Учора, 5 травня румунський парламент підтримав вотум недовіри уряду на чолі з Іліє Боложаном. За відставку Кабінету міністрів проголосувала конституційна більшість депутатів і сенаторів, що стало рекордною кількістю голосів в історії парламенту країни — 281 голос «за», 4 — «проти».
Вотум ініціювали соціал-демократи, які складали найбільшу фракцію у парламенті. Вони раніше вийшли з чотирипартійної коаліції та об’єдналися під час голосування з ультраправою опозицією.
У коментарю Тижню експерт програм Регіональних ініціатив та сусідства Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ростислав Клімов зазначає, що повалення уряду Іліє Боложана стало логічною кульмінацією тривалої турбулентності, а не раптовим збоєм у системі. Червневе призначення очільника PNL Боложана прем’єр-міністром у 2025 році було вимушеною спробою системних проєвропейських партій, а саме PSD (соціал-демократи), PNL (націонал-ліберали), USR (центристи-технократи) та UDMR (демократичний союз угорців Румунії) знайти «технократичний запобіжник» для країни, що опинилася у глибокому економічному та політичному занепаді.
«Боложан отримав у спадок найгірші бюджетні показники в ЄС: дефіцит бюджету у 2024 році перевищив критичну позначку у 9% ВВП. Його місія була конкретною — скоротити видатки до 6,2% заради збереження інвестиційного рейтингу та розблокування понад 10 мільярдів євро з європейських фондів відновлення до дедлайну у серпні 2026 року. Проте саме ця фіскальна прямолінійність перетворила його на ідеальну мішень для політичних партнерів, які не звикли платити власним рейтингом за оздоровлення економіки», — зазначає Ростислав Клімов.
Тож Боложан виконував роль носія антикризового курсу, який проявлявся у скороченні державних витрат, перегляді бюджетної політики, контролі над дефіцитом і виконанні зобов’язань перед ЄС. Проте, необхідність провадити непопулярні рішення зробило його головною мішенню для PSD, профспілок та ультраправої опозиції. Конфлікт очільника уряду із соціал-демократами зріс навколо фундаментального питання: на кого суспільство покладе відповідальність за «затягування пасків».
«Формально залишаючись в уряді, PSD почала публічну гру на дистанціювання, критикуючи ті самі заходи економії, які схвалював уряд. Фінальним акордом стало відкликання політичної підтримки та вотум недовіри з рекордною кількістю голосів в історії. Втім, нинішній демарш соціал-демократів виглядає не стільки розривом із проєвропейським курсом, скільки масштабним політичним блефом. Аналізуючи останні маневри керівництва PSD, зокрема візит очільник соціал-демократів Соріна Гріндяну до Брюсселя, стає зрозуміло, що партія прагне нав’язати колишнім партнерам нову, значно вигіднішу для себе конфігурацію влади», — каже Тижню Ростислав Клімов.
За його словами, їхня мета полягає у тому, щоб змусити проєвропейські партії прийняти варіант або тієї ж більшості, яка існувала з червня 2025 року та уряду під максимальним впливом PSD, або варіант моделі «уряду меншості» під проводом «нейтрального» прем’єра-технократа, чиї дії не підриватимуть електоральну базу PSD жорсткими антикризовими заходами.
Існує ще одна стратегія, яка дозволяє PSD реалізувати ідеальний для них сценарій: формально перебуваючи поза межами уряду, зберегти інструментарій для блокування будь-яких невигідних рішень через парламентські торги.
«Це дає їм змогу тримати статус “державників” в очах Брюсселя, водночас електорально виграючи на критиці виконавчої влади. Ситуативна синергія соціал-демократів із ультраправими з AUR навколо відставки Боложана скоріш за все не є початком “великої дружби”, а шлюб із розрахунку, де партнери відверто зневажають одне одного. Для обох сторін повноцінний альянс межує з політичним самогубством. Офіційний союз із сувереністами миттєво перетворить PSD на міжнародного ізгоя, позбавивши партію легітимності у “сім’ї євросоціалістів”. Нещодавні запевнення Соріна Гріндяну в Брюсселі свідчать, що для PSD критично важливо зберегти репутацію партнерів, аби не спровокувати внутрішній розкол та не заблокувати європейське фінансування», — зазначає Тижню Ростислав Клімов.
Для лідера AUR Джордже Сіміона ситуація також є не менш ризикованою. Його електоральний капітал тримається на образі «антисистемного» борця, а «обійми» з PSD є уособленням старого істеблішменту, що вмить руйнує цей наратив, каже Ростислав Клімов.
«Сценарій дострокових виборів, попри його медійну популярність, залишається найменш імовірним. Сьогодні він вигідний лише AUR, яка на піку рейтингів претендує мало не на монобільшість. Для системних партій (PNL, USR, PSD) сценарій дострокових виборів є шляхом до електоральної катастрофи. Крім відсутності політичної волі, на заваді стоять жорсткі інституційні бар’єри, оскільки розпуск парламенту вимагає дворазового послідовного відхилення кандидатур прем’єра протягом 60 днів, що дає елітам занадто багато часу для кулуарних компромісів. До того ж президент Нікушор Дан вже заявив, що варіант дострокових виборів не розглядається», — наголошує Тижню Ростислав Клімов.
Крім того, чинна Конституція забороняє розпуск парламенту в останні пів року президентської каденції.
«З психологічної точки зору, для більшості депутатів голосування за дострокові вибори є актом самоліквідації. Між ризиком повної втрати мандата та підтримкою слабкого технократичного кабінету парламентарі зазвичай обирають збереження крісел. Історичний досвід Румунії лише підтверджує цей скепсис, оскільки попри регулярні кризи, країна за останні три десятиліття жодного разу не доходила до реального втілення сценарію дострокових виборів», — додає експерт програм Регіональних ініціатив та сусідства Ради зовнішньої політики «Українська призма».
Тож попри ухвалений вотум недовіри, Іліє Боложан де-факто продовжує очолювати перехідний кабінет, місія якого зараз зводиться до технічного утримання стабільності до моменту передачі влади наступникам.
«Попереду на Румунію чекає період найвищої турбулентності, а саме серія виснажливих політичних консультацій та кулуарних торгів. У цьому процесі роль головного арбітра та медіатора бере на себе президент Нікушор Дан, оскільки саме від його здатності збалансувати інтереси системних гравців залежатиме, чи вдасться Бухаресту уникнути затяжного хаосу та зберегти довіру європейських партнерів», — каже Тижню Ростислав Клімов.
