Діти не народжуються із недовірою до навколишнього світу, хоча інколи така недовіра і потреба перевірити інформацію може врятувати життя. Тому з ними й складніше, і простіше водночас. Простіше, бо діти вчаться багатьох речей, зокрема й медіаграмотності, тоді як дорослі інколи не хочуть вчитися нічому, вважаючи себе експертами у багатьох сферах знань. А складніше, бо з огляду на вік діти ще не напрацювали критичного мислення, яке дозволяє розрізняти фейки та маніпуляції.
Навчити дітей критичного погляду на інформацію означає навчити їх безпеки. Ідеально, коли тут батьки та педагоги діють у синергії, хоча перш за все це завдання батьків. Про інформаційну гігієну і те, як її прищеплювати дітям і підліткам, Тиждень розмовляє з Лесею Литвиненко. Пані Леся — засновниця проєкту «Всеосвіта», експертка у створенні освітніх інформаційних проєктів та спікерка на тему цифрової грамотності. Далі — її пряма мова.
— Пані Лесю, почнімо з базових питань. У якому віці дитина розвиває критичне мислення та уявлення про те, що її навмисно вводять в оману за допомогою тієї чи іншої інформації?
— Я думаю, для цього немає конкретного віку. Це поступовий розвиток, який залежить від багатьох факторів. Є і дорослі, які переходять за шахрайськими посиланнями. Тому, якщо в родині багато спілкуються з дитиною і приділяють достатньо уваги різним поясненням, така дитина краще розпізнаватиме оману вже у дошкільному віці.
Я читала про дослідження, що вже у 6–7 років дитина здатна розпізнати оману дорослого, але не завжди розуміє, що дорослий робить це навмисно. Не зважаючи на те, розуміє дитина маніпуляцію чи ні, це дитина, і базово вона завжди буде схильна довіряти дорослим. Саме тому в школі постійно повторюють чіткі правила поведінки:
- не розмовляй із незнайомцями,
- нікуди не йди без дозволу батьків,
- не сідай у чуже авто,
- не приймай подарунки від незнайомців.
Ми, дорослі не маємо покладатися на те, що дитина розпізнає оману. Ми розуміємо, що дитина вразлива, тому окреслюємо чіткі правила.
Сьогодні в освіті приділяється багато уваги цифровій грамотності, розпізнаванню фейків та маніпуляцій. Проте цього ніколи не буде достатньо, адже разом із розвитком критичного мислення розвиваються і шахрайські схеми. З появою штучного інтелекту критичне мислення у дітей погіршилося: про це йдеться зокрема в результатах опитування вчителів середніх шкіл у Великій Британії.
— У чому специфіка роботи з дитячою/підлітковою аудиторією, коли йдеться про медіаграмотність та інформаційну гігієну?
— Коли йдеться про дорослих, ми розуміємо, що вони несуть відповідальність за свої дії. А коли про дитину, то очевидно, що ми не можемо покладати відповідальність на неї. Тому, пояснюючи дітям будь-яку інформацію, ми розуміємо, що недостатньо один раз пояснити тему — потрібно шукати різні шляхи повторення/закріплення/перевірки знань. А ще сучасні діти не люблять просто слухати — їм потрібне шоу, що однозначно потребує багато зусиль і часу, на відміну від роботи з дорослою авдиторією.
Діти дуже легко розбираються в будь-яких інтерфейсах, але це аж ніяк не означає, що вони розуміють, як працює маніпуляція. Мені подобається ідея дозволяти дітям самостійно думати над розв’язанням проблеми, скеровуючи їх у правильному напрямку. Я часто спостерігаю таку практику в сучасній школі.
— Як відчути і не перетнути ту межу, за якою довіра дитини/підлітка до світу може бути зруйнована, якщо пояснювати їй, що ось така інформація є відвертим фейком, створеним дорослими, а фейк, своєю чергою, може завдати шкоди?
— Це складне запитання, бо у кожної людини ця межа різна. Базова довіра до світу у дитини формується ще в ранньому віці. Якщо тоді виникли якісь проблеми, то дитина може або почати вірити всьому, або не вірити нічому. Я часто зустрічаю інформацію, що дітям потрібно пояснювати будь-яку інформацію без крайнощів.
