везе, словом. Із носіями прізвища Возняк нам щастить. Пригадуєте Стіва Возняка, колегу Стіва Джобса, винахідників Apple? Вичитала, американський Возняк казав: «Я завжди знав, що моє прізвище – українське. Все своє життя я хотів приїхати до України».
Асоціації мої не випадкові. Бо саме в Жовкві народився Любомир Романків – винахідник світового масштабу. В інтерв’ю ВВС він сказав: «Я поїхав з України, коли мені було 13 років. Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У тих списках був мій батько, котрий працював адвокатом у Жовкві».
Л. Романків навчався у Канаді і зробив блискучу кар’єру у США: став провідним науковцем компанії IBM. Винаходи Романківа вивчають в університетах світу, а його портрет розміщений у Залі національної слави США. Після Ігора Сікорського Любомир Романків став другим українцем, котрий удостоївся такої високої шани.
Тим часом у полі зору колишній Домініканський монастир. Збудований на місці цвинтарної каплиці Діви Марії протягом 1653-1655 років коштом Теофіли Собеської як усипальниця для її сина Марка Собеського, брата польського короля Яна III Собеського. Згодом тут поховали і саму Софію Теофілу Даниловичівну Собеську. Нині тут храм УГКЦ св. великомученика Йосафата. Барокова будівля – також окраса нинішньої Жовкви, її ансамблю.
Обидві брами – Глинська і Звіринецька зазнали руйнацій. Глинська взагалі була розібрана 1964 року, бо заважала проїздові військової техніки радянських часів.
А ось і знана жовківська синагога, історія якої сягає 1600 року. Оскільки вона близько до оборонного муру, то й характер має оборонний. Але архітектор Петро Бебер зумів поєднати її монументальність із бароковими рисами, що надають зокрема порталам елегантності. Споруда постраждала в час Другої світової: знищено перекриття та багатий інтер’єр. Нині вдається утримувати її у більш-менш пристойному стані. Ця ренесансна синагога вважається однією з найбільших і найкрасивіших у Європі. До речі, Т. Возняк уклав цілий том «Judaica Galaciensia» про єврейську спадщину Галичини. Можна користуватися ним як путівником шляхами Пауля Целана, Бруно Шульца, Йозефа Рота тощо.
Вірменський історик Садок Баронч припускав (і цієї версії тримався Іван Крип’якевич), що саме у Жовкві народився гетьман Богдан Хмельницький. Це «ідеальне місто» пов’язане і з іменем Івана Мазепи, який саме звідси у квітні 1707 року відсилав посланця до шведського короля Карла ХII заручитися підтримкою.
Не можна зупинитися – скільки всього можна роздивлятися у Жовкві! Костел св. Лаврентія XVII ст., монастир Різдва Христового із церквою оо. Василіан (УГКЦ). Саме тут при братстві була заснована Жовківська школа іконопису. А оригінальний стінопис 1910-1930 рр. Юліана Буцманюка поєднує біблійні мотиви з національно-історичними. Фрески були замальовані, коли тут правили попи РПЦ, і відновлені греко-католиками 1989 року.
…А ще коли довідатися, що в першій половині ХVІІІ ст. у Жовкві був єдиний в Україні монетний двір, де зі срібла вдови Жолкевського карбували монети… Що тут було посольство Венеційської республіки із геральдичним левом на гербі… Що…
Словом, приїздіть в «ідеальне місто», щоб на власні очі побачити дива. Не пошкодуєте.
