Алан Райлі — запрошений професор Коледжу Європи в Натоліні, член Консультативного комітету Енергетичного співтовариства у Відні та старший науковий співробітник Atlantic Council. Тиждень поспілкувався з ним про наслідки виходу Об’єднаних Арабських Еміратів з ОПЕК, про те, чому це погана новина для Росії та чому удари України по російській нафтовій галузі справді високоефективні.
— Як написали у Wall Street Journal, вихід Об’єднаних Арабських Еміратів з Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) — це велика стратегічна перемога Сполучених Штатів над альянсом на чолі із Саудівською Аравією і, відповідно, Росією. Чи погоджуєтеся ви з цим?
— Я думаю, ми спостерігаємо дещо таке, що було б неможливим іще 20 років тому. Це втілилося значною мірою тому, що Сполучені Штати стали найбільшим у світі виробником як нафти, так і природного газу — передусім завдяки сланцевій революції. США додають значний рівень ліквідності на ринки й до того ж послаблюють здатність ОПЕК щось контролювати.
На зміну ринкової динаміки варто дивитися з кількох позицій. По-перше, масове виробництво у США. По-друге, нещодавня фактична згода Венесуели на американське спрямування та контроль. Тепер є Об’єднані Арабські Емірати, і це починає впливати на всю динаміку. Я думаю, що це справді змінює ситуацію.
Об’єднані Арабські Емірати завжди були важливими з низки причин. Одна з них полягає в тому, що вони мають значні так звані «резервні виробничі потужності». ОАЕ фактично мають можливість збільшувати видобуток, як і Саудівська Аравія. Для функціонування нафтового картелю необхідно мати здатність як підвищувати, так і знижувати видобуток. Виведення ОАЕ з ОПЕК — справжній удар по організації.
Можна очікувати на низку наслідків. Уже зараз Емірати мають приблизно 2 мільйони барелів на добу трубопровідного видобутку, який може обходити Ормузьку протоку. Я підозрюю, що в майбутньому потужність трубопроводу буде суттєво збільшена. Імовірно, це потребуватиме значного українського протиповітряного захисту для гарантування безпеки, але я бачу, що це цілком може статися.
Звичайно, проблема полягає в тому, що ОПЕК має менший вплив, ніж у минулому, частково через Сполучені Штати. Почасти це пов’язано з тим — і це те, що, на мою думку, недооцінюють, — що революція електромобілів становить величезну загрозу для майбутніх доходів.
Погляньмо на це так: Європа приблизно споживає 10 мільйонів барелів нафти на добу. ЄС використовує близько шести мільйонів для транспорту. Якщо почати масштабно впроваджувати електромобілі, це матиме величезний вплив. Пам’ятайте: глобально ми споживаємо близько 100 мільйонів барелів на добу. Близько 20 мільйонів барелів зазвичай проходить через Ормузьку протоку. Якщо врахувати, що приблизно половина цього глобального споживання припадає на транспорт, та зважити на потенціал електромобілів, можна побачити потенційну загрозу для ринку.
Тут сходиться кілька факторів, які є частинами однієї мозаїки:
- США як виробник, що створює тріщину в ОПЕК;
- революція електромобілів;
- шкода, якої завдають російському виробництву всі ті ефективні дії, які зараз здійснює Україна.
— Чи справедливо сказати, що вихід Об’єднаних Арабських Еміратів з ОПЕК — погана новина для Росії в довгостроковій перспективі?
— Якщо виходити з принципу, що картель може контролювати ціну, вони не обов’язково просто намагаються встановити максимально можливу ціну. Вони розуміють: якщо так зробити, це створить величезні стимули для пошуку нових джерел постачання, як сталося в 1970-х роках, або для переходу на електромобілі. Картель намагається отримати максимальний дохід, не підриваючи функціонування ринку. У цьому сенсі, хоча і не є членом ОПЕК, Росія є своєрідним «тіньовим» членом і співпрацює з ними. Це приносить користь Росії.
Наразі перспектива така: Емірати виходять, і їхні резервні потужності працюють разом зі США для максимізації видобутку. Основний американський підхід з внутрішньополітичних причин полягає в тому, щоб завжди мати якомога нижчу ціну на нафту.
Є ще один фактор, який може впливати на розрахунки ОАЕ. Якщо виходити з того, що дні нафти в статусі абсолютно критичного глобального ресурсу добігають кінця з огляду на революцію електромобілів, то нафта на ринку сьогодні може бути значно ціннішою, ніж нафта в надрах завтра. Це створює стимул видобувати якомога більше вже зараз, до завершення домінування нафти. Це реальна загроза.
Ми поки що не знаємо, чи потягне вихід ОАЕ розвал усього картелю. Якщо всі почнуть видобувати максимально можливі обсяги, це врешті-решт знизить ціну на нафту в майбутньому.
— До речі, про ціну: міністр фінансів США Скотт Бессент нещодавно заявив, що очікує зниження цін до рівнів, нижчих за січневі, протягом трьох-дев’яти місяців за умови відкриття Ормузької протоки. Він також назвав вихід ОАЕ з картелю важливим фактором зниження цін і припустив, що може навіть початися цінова війна. Чи очікуєте ви реалізації такого сценарію і чи справді є ймовірність цінової війни після виходу ОАЕ?
