Щоб стримувати загрози, про них треба говорити.
Слід оприлюднювати подробиці атак ворожих держав, інакше вороги знахабніють.
Ані політики, ані розвідники, ані бізнес-лідери не звикли до публічних обговорень безпеки. Навіщо лякати виборців? Навіщо давати підказки супротивникам? Керівники компаній не хочуть визнавати вразливість своїх підприємств: це шкодить бізнесу і курсу акцій.
Таке мислення, особливо в країнах «старого Заходу», як-от Велика Британія, сприяє поширенню легковажного ставлення до загроз із боку Росії, Китаю, Ірану й Північної Кореї, які, щоправда, поки що під порогом повномасштабної війни. Саботаж списують на випадковості (на деяких наших ключових оборонних об’єктах «пожежі електротехнічного характеру» трапляються тривожно часто). Бандитизм — підпали, побиття, іноді вбивства — на хуліганство чи вуличну злочинність.
Кібератаки, що паралізують роботу великих компаній, розглядаються як випадкові злочини, а не фінансована на державному рівні економічна війна. Пропагандистські атаки — це просто свобода слова. Брудні гроші, що спотворюють нашу політичну систему, — просто пожертви заможних людей. Від торгівлі впливом в університетах до міграції як зброї (улюблений прийом Росії) — наше розуміння загроз є фрагментарним і неповним.
Через «завісу невігластва» нам, громадськості, стає незатишно. Ми відчуваємо, що чигає небезпека. Нам здається, що ніхто не здатний її контролювати. Мовчання також призводить до нерішучості. Брак обізнаності дозволяє політикам відкладати складні рішення, які нам необхідно ухвалювати заради безпеки й свободи: не лише збільшити видатки, а й змиритися зі зростанням ризиків і незручностями.
Як заявив минулого тижня колишній генеральний секретар НАТО і міністр оборони Великої Британії лорд Джордж Робертсон, виступаючи перед спільним комітетом британського парламенту з питань національної безпеки, шлях до започаткування чесної національної дискусії про оборону пролягає через ефективне інформування про загрози, з якими ми стикаємося. Наше ухильне мовчання заохочує до подальших атак.
Велика Британія не єдина країна, яка не обговорює виклики. Чимало європейських країн, від Швеції до Італії, не наважуються оприлюднювати масштаб і характер загроз. Це порушило б незручні запитання для можновладців. Як ми до такого докотилися? Що ви збираєтеся з цим робити?
Однак інші союзники займаються цією проблемою вже багато років. Естонська служба безпеки «Капо» публікує щорічні звіти з 1998 року. Услід за нею пішли відомства Латвії й Литви. Західні партнери цих країн були шоковані й радили їм помовкувати. Балтійським установам стало мудрості проігнорувати пораду. Завдяки цьому маємо захопливе чтиво, де докладно описується еволюція загрози протягом понад 20 років.
Хто зараз пам’ятає, що в 1990-х роках головними проблемами в цих країнах були контрабанда зброї й організована злочинність? У звітах також детально описано контрзаходи: судові справи, депортації, перевірки, стеження й інші заходи. Вони змальовують картину, з якої постають пильні, рішучі країни, що цінують свою свободу й завзято її захищають: це вже слугує досить потужним фактором стримування.
Як нам їх наздогнати? Пропоную скористатися Спільними експедиційними силами (JEF) на чолі з Великою Британією — військовою структурою за участі десятьох країн, зокрема п’ятьох нордичних (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція), трьох країн Балтії (Естонія, Латвія й Литва) і Нідерландів.
Велика Британія (принаймні поки номінально залишається лідером) повинна попросити кожного союзника підготувати розділ до щорічного звіту JEF про безпеку в повітряному, морському й сухопутному просторі, а також пропаганду й кібератаки. Для цього знадобиться збір інформації з усіх урядових структур, виявлення атак і загроз та визначення заходів реагування. Деякі країни вже цим займаються. Інші постануть перед істотними зрушеннями, оскільки поліція, спецслужби й інші державні органи будуть змушені відмовитися від старих звичок і почати співпрацювати. Перший рік буде важким, але потім стане легше. Для урядового рівня можна підготувати гостріший, засекречений звіт.
Це дало б чимало значних переваг, зокрема для Великої Британії, яка могла б започаткувати щось важливе у сфері європейської безпеки, не витрачаючи при цьому великих коштів. (Інші члени JEF відверто висловлюють невдоволення її слабким лідерством). Цей процес став би винагородою для старанних і чесних країн, які вже зараз серйозно ставляться до атак підпорогового рівня. Натомість викрив би й збентежив тих, хто відстає: коли сусіди — помітно активні й пильні, ваша безпорадна поблажливість стає більш очевидною. Помилки стануть більш помітними, а приховування — складнішим. Звіт стане сигналом для Кремля й інших ворожих держав про те, що доба безкарності добігає кінця.
Багатонаціональні зусилля відповідатимуть міжнародному характеру загрози. Наші вороги розглядають Європу як єдиний оперативний простір. Операція може проводитися з однієї країни, з використанням людей з другої й третьої, а фінансуватися з четвертої проти мішеней у п’ятій. Здебільшого їм це сходить з рук. Звіт є масштабованим: доволі легко залучити країни ширшого JEF+, як-от Ірландію, що слугують осередком іноземних зловмисних дій.
Якщо звіт скласти належним чином, він викликав би тривогу. Однак із часом зміцнив би суспільний бойовий дух, надавши географічний, а згодом і історичний орієнтир для оцінки реагування держав. Спільні експедиційні сили потроху рухаються в цьому напрямку. На останньому саміті міністри домовилися посилити «заходи стримування й діяльність у мирний час», особливо у відповідь на безпекові загрози, які не підпадають під дію Статті 5 про колективну оборону НАТО, як-от «тіньовий флот» Росії й шпигунство на морському дні.
Краща комунікація, щорічна або й частіша, є необхідною, але, звичайно, недостатньою умовою гарантування нашої безпеки. Поки НАТО й інші колись надійні структури втрачають силу, нам потрібні суттєвіші засоби оборони й реальне стримування, а не лише обговорення цих питань. JEF — сфокусована й гнучка структура, що може слугувати належною платформою для набагато істотніших просувань. Але спершу зосередимося на тому, чи впорається вона з простішим завданням.
