Зустріч президента США Дональда Трампа та голови КНР Сі Цзіньпіна в Пекіні стала однією з ключових подій міжнародної політики останніх років. Переговори між лідерами двох найбільших економік світу традиційно виходять далеко за межі двосторонніх відносин, адже від рішень Вашингтона та Пекіна залежить стабільність глобальної економіки, фінансових ринків та системи міжнародної безпеки.
Візит Трампа до Китаю проходив у період глибоких змін у світовому порядку. США дедалі активніше намагалися стримувати економічне та технологічне посилення КНР, тоді як Китай демонстрував амбіції глобального лідера, розширюючи свій вплив через економічні проєкти, дипломатію та інвестиції. Саме тому зустріч у Пекіні стала не лише дипломатичним заходом, а й символом боротьби за майбутню архітектуру світу.
Адміністрація Трампа ще під час передвиборчої кампанії будувала риторику на критиці Китаю. Президент США неодноразово заявляв, що попередні американські лідери допустили економічне посилення Пекіна коштом американських робітників та виробництва. Саме тому переговори в Пекіні сприймалися як тест: чи готовий президент США перейти від жорстких заяв до реальних компромісів.
Для Сі Цзіньпіна зустріч також мала велике значення. Китай прагнув продемонструвати себе як стабільну глобальну силу на тлі політичної поляризації в США та кризових процесів у Західному світі. Пекін намагався переконати міжнародну спільноту, що саме Китай може бути гарантом економічної стабільності та довгострокового розвитку.
Економіка як головне поле боротьби
Центральною темою переговорів стала торгівля. Трамп акцентував увагу на величезному торговельному дефіциті США у відносинах із Китаєм. Вашингтон вимагав відкриття китайського ринку для американських компаній, зниження бар’єрів для іноземного бізнесу та припинення практики примусової передачі технологій.
Китай зі свого боку намагався уникнути масштабної торговельної війни, яка могла б негативно вплинути на світову економіку. Пекін пропонував розширення закупівель американських товарів, інвестиційні домовленості та співпрацю в енергетичній сфері.
Попри дипломатичні заяви про взаєморозуміння, між сторонами залишалися фундаментальні суперечності. США прагнули змінити саму модель китайської економіки, де держава відіграє ключову роль у підтримці національних корпорацій. Для КНР такі вимоги фактично означали втручання у внутрішню економічну систему країни.
Експерти зазначали, що конфлікт між США та Китаєм має не лише торговельний, а й стратегічний характер. Йдеться про конкуренцію за технологічне домінування у XXI столітті — від штучного інтелекту до виробництва мікрочипів та контролю над глобальними ланцюгами постачання.
Окрім економіки, значну увагу лідери приділили питанням міжнародної безпеки. Американська стратегія в Азійсько-Тихоокеанському регіоні передбачає стримування китайського впливу через військові союзи та підтримку партнерів у регіоні. Пекін, своєю чергою, вважає дії США спробою обмежити природне зростання Китаю як світової держави. Саме тому зустріч Трампа та Сі стала спробою встановити певні «правила гри», які дозволили б уникнути прямої конфронтації.
Особливу увагу сторони приділили проблемі Північної Кореї. США вимагали від Китаю активнішого тиску на Пхеньян через ядерну програму КНДР. Китай підтримував ідею денуклеаризації, однак водночас виступав проти надмірного тиску, побоюючись дестабілізації регіону.
У коментарі Тижню директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова Володимир Дубовик зазначив, що візит Трампа до КНР пройшов передбачувано — не сталось якихось великих домовленостей або голосних скандалів.
«Для Трампа було важливо просто продемонструвати, що відносини з ключовим глобальним опонентом є усталеними, показати, що він лишається світовим лідером, який користується відповідною повагою та статусом. Трамп приїхав в Пекін з дещо слабкими позиціями, які були спричинені перш за все війною проти Ірану, яка затягнулась, та низькими рейтингами всередині США. Ще остаточно невідомо, чи торгівельні відносини тепер можна вважати врегульованими, чи буде ще зберігатись певна напруга», — зазначає він.
Володимир Дубовик додає, що водночас обіцянки з боку Сі про допомогу американцям розвʼязати проблему Ормузької протоки не пролунали.
«Це цілком очікувано, тому що Пекін незацікавлений в тому, щоб допомагати Вашингтону, керуючись принципом: сам заварив кашу, сам її і розсьорбуй. Також очікувано не пролунало жодних заяв про агресію Росії проти України, що, напевно, означає, що у позиціях сторін не відбулось змін», — каже він Тижню.
Щодо Путіна, то 19-20 травня він теж здійснить візит до Китаю. Зазначають, що під час зустрічі вони обговорять «двосторонні відносини, зміцнення всеосяжного партнерства та співпраці між країнами», а сам візит присвячений 25-річчю «Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво».
«Я думаю, що візит Путіна до Пекіна, що наближається, має на меті, перш за все, продемонструвати єдність цих двох країн на тлі розбіжностей всередині трансатлантичної спільноти. Показати, що стратегічне партнерство діє», — зазначає Тижню Володимир Дубовик.
Тож переговори Трампа і Сі Цзіньпіна продемонстрували, що світ вступає у період нової глобальної конкуренції. Якщо після завершення холодної війни США залишалися беззаперечним лідером міжнародної системи, то сьогодні Китай претендує на роль альтернативного центру сили. Для Європи, країн Азії та інших регіонів це означає необхідність балансувати між двома наддержавами.