Розумію це так: якщо дитина дізналася інформацію, яка її злякала, варто поговорити про це з різних поглядів. Не буває поганих людей, але бувають погані вчинки, є причини для цих вчинків, є відповідальність за них, люди помиляються… Все залежить від віку дитини й ситуації, тому інколи варто звернутися до психолога, якщо батьки відчувають, що не здатні впоратися самостійно. Зараз у школах часто є шкільні психологи, з якими можна пропрацювати якусь проблему.
— Чи є загрозою для розвитку дитини/підлітка постійний інформаційний шум, надмір інформації, її постійне надходження? Чи є смартфон безумовним ворогом дитини?
— Особисто моя думка: дітей варто обмежувати у користуванні смартфоном. Безліч наукових досліджень демонструють, що дитині шкодить інформаційне перевантаження. Я думаю, що безумовним ворогом для дитини є смартфон у дошкільному віці.
Раніше я писала статтю про дослідження ABCD Study, фінансоване Національним інститутом здоров’я США. Воно стежить за розвитком майже 12 тисяч дітей, народжених між 2005 і 2009 роками, з моменту їхнього дитинства і до підліткового віку. Аналіз даних понад 10,5 тисяч підлітків показав, що діти, які отримали смартфон у віці до 12 років, мали на понад 60 % вищий ризик недостатнього сну та на понад 40 % вищий ризик ожиріння. Йдеться не лише про поведінкові зміни, а й про фізіологічні та психологічні процеси, які безпосередньо впливають на розвиток усього організму дитини.
На думку цих дослідників, соціальні мережі мають виразніший негативний вплив, аніж навіть комп’ютерні ігри. Саме тому мені так подобається світовий тренд на заборону соцмереж дітям до 14–15 років. А, наприклад, у Нідерландах уряд хоче піти ще далі та заборонити соцмережі для дітей віком до 16 років. Посадовці стверджують, що якщо у світі забороняють алкоголь чи азартні ігри, то так само потрібно заборонити й соцмережі, які викликають залежність.
Є також безліч прикладів, як заборона смартфонів у школах позитивно впливає на навчання дітей і повертає їм живе спілкування, кращу успішність у навчанні.
Діти не здатні контролювати свій екранний час, тому наявність смартфона у шкільному віці відволікає їхню увагу під час підготовки до уроків, у нічний час, під час прогулянок. Вчителі часто скаржаться на сонливість учнів під час уроків, погіршення їхньої концентрації, уважності, зосередженості.
Також наявність смартфона в школі дозволяє дітям більше порушувати особистий простір одне одного, а особливо вчителів. Форми такого порушення — і неправомірне фільмування, й агресивна поведінка в чатах, і просто списування. Очевидно, на перервах діти мало цікавляться новинами й освітніми подіями. Звичайно, є ті, кого батьки навчили користуватися смартфоном з обережністю, але сьогодні це радше виняток. Якщо коротко, то школа — це навчально-виховний заклад, мета якого — навчити дитину вчитися, а не розважально-ігровий комплекс. Тому в забороні смартфонів під час навчання мають бути зацікавлені всі учасники освітнього процесу.
Наявність смартфона у дитини шкільного віку — це те питання, за яке несуть відповідальність батьки. Саме вони ухвалюють рішення дати своїй дитині інструмент, який викликає залежність/перевантаження дезінформацією. Сам по собі цей інструмент не є небезпечним, але для дитини створює більше шкоди, ніж користі, якщо не дозувати його використання.
— Як медіаграмотність та інформаційна безпека «вмонтовані» у курс шкільних дисциплін? Розкажіть про напрацювання та рекомендації «Всеосвіти».
— Медіаграмотність вмонтована в шкільну програму як наскрізна компетентність, а не як один окремий предмет. На уроках української мови діти вчаться аналізувати новини, на уроках історії працюють з історичними джерелами, на уроках інформатики — з безпекою та алгоритмами.
