Часом я скептик. А часом агностик. У широкому сенсі. В стані рівноваги я не вірю в астрологію, тонке тіло, гомеопатію й карти таро. А як припече, відчуваю слабкість переконань: типу «а, може, щось у цьому є?»
Маю приятеля: дорослий, скептичний, фізмат освіта, IQ під 160. У його пасербиці невиліковний розлад, йому порадили якогось там біоенергетика, він поїхав на консультацію, привіз дорогуще намисто для дитини зі спеціально зарядженої деревини. Ясна річ, нічого не змінилося, тепер він воліє про це не згадувати, але факт такий був. У свідомості кожного з нас, буквально кожного є діляночка для містики.
Потреба в містиці, закладена в людині чи то спадковістю, чи то психотипом, чи то культурною традицією, задовольняється в різні способи, причому практикуючі віряни тієї чи іншої конфесії не обов’язково закривають свій запит повною мірою. Церква цей дуалізм, цю приховану конкуренцію впродовж століть намагалася частково викорінити, частково використати: скажімо, полювання на відьом — водночас і боротьба за монополію на чарівне, і підтвердження того, що непідконтрольне їй чарівне все-таки існує, хай під патронатом диявола.
Разом з тим релігійні практики на те й релігійні, бо поряд із магічною складовою культивують етичні настанови, справила співіснування, пріоритети й взагалі картину світу. Релігії можуть подобатися або не подобатися, їх можна сповідувати або не сповідувати, однак із ними завжди можлива інтелектуальна операція виокремлення правил від містики. Залишаєш за кадром спільну молитву за столом перед сімейним обідом і зосереджуєшся на протестантській етиці. Абстрагуєшся від п’ятикратного намазу в бік Мекки й розглядаєш окремо суворі приписи шаріату. Навряд чи хтось із парафіян погодиться з такою спекулятивною операцією, але вона принаймні дозволяє відрізнити хай уже який світогляд від забобону.
Забобон — спроба відшукати ґрунт під ногами, коли все навколо непевне й плинне. Не знаєш, де зачаїлася загроза, — носи з собою оберіг, хоча б курячу лапку або браслет. Не уявляєш, куди стрибне курс акцій — проконсультуйся із зірками, хоча б подивися гороскоп. Доба модерну, здавалося б, відсунула в далеке минуле колупання в потойбічному як спосіб спілкування з реальністю. Але раціональність не всім під силу, знання вимагає праці, а проблеми доводиться вирішувати тут і тепер, і вони не вкладаються ані в графік на міліметрівці (якщо хтось пам’ятає, що це таке), ані в таблицю Excel. Ця суперечність проявила себе в усій красі за пізнього совка: рядовий інженер, індоктринований атеїст і взагалі матеріаліст, масово кинувся читати Блаватську, Реріхів і шукати мудрості в спадку стародавньої Індії, Китаю, Тибету, відтворювати гіпотетичні язичницькі релікти під ногами, намагаючись відшукати дороговказ у житті, умови якого він не контролював. Найлегше було би пояснити епідемію містики поганою радянською освітою, але на Заході синхронно розквітали синтетичні релігії, екзотичний нью-ейдж як протест проти суворого детермінізму попередньої доби з чітко окресленими раз і назавжди причинно-наслідковими зв’язками.
Однак не треба плутати усвідомлення неосяжності світобудови, квантової невизначеності й решти жахалок для гуманітарія межі тисячоліть із елементарним невіглаством. Недоосвіченість, яка давалася взнаки в радянські часи, зараз розквіла в нас у нечуваних масштабах. Уже згаданий інженер із дипломом КПІ в кінці вісімдесятих масово дослухався до примов Анатолія Кашпіровського з телевізора і заряджав воду в слоїках під паси Алана Чумака, що змушувало взяти під сумнів його колишній залік із опору матеріалів та електродинаміки. Через десять років він же, трохи підтоптаний, купував пірамідки Ю-Шинсе імені Дмитра Гордона і читав передбачення ясновидиці Наїни. Але це ніщо порівняно із сучасною українською індустрією астрологинь і ворожок-торологинь, нумерологів та нейрографіків, дипломованих фахівців із квантової психології та г’юман дизайну. Бо якщо в пізньому СРСР частка «інженерів на 120» (мається на увазі місячна платня в карбованцях) складала неймовірні 15-18 відсотків працюючих містян, нині їх замістили маркетологи та юристи, випускники сьогоднішніх, з дозволу сказати, університетів — відчуйте різницю. Про рівень стресу через обстріли, втрати, розділені сім’ї взагалі тут не згадую.
