«Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Євангеліє від Луки 19:40)
У львівському видавництві «Контур», яке намагається зробити філософію невід’ємною частиною української культури та повсякденного життя, вийшла книга одного із найвідоміших і найвпливовіших сучасних американських філософів Ґрема Гармана (Graham Harman, 1968 року народження) «Хвилі та каміння. Про фундаментальну природу реальності» (Waves and Stones: On the Ultimate Nature of Reality), в якій досліджується фундаментальне питання: з чого насправді складається наш світ. Англомовний оригінал побачив світ наприкінці 2025 року завдяки видавництву Penguin Books. Для всіх, хто цікавиться складними філософськими книгами, буде доречним ознайомлення з таким новим напрямком сучасної філософії, як об’єктно-орієнтована онтологія (ООО). Цей напрям філософії стверджує, що речі (об’єкти) існують абсолютно незалежно від людського сприйняття чи людської свідомості. ООО пропонує дивитися на людський досвід як на щось, що розгортається на тлі багатьох об’єктів одночасно. Фундаментальна природа реальності, пише автор, складається з «об’єктів та інтер’єрів об’єктів». І в центрі нашого світу стоїть не машина, яка аналізує формули, а знавець. Сьогодні Гарман, ключова книга якого вийшла українською майже одночасно з оригіналом, є центральною фігурою у розвитку спекулятивного реалізму.
«Модерне упередження щодо людської винятковості стрімко згасає, щойно ми переосмислюємо досвід як прокопування тунелів у внутрішньому просторі, а не як здіймання ввись» (Гарман, «Хвилі та каміння»)
Засадниче питання книги — які стосунки існують між неперервним та дискретним. Задум автора певною мірою парадоксальний бо зосереджений на протистоянні та взаємодіях двох концепцій сприйняття реальності. По-перше, це каміння (discrete/дискретне). Камінь уособлює твердість, окремішність, ізольованість і чіткі межі. Бачення світу як набору окремих, чітких, ізольованих одиниць чи об’єктів, наприклад атомів у квантовій фізиці чи окремих історичних подій. Машини чи планети можна чітко порахувати: ось один камінь, ось другий. Якщо застосувати цю ідею до нашого життя (в просторі та часі), то метафора каміння вказує на різкі стрибки та радикальні злами. Наприклад, вибух атомної бомби, день весілля, революція, раптове звільнення з роботи чи квантовий стрибок частки. Все це події-віхи, які ділять життя на «до» та «після».
По-друге, це хвилі (continuous/безперервне). Бачення світу як єдиного, плавного континууму, де все взаємопов’язане та перетікає одне в одне (як приклад — загальна теорія відносності в фізиці чи поступове дорослішання людини). Метафора хвилі — це уособлення руху, флюїдності, відсутності чітких меж та постійний потік. Хвилю не можна взяти в руку як окремий предмет, вона плавно перетікає через простір. У фізичному світі «хвиля» — це поля (магнітне, гравітаційне), простір, час або світло. У часі та житті це метафора поступових або повільних змін. Наприклад, процес старіння людини (ми не прокидаємося старими в один день, це відбувається щосекунди), повільне зростання дитини, еволюція видів або поступове зміщення культури в бік нових цінностей.
Гарман обирає таку назву для своєї книги, щоб наголосити, що людське мислення завжди обирає одну зі вказаних сторін (метафор). Одні філософи (як Геракліт або Анрі Бергсон) бачили навколо лише «хвилі» й казали, що об’єктів не існує, а все є лише процесом і потоком. Інші (як демокрітівські атомісти) бачили лише «каміння» — ізольовані шматки матерії. На противагу цьому Гарман намагається проаналізувати, як ці дві протилежності співіснують у світі. Він ставить питання, чи складається наше життя з кількох різких поворотних моментів (каменів), а чи це просто серія плавних, непомітних змін — до прикладу, від народження немовлям до глибокої старості (хвиля). Як відповісти на питання, чи є політичні події кардинальною трансформацією на тлі історії, а чи лише випадковою точкою на загальній лінії культури? Реальність, за Гарманом, є парадоксальним гібридом обох елементів. Світ складається з чітких, ізольованих «каменів» (об’єктів), які, проте, можуть взаємодіяти та впливати одне на одного лише через «хвилі» (безперервні медіасередовища, такі як простір і час).
«Втрата віри у колишнього героя — це не “кінець наївності”, а нове життя у наївному відчаї; зневірена людина є такою ж щирою у своїй безнадії, як і гурман, що смакує вишукано приготовану страву. Подібним чином загартований цинік, що стверджує, буцімто його нічим не можна здивувати, насправді так само замкнений у своєму незмінному жовчному образі, як і зачудована всім дитина замкнена у своєму» (Гарман «Хвилі та каміння»)
Книга є путівником по світу історії філософії та прикладом критичного мислення. Щоб розкрити тему взаємодії «хвиль і каміння», Гарман веде читача великим інтелектуальним шляхом — від досократиків та Арістотеля, через Бергсона, Ляйбніца, Гегеля до Дельоза, Слотердайка, Лумана та сучасної квантової фізики. Спираючись на ідеї Ляйбніца, автор описує два головні «лабіринти», де блукає людська думка: зумовленість (предестинація) та безперервність/рух. Одним із найцікавіших висновків книги є розбір природи контакту (між речами). Гарман пише про те, що фізичний чи метафоричний дотик не є тривіальним: будь-який контакт структурований відмінностями — тим, як окремі речі зустрічаються (або не можуть зустрітися) у безперервному просторі. Об’єкти за своєю природою є ізольованими («вилученими») і не мають потенціалу торкатися чи взаємодіяти безпосередньо один з одним. Речі можуть бути дотичними одна до одної, якщо вони є речами різних типів і якщо мають спільне середовище. Умовно, коли два об’єкти (наприклад, більярдні кулі) взаємодіють, вони на мить утворюють новий тимчасовий об’єкт, який і координує їхній подальший рух через простір і час.
Гарман заперечує ідею, що математичні рівняння чи фізичні теорії можуть слугувати кінцевим і довершеним оглядом сутності буття. Наука зазвичай пояснює об’єкт двома способами: розбиває на дрібніші деталі або описує його корисні функції та прояви. Але варто пам’ятати, нагадує Гарман, що справжня реальність об’єктів завжди «вилучається» (ховається) від прямого аналізу. Тому на допомогу точним наукам приходять філософія та мистецтво, які є незамінними інструментами, адже здатні вказати на те, чого наука виміряти не може. Читач, який візьме до рук цю не просту, але дуже цікаву книгу, зможе зрозуміти, що реальність є не суцільним потоком змін чи просто набором ізольованих елементів, а гібридною структурою, де дискретні об’єкти (від латинського discretus — розділений, переривчастий) взаємодіють виключно через безперервне середовище (континуум). Іншими словами, об’єктно-орієнтована онтологія нагадує нам про те, що окремі речі не можуть впливати одна на одну напряму, тому їм потрібне спільне «поле» для спілкування.