На «Всеосвіті» ми не розробляємо контент для учнів. Наш майданчик перш за все створений для педагогічних працівників. Для вчителів у нас є тематичні курси та вебінари, це навчання в межах підвищення кваліфікації. Також педагоги самостійно діляться досвідом одне з одним, розробляючи відповідні матеріали, уроки чи тести. «Всеосвіта» пропонує великий вибір сучасних інструментів для підготовки до уроків. Використовуючи, наприклад, «Конструктор уроків», вчитель може швидко створити електронний урок, додати тестування та зручно провести такий урок у класі чи дистанційно. В учнів завжди зберігатиметься доступ, а у вчителя — зручний формат перевірити їхні знання. До речі, важливий момент: учням на «Всеосвіті» не потрібно реєструватися, все відбувається за кодом доступу і відсутня будь-яка реклама для учнів.
— На вашу думку, чи є педагоги самі достатньо підкованими, аби навчити дітей розрізняти інформаційні «вкиди», маніпуляції тощо?
— Педагоги — такі ж люди, як ми з вами. Якщо я не можу швидко відрізнити маніпуляцію, то чому зі вчителем має бути інакше? Безумовно, вчителі постійно підвищують кваліфікацію, споживають багато корисної інформації на педагогічних ресурсах, це та категорія людей, які ні на мить не зупиняється в розвитку. Проте ми живемо у світі, де стає дедалі важче орієнтуватися в якості контенту. Тим паче що зараз війна, і Московія робить великі ставки на дезінформацію українського суспільства в межах України та ззовні. Соціальні мережі з їхніми алгоритмами безжальні. Все розраховано на швидку реакцію, на страх, на легкі рішення.
Я думаю, що вчителі достатньо підковані, щоб розібратися самим і навчити дітей розрізняти фейки і дезінформацію. Але варто пам’ятати, що всі ми вчимося «в процесі», а з появою ШІ методи дезінформації стали складнішими та менш помітними на позір.
Узагалі сильна сторона педагогів — здатність пояснювати складне простими словами. Вчителі краще розуміють, як дитина мислить, і тому легше знаходять правильні приклади. У них більший досвід роботи з дітьми, тому хто, як не вони, навчать їх медіаграмотності. Дуже важливо, щоб батьки зі свого боку були партнерами у цьому питанні.
— Дорослим ми радимо фактчекінг — а що можна порадити дитині, яка стикається з сумнівами з приводу тієї чи іншої інформації? Перевіряти її самостійно чи звертатися до вчителів, батьків тощо?
— Дитина точно не має блукати інтернетом, шукаючи альтернативні відповіді. Діти не вміють аналізувати інформацію. Дитині більше підходять прості когнітивні кроки, коли вона ставить кілька правильних запитань. Наприклад, знайоме це джерело чи ні, це реальна людина чи анонімна сторінка, які почуття це викликає у мене і чи виглядає це дивно… Така самоперевірка доречна, якщо тема нескладна і немає ризиків. Загалом краще навчити дитину обговорювати важливі питання разом з дорослими.
— Наскільки вирішальною для дитини/підлітка є думка середовища, в якому вона перебуває? Наскільки середовище може переважити авторитет дорослого?
— У молодшому віці головним авторитетом для дитини будуть батьки. У підлітковому, якщо вони не є авторитетом, ним стає соціум. Все залежить від віку дитини та, мабуть, у підлітковому віці не варто сильно сподіватися, що дитина все робитиме правильно. Протест для підлітка — природний процес. На жаль, сучасний соціум — це не лише реальні друзі, але й алгоритми. Тому так важливо розвивати критичне мислення змалечку.
— Де золота середина між контролем батьків, які мусять цікавитися, приміром, листуванням дитини у соцмережах, та повагою до її кордонів? А також — між контролем ззовні та можливістю дитини ухвалювати самостійні рішення?
— Ми, батьки, завжди тривожитимемося за своїх дітей. Я думаю, якщо у батьків є підстави перевірити листування своєї дитини, то вік неважливий, бо батьки мають право на такий контроль. Ми живемо в часи війни, навколо нас відбуваються жахливі речі, спільнота освітян досі не може оговтатися після вбивства мовознавиці Ірини Фаріон… Тому я вважаю, що якщо батьки мають підозри, наприклад, що їхню дитину можуть завербувати російські спецслужби, то мають право перевірити її листування.