А тепер уявіть розгубленість колишнього адвоката Юрія Рибчинського й колишнього продюсера «Передчуття», коли він практично отримує в керування велику європейську країну під час війни — є від чого поїхати дахом! Знань немає, практичних навичок немає, уявлень про складність гігантської машини в стані турбулентності немає, й головне: кадрів, кадрів немає! Нормальний голова корпорації негайно взяв би на підряд міжнародну рекрутингову компанію, фактичний віце-голова держави такої опції не має. Зневолі кинешся до ворожки, а ви би як діяли, тільки чесно?
Проте не варто захоплюватися самоприниженням, ми не одні в цьому всесвіті, ми навіть тут не перші. У США ринок «езотеричних послуг» оцінюється в річні 4-5 мільярдів доларів, якщо враховувати супутній «мерч» (кришталеві кулі, кристали, карти, додатки для медитацій etc.) — це на два порядки більше, ніж у нас. Сплеск містики останніх років певною мірою пояснюється змінами в ставленні до освіти. Якщо донедавна диплом вишу вважався в Штатах безумовним стартовим мінімумом для гідної кар’єри, сьогодні в моді college dropouts (розумники, що кинули коледж), вони володіють провідними компаніями й диктують свої уявлення світові. Марк Закерберґ, якого ми знаємо як Цукерберга, Білл Ґейтс, Александр Ванґ і ще десятки капітанів великого бізнесу зробили цей вибір і почуваються не гірше за докторантів MIT. Не забуваймо й про трагічний занепад вищої освіти в країнах «першого світу»: на хвилі воукізму та фріпалестайнства, які впроваджують знову примат переконань над знаннями, демагогія замістила собою інтелектуальну відвагу, а престиж університетів критично впав, і це не ниття ображених правих, а сумна констатація. Тепер недоуки не лише розвивають нейромережі, а й просувають порядок денний технофашизму, такі вже в них мізки.
Коли оцінюєш запит на іраціональне, слід розрізняти спроби осягнення складності життя й прагнення все спростити до рівня учасниці шоу «Холостяк» («The Bachelor», нагадую, — американська франшиза). Твереза меншість уже пророкує настання нових Темних століть, занепаду науки (крім вузьких галузей, дотичних до IT) і взагалі раціональності, панування штучного інтелекту аж до поневолення людини тощо. Не хочу зазіхати на лаври Курцвайля, але вірю, що розум як такий завжди буде затребуваний, ШІ, хай там як, сприятиме пізнанню й утворить новий альянс людини й машини, людина в цілому (!) не подурнішає. Але певний прогрес дурості — точніше сказати, навпаки: регрес — на якийсь час спостерігатиметься. Від нас залежить хіба що потурання або спротив низобіжним тенденціям на підвладній нам ділянці цивілізації. Зокрема, підтримка ліквідації фейкових, з дозволу сказати, університетів (і вибудові нових осередків розуму, які сьогодні зустрічають без ентузіазму), ревізія засад лицемірного академічного світу, який породжує хіба що зневагу до вченості, бойкот чорнокнижників і солідарні кпини з культурних явищ на кшталт «Битви екстрасенсів». Щоби куряча лапка стала кринжовою в якомога ширших масах. Зрештою це не фікція, що Україна після війни має шанси стати тренд сетером. Звісно, якщо докласти зусиль. You may say I’m a dreamer.
