25 квітня розпочалася нова фаза конфлікту в Малі. Антиурядові сили на півночі країни почали скоординований наступ на позиції проросійського уряду Ассіми Гоїти. Головні гравці — Група підтримки ісламу та мусульман (JNIM — ісламістська організація, пов’язана з «Аль-Каїдою») та Фронт визволення Азаваду (FLA) — виступають за автономію туарегів на півночі держави, а у перспективі й за формування незалежної держави на етнічних землях туарегів — включно з тими, що належать сусіднім державам. Одночасно активізувалися радикальні ісламісти, пов’язані зі світовою мережею ІДІЛ, однак наразі вони конфліктують з головними опозиційними силами.
Результати північного наступу були дуже ефективними і поставили на порядок денний можливість повторення сирійського сценарію (що полягав у швидкому краху режиму Башара Асада). Однак станом на зараз уряду вдалося пригальмувати наступ опозиції, хоч і, ймовірно, ненадовго.
У перші дні туареги змогли взяти під контроль північне місто Гао, а також почалися бої за стратегічно важливі Кідаль і Мопті. Загони повстанців просунулися й у напрямку столиці Бамако — бої були зафіксовані в передмісті Каті.
У Кідалі була розміщена база російських найманців з «Африканського корпусу» міноборони РФ, які підтримують урядові війська. Після боїв із повстанцями вони були змушені залишити місто, зазнавши втрат. Це викликало звинувачення у бездіяльності з боку уряду та суттєво вдарило по іміджу Росії як силового гаранта безпеки в регіоні.
Директор сенегальського аналітичного центру Timbuktu Institute Бакарі Самбе назвав події «значним репутаційним ударом» для Владіміра Путіна в Африці. «Падіння Кідаля та принизливий відступ росіян, зафіксований на відео, завдали серйозної шкоди репутації Москви та її амбіціям в Африці», — додав Лессінг, припускаючи, що довіра до «Африканського корпусу» може суттєво знизитися. Лессінг наголосив, що сприйняття того, що російські сили відступають під тиском, може відлякати потенційних майбутніх партнерів.
27 квітня міністр оборони Малі Садіо Камара загинув унаслідок вибуху біля свого помешкання. Лідер хунти Ассімі Гоїта перебрав обов’язки міністра на себе, а водночас розпочалися пошук прихованих шпигунів у владі та хвиля арештів. Під контроль FLA (туареги) та JNIM перейшли:
- Тессаліт (біля кордону з Алжиром),
- Інтахака (район золотих копалень),
- Бер (недалеко від Тімбукту).
Ситуація в Тессіті, Лаббезанзі та Менаці залишається невизначеною через присутність бойовиків ІДІЛ.
У травні армії Малі вдалося втримати контроль над центральними містами, частково зняти блокаду Бамако та відбити окремі населені пункти на півночі, зокрема Лаббезангу. Проте ситуація залишається нестабільною. Хунта й надалі робить ставку на військове розв’язання конфлікту та намагається посилити зовнішню підтримку. Зокрема, у соцмережах повідомлялося про прибуття 6 травня великого російського літака з інструкторами й озброєнням.
Важливим фактором посилення режиму стала допомога партнерів по Альянсу держав Сахелю — проросійських хунт Нігеру та Буркіна-Фасо. 1 травня уряд Нігеру заявив, що спільні антиджихадистські сили Нігеру, Буркіна-Фасо та Малі провели «інтенсивні повітряні кампанії» на території Малі після атак джихадистів, пов’язаних з «Аль-Каїдою», та туарегських сепаратистів.
У відповідь речник малійських повстанців-туарегів із Фронту визволення Азавада Мохамед Ельмаулуд Рамадане закликав Буркіна-Фасо та Нігер «не втручатися в події, що відбуваються в Малі».
На цьому тлі знову зростає кількість повідомлень про воєнні злочини. Зокрема, 17 травня внаслідок удару дронів малійської армії в центральному регіоні Сан загинули щонайменше 10 цивільних, які готувалися святкувати весілля.
Причини успіху опозиції
Союз FLA та JNIM має тактичний характер. Їхні довгострокові цілі різняться:
- JNIM прагне створення салафітської ісламської держави,
- FLA — самовизначення Азаваду.
Однак протягом останнього року, в період відносного збройного затишшя, окремим групам вдалося досягти консенсусу на базі боротьби зі спільним ворогом — військовою хунтою. Хунта додатково дискредитувала себе підтримкою російських найманців, що регулярно вчиняли злочини проти цивільного населення у сільських районах. Ймовірно, альянс розпадеться після повалення нинішнього режиму, однак це поки що далека перспектива.
Важливим фактором формування опозиційного альянсу стала постать лідера JNIM, який має значний організаційний і дипломатичний досвід. Іяд Аг Галі, також відомий під бойовим псевдонімом Абу аль-Фадль, є туарегом за походженням.
У 1988 році він став одним із засновників руху за визволення Азаваду, а в 1996-му брав участь в укладанні угод про автономію з урядом Малі. У 2008 році президент Амаду Тумані Туре призначив Аг Галі членом дипломатичної місії Малі в Джидді, у Саудівській Аравії. Саме під час цього відрядження він, за даними дослідників, перейнявся радикальною версією ісламу та встановив зв’язки з джихадистськими колами.
Після початку нового етапу конфлікту в Малі Аг Галі заснував ісламістське угруповання «Ансар ад-Дін». У 2017 році на його основі та шляхом об’єднання з іншими джихадистськими групами було створено альянс JNIM, і очолив його саме Аг Галі.
Урядові та російські пропагандисти звинувачують Україну у підтримці повстанців, однак офіційно підтверджених доказів не опубліковано. Окрім України, очевидна зацікавленість Саудівської Аравії та Туреччини, що хочуть повернути вплив на західний Сахель.
З іншого боку, незрозумілою залишається позиція північного сусіда Малі — Алжиру. Упродовж десятиліть ця країна підтримувала туарезький рух, а на її території діяли бази повстанців. Водночас Алжир займає відносно проросійську позицію та перебуває у тривалому протистоянні з прозахідним Марокко. Через це тема підтримки туарегів останніми роками не порушувалася на офіційному рівні. Однак у разі подальшого посилення опозиції на півночі Малі Алжир може запропонувати себе як посередника або навіть напряму підтримати альянс повстанців.
Таким чином, наразі центральному уряду вдається стримувати наступ повстанців. Проте в перспективі найближчих місяців не виключений колапс режиму, що суттєво послабить позиції Росії в регіоні та поставить під сумнів стабільність проросійських режимів у сусідніх Нігері та Буркіна-Фасо.