Але це особисте питання кожної родини. Важливо також порадитися з компетентними спеціалістами, наприклад, психологом. Може бути й таке, що страхи батьків безпідставні, і дійсно можна завдати більше шкоди дитині. Це чутлива тема, і залежить вона від виховання загалом. Я думаю, контроль з боку батьків не зникає з роками, просто змінюється його формат, і з часом дитині дається більше відповідальності.
— Декілька сценаріїв з використання дитини/підлітка за допомогою брехні: а) в довіру до дитини входить педофіл, який сам прикидається дитиною; б) дитину / підлітка агітують спробувати наркотики або завдати собі шкоди в інший спосіб, називаючи це нешкідливим експериментом; в) підлітка втягують у протиправні дії — аж, наприклад, до підпалу чи підкладання вибухівки, тобто до скоєння теракту. Як запобігти усім цим сценаріям і навчити дитину перевіряти все, з чим вона стикається? Чи є тут якісь універсальні рекомендації?
— Цей процес добре описаний у дослідженнях National Society for the Prevention of Cruelty to Children та UNICEF як типова модель грумінгу і маніпуляцій. Ідея в тому, щоб не навчати дитину за конкретним сценарієм, а орієнтуватися на універсальні «червоні прапорці». Приклади — фрази на кшталт «нікому про це не кажи», «це наш секрет», «це треба зробити негайно», «ти мій найкращий друг, хоча ми щойно познайомилися», «всі так роблять», «скинь своє фото», «зустріньмося завтра»…
У середовищі освітян я чула правило: якщо дитина не готова показати щось батькам, то це становить небезпеку. Маніпуляція працює через емоції, тому в зоні ризику всі ми, і варто навчитися брати паузу, перш ніж щось робити. Прекрасно, якщо ви створите безпечні стосунки у родині, й діти не боятимуться розповісти вам про будь-яку ситуацію.
— Яку загалом загрозу, пов’язану із маніпуляцією дитиною, ви вважаєте найсерйознішою?
Як мама я думаю, що це схильність дитини піддаватися впливу інших. Ми живемо в часи, коли дитина має доступ до всього світу і легко піддається впливу псевдоекспертів. Хороший приклад — блогер Спартак Суббота. Він подавав себе як експерта з психології, хоча пізніше його звинуватили у підробці освітніх документів та неетичній поведінці з клієнтками.
Через псевдоблогерів відбувається насаджування сторонніх думок, які можуть шкодити розвитку дитини. Одна і та сама інформація може бути шкідливою для дванадцятирічки й корисною для дорослої людини. Діти можуть легко толерувати потенційно небезпечні стани, якщо це буде в їхній «бульбашці».
Блогери не завжди усвідомлюють свій вплив на підлітків. Наприклад, у січні київський ліцей «Оболонь» запросив на зустріч з учнями блогерку Аліну Ліпницьку, яка має надмірну худорлявість: при зрості 170 см її вага — всього близько 30 кг. Це може призвести до серйозних наслідків, поширюючи романтизацію анорексії серед дітей.
Ще негативний приклад: університет Григорія Сковороди в Переяславі запросив виступити порноакторку Джозефіну Джексон. Мене тішить, що освітня спільнота не стала осторонь і засудила популяризацію таких потенційно небезпечних для молоді блогерів. Надмірна схильність дітей піддаватися впливу таких блогерів мене і лякає найдужче. Бо в таких ситуаціях «червоні прапорці», про які ми говорили раніше, вже не діють.
— Чи пов’язаний шкільний булінг з недостатньою інформаційною грамотністю? Наприклад, із тим, які це може наслідки — і юридичні, і моральні — для тих, хто організовує цькування однокласника?
— Булінг — це систематичні дії. Не будь-який конфлікт можна назвати булінгом. Якщо факт булінгу доведено, в Україні наслідком є адміністративна відповідальність. Якщо кривднику менш як 16 років, відповідальність несуть його батьки. Дефіцит медіаграмотності може підсилювати булінг, проте не є його причиною. Цифрове середовище підсилює масштаби цькування, робить його неконтрольованим, інколи анонімним.
