Протягом останніх років, особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, призов до армії дедалі частіше повертається до порядку денного європейської політики. Загрози європейській безпеці, що зростають, позиція адміністрації Сполучених Штатів та потенційні мирні плани для України із залученням європейських військ лише посилили усвідомлення необхідності підготовки збройних сил держав-членів до найбільш екстремальних військових сценаріїв.
Однак ситуація з призовом у країнах ЄС є різноманітною. Деякі держави вже мають або відновили обов’язкову військову службу внаслідок безпекових викликів і тримають призов як частину своїх оборонних стратегій для поповнення резервів і зміцнення оборони в умовах загроз з боку Росії. Інші ж уряди намагаються знайти компроміс між професійною армією та обов’язком служби, пропонуючи добровільні програми військової підготовки для молоді.
Військовий призов та служба: різні підходи і настрої
Щонайменше десять держав-членів мають чинну систему призову. Серед цих країн Австрія, Хорватія, Кіпр, Естонія, Фінляндія, Греція, Латвія та Литва роблять його обов’язковим лише для чоловіків, тоді як Данія та Швеція — також і для жінок. Призов у цих країнах може тривати до 15 місяців.
З іншого боку, інші країни ЄС надають можливість добровільної військової служби, але вона відрізняється за своїм способом. Наприклад, минулого місяця у Німеччині набули чинності поправки до закону про модернізацію військової служби — тепер чоловіки віком від 17 до 45 років мають отримати дозвіл від Бундесверу, якщо планують виїжджати з країни на термін від трьох місяців і більше.
Крім того, з січня молодим чоловікам у Німеччині надсилають анкету з питаннями щодо їхньої придатності та готовності служити у Бундесвері. І хоч її заповнення є обов’язковим, не всі це виконують: 72% опитаних 18-річних, яким уже надіслали анкету, відповіли на неї, тоді як 28% — ні, повідомили джерела у Бундесвері виданню RedaktionsNetzwerk Deutschland (RND).
Приблизно половина тих, хто відповів, висловили зацікавленість пройти щонайменше шестимісячну добровільну військову службу. Проте це не означає, що вони справді підуть служити. У багатьох випадках вирішальним фактором буде можливість проходити службу якомога ближче до дому — більші відстані зменшують шанси.
Можливе повернення обов’язкової військової служби тисячі німецьких школярів зустріли протестами. Поліція Берліна повідомила, що у місті зібралося близько 1 200 учасників, які пройшли маршем від Бранденбурзьких воріт до штаб-квартири ХДС канцлера Фрідріха Мерца, несучи плакати з написами «Освіта замість бомб» та «Берлін замість фронту». У Гамбурзі, як засвідчили організатори, на протест вийшло близько 6000 людей.
Цього року обов’язкову військову службу після довгої перерви повернула й Хорватія з терміном первинної підготовки близько двох місяців та планом щорічно відправляти до лав близько 4 000 призовників. Новобранці будуть навчатися базовим навичкам виживання, самообороні, наданню першої допомоги та керуванню FPV-дронами. Програма також пропонує заохочення, як, наприклад, щомісячна допомога у розмірі 1100 євро, зарахування стажу роботи та пільговий доступ до працевлаштування у державному секторі.
У Франції цьогоріч оголосили про початок кампанії з набору тисяч молодих людей до нової десятимісячної добровільної національної військової служби, програма відкрита для всіх французів віком 18-25 років. З вересня три тисячі осіб вступить до армії, флоту або повітряних сил для виконання місій на території Франції, до 2027 року їхня кількість має зрости до чотирьох тисяч, а до 2030 року — до десяти тисяч. За службу новобранці отримуватимуть близько 800 євро на місяць.
Видання Le Figaro повідомляє, що французька армія вже отримала понад 2300 заявок від охочих потрапити до першого набору програми добровільної й у цій програмі доступні лише 1800 місць. Як розповів генерал Арно Гужон, переважна більшість заявників (90%) хочуть служити у бойових частинах (піхота, кавалерія, інженери, артилерія), хоча армія пропонує низку інших кар’єрних шляхів, зокрема у логістиці, розвідці, технічному обслуговуванні та випробуванні техніки.
Фінляндія зберігає одну з найрозвиненіших систем загальної військової підготовки в Європі. Більшість чоловіків проходять службу, після чого їх регулярно залучають до навчань резерву. Це дозволяє країні з населенням близько 5,5 мільйонів осіб у разі потреби розгорнути сотні тисяч підготовлених військових. Схожої моделі дотримується й Естонія, де служба сприймається як невід’ємна частина громадянського обов’язку.
Литва повернула призов ще у 2015 році після окупації Криму, а тепер поступово розширює обсяги підготовки резерву. У суспільстві це рішення має широку підтримку, оскільки загроза сприймається як безпосередня та реальна.
Латвія офіційно скасувала обов’язкову службу у 2006 році. Проте 19 квітня 2023 року Сейм ухвалив Закон «Про службу державної оборони», і новий режим набрав чинності 1 січня 2024 року. Чоловіки віком 18–27 років зобов’язані відслужити або 11 місяців у регулярних силах, або п’ять років у Національній гвардії, або пройти п’ятирічну програму підготовки офіцерів резерву. Жінки можуть вступати добровільно. Станом на січень 2026 року призовники становлять приблизно чверть набору на національну службу Латвії, решта — добровольці, які отримують вищу щомісячну виплату (600 євро проти 300 євро).
Натомість у країнах Західної та Південної Європи, які десятиліттями не відчували прямої військової загрози, суспільні настрої значно стриманіші. Наприклад, в Італії та Іспанії питання повернення призову наразі рідко обговорюється на політичному рівні. Основний акцент роблять на модернізації професійних збройних сил та участі в місіях НАТО.
Водночас дискусії про призов у Європі дедалі більше виходять за межі суто військової тематики і перетворюються на ширше суспільне питання — про готовність громадян до криз, роль держави у формуванні резервів та нове розуміння безпеки як колективної відповідальності.
Європейський Союз сьогодні не має єдиної політики щодо призову, і навряд чи вона з’явиться найближчим часом. Оборона залишається прерогативою національних урядів. Проте очевидно, що війна в Україні докорінно змінила стратегічне мислення на континенті.
Дедалі більше країн усвідомлюють, що професійної армії недостатньо для сценаріїв великомасштабного конфлікту. Питання полягає не в тому, чи повертати призов у його класичному вигляді, а в тому, як створити масовий підготовлений резерв, не викликавши при цьому глибокого суспільного розколу. І саме тут формується нова європейська модель — гібрид між професійною армією, добровільною службою та обмеженим обов’язком громадян проходити базову підготовку.