Водночас варто зауважити, що і вчителі стають жертвами булінгу з боку учнів. Це одна з найбільш недооцінених проблем школи. Освітня омбудсменка Надія Лещик наголосила, що потрібно підвищувати відповідальність батьків за виховання своїх дітей, збільшуючи штрафи за булінг, зокрема й за цькування освітян. Наприклад, сьогодні серед українських школярів шириться новий тренд, спрямований на булінг учителів. Діти знімають відео чи виставляють фото викладачів під нецензурні вигуки. Я думаю, такі тренди ширяться через брак виховання в сім’ї, а не через дефіцит медіаграмотності в школі. Як показує досвід, вчителі приділяють достатньо часу антибулінговим програмам, але цього не досить, аби конкурувати з цінностями в кожній окремій родині.
— Як говорити з дитиною про війну? Доводилося читати, що деякі батьки називають вибухи «грозою», «звуками грому» тощо. Чи не є це є свідомим підривом культури споживання інформації?
— Батьки краще знають, як захистити свою дитину. Не всі вміють говорити про війну, і я не думаю, що батьки свідомо хочуть нашкодити: це більше схоже на відчай. Дитина росте, тому в садочку чи школі чутиме безкомпромісну правду. UNICEF прямо зазначає: пояснення для дітей мають бути відповідними до віку й емоційного стану, а не «максимально повними». Головне, щоб дорослий не заперечував очевидне, і це не шкодило дитині. Особисто я вважаю, що краще сказати правду, пояснити, що ми в безпеці, що ситуація під контролем.
— У якого покоління, на вашу думку, є шанс вирости більш підкованим щодо поводження з інформацією, перевірки фактів — у нинішніх дітей/підлітків, які звикли черпати дані з інтернету, соцмереж, чи у покоління їхніх батьків, котрі росли в атмосфері більшої інформаційної обмеженості?
— Я з покоління міленіалів, ми застали стрибок розвитку технологій від лампових телевізорів до штучного інтелекту. Ми — те покоління, яке брало участь у створені всіх сучасних технологій. При цьому нейролог Джаред Куні Горват заявив, що зумери стали першим поколінням за понад століття, чий рівень інтелекту та когнітивні здібності виявилися нижчими, ніж у їхніх батьків. Правда така, що багато учнів сьогодні мають труднощі з аналізом інформації, критичним мисленням і здатністю тривалий час концентруватися на навчанні чи будь-якій довгостроковій задачі.
Тому я боюся давати відповідь на ваше запитання, адже майбутнє трохи лякає непередбачуваністю. Забагато досліджень про негативний вплив смартфонів на мозок дитини, про те, що кількість дітей з ігровою чи дофаміновою залежністю зростає, що штучний інтелект негативно впливає на їхню здатність критично мислити тощо. Сподіваюся, наше покоління міленіалів дасть раду цим невтішним прогнозам.
— Нинішні діти/підлітки сформуються у дорослих в еру панування штучного інтелекту. Це піде на користь чи на шкоду їхній здоровій критичності?
— Добре, що ШІ дає швидкий доступ до різних джерел, адже будь-яку підозрілу інформацію стало легше перевіряти. Але, щоб ефективно користуватися ШІ, має бути розвинений власний інтелект. В школі діти використовують ШІ як інструмент готових домашніх завдань, не більше. Тому я вважаю, що в школі ШІ не місце, бо дитина має навчитися здобувати знання, природно розвиватися, соціалізуватися.
ШІ дає дітям ілюзію знань, фальшивої авторитетності. У свіжому аналітичному звіті Організації економічного співробітництва та розвитку експерти застерігають: генеративні ШІ-інструменти здатні створювати ілюзію успішного навчання, часто не підкріпленою реальним розумінням матеріалу.
Можливо, нашим дітям знадобиться трохи більше часу для розвитку власного стійкого критичного мислення.
ШІ — це передовсім інструмент, і проблема не в самій технології, а в способах її використання. Я думаю, загалом розвиток ШІ піде на користь, адже технологія не стоїть на місці, і доступ до її використання обмежується підписками.