— Думаю, є кілька факторів. Я більше схилявся б до дев’яти місяців, ніж до трьох. Нині приблизно 20 мільйонів барелів на добу зазвичай проходять через протоки. Ми бачимо, що наразі нафтопровід East-West від східних провінцій Саудівської Аравії до Червоного моря працює на повну потужність і транспортує 7 мільйонів барелів на добу. Вважається, що Ірак транспортує близько 1 мільйона барелів на добу. ОАЕ мають обхідний трубопровід, який може транспортувати до приблизно 2 мільйонів барелів на добу. Вважається, що Іран здатний експортувати щонайменше 1 мільйон барелів на добу. Це дає близько 11–12 мільйонів барелів. З 20 мільйонів приблизно 12 виходять на ринок. Проблема в тому, що решта нафти не може бути доставлена. Потрібно кілька тижнів, щоб відновити потоки. Я сказав би навіть, щонайменше 3 місяці.
Звичайно, якщо іранці, ізраїльтяни й американці почнуть реально знищувати термінали, нафтопереробні заводи, виробничі об’єкти та насосні станції, це буде зовсім інша ситуація. Під час Холодної війни існувала концепція взаємного гарантованого знищення. Думаю, побутував і своєрідний нафтовий еквівалент цієї концепції. Ніхто не завдає суттєвих ударів по ключових об’єктах видобутку чи розподілу нафти, за винятком деяких випадків у Бахрейні та Кувейті, які, можливо, були випадковими. Загалом нічого масштабного не було атаковано. Американці, втім, заявляли, що можуть атакувати такі об’єкти. Поки це не відбувається, можна очікувати на відновлення протягом трьох-дев’яти місяців за умови відкриття проток і застереження, що інфраструктура не буде зруйнована.
Існують цікаві дослідження Міжнародного валютного фонду з порівнянням впровадження двигуна внутрішнього згоряння після 1900 року та швидкості впровадження електромобілів. Є ризик запустити процес, який суттєво підважить ціну на нафту. Близько 40–50 % споживання нафти припадає на транспорт. Існує загроза для всього світового нафтового ринку, і це може бути найгіршим сценарієм для домінування нафти. Можливо, ми виходимо з нафтової епохи завдяки Дональду Трампу, що досить іронічно, з огляду на його гасло «Drill Baby Drill». З погляду Москви те, що робить Дональд Трамп, може бути абсолютно катастрофічним для подальших доходів. Якщо поєднати удари України по нафтовій інфраструктурі, санкції та можливе падіння попиту, що призведе до зниження ціни нижче $40 за барель, це вагома небезпека для Кремля.
— Коли, на вашу думку, електромобілі стануть значущим фактором зниження цін на нафту?
— Гадаю, що відносно швидко. Китай різко наростив виробництво. Він здатен виробляти значну частину загального світового річного обсягу продажів. Зараз він може виробляти приблизно 50 мільйонів автомобілів на рік, і, ймовірно, понад половина з них можуть бути електромобілями. Потужності для масового виробництва величезні. Ризик полягає в тому, що якщо ці автомобілі почнуть масово входити у вжиток з огляду на високі ціни на енергоносії або страх повторення криз, це створить безпрецедентну загрозу для ринку.
— З огляду на ситуацію на Близькому Сході, вихід ОАЕ з ОПЕК і можливе відкриття Ормузької протоки до кінця року, чи очікуєте ви, що Індія повернеться до переважної закупівлі близькосхідної нафти замість російської? Чи може Китай також зробити вибір на користь Близького Сходу?
— Тут відбуваються два процеси. Наскільки я розумію, Індія вже почала отримувати нафту з Венесуели на заміну іранській. Вона все ще отримує певні обсяги іранської нафти, але цей зсув відбувається за підтримки США.
Що ж до Китаю, то є кілька факторів. По-перше, вплив електромобілів на споживання нафти в Китаї, який має бути значним. По-друге, вони великою мірою покладаються на нафту з Перської затоки, а не лише з Ірану, та все ще отримують іранську нафту через протоки. Я припускаю, що якщо Саудівська Аравія транспортує 7 мільйонів барелів на добу через Червоне море, Китай також отримує частину цих обсягів, а можливо, і частину з Еміратів. Ці країни все ще можуть видобувати й продавати нафту. Звісно, Китай також отримує багато російської нафти з родовищ на сході Росії. Вони мають значні запаси — за деякими оцінками, щонайменше на 7 місяців. Вони мають альтернативні маршрути та можуть скорочувати споживання завдяки електромобілям. Їхнє головне занепокоєння полягає в тому, щоб не опинитися залежними від Сполучених Штатів.
Є побоювання, що цей конфлікт завершиться ситуацією, коли Сполучені Штати матимуть більший контроль над протоками, ніж раніше. Це бентежить Китай. Вони можуть отримувати нафту з Росії, але водночас не хочуть залежати й від неї. Це створює для Китаю певну дилему: вони мають іще кілька джерел, але незначних, і це створює проблеми на майбутнє.
— Щодо ударів України по російських нафтопереробних заводах і терміналах: чи можливо суттєво підірвати здатність російської нафтової галузі експортувати та постачати паливо на фронт за рахунок постійних щоденних ударів?
— Тут є кілька аспектів. Подивіться, що вже зроблено. Українські Збройні Сили діють за принципом «ефективності дії». Вони вражають термінали та системи розподілу і видобутку нафти, які обслуговують напрямок Балтійського моря. 57 % морської торгівлі нафтою проходить через Балтійське море, тому удари по цьому напрямку є надзвичайно ефективними. Це відносно близько до України, і це найважливіші цілі. Якщо завдавати достатньо потужних і повторюваних ударів у різних місцях, це створює дуже серйозну проблему. Неможливо просто переспрямувати нафту в інші місця, бо вона прив’язана до цих систем. З погляду ефективності ресурсів це надзвичайно дієво і має великий сенс у контексті економічної війни.
Щодо фронту, проблема росіян полягає в тому, що їм потрібно накопичувати паливні ресурси і доставляти їх у певні точки. Створюються склади для концентрації різних видів пального, необхідного для роботи літаків і танків. За наявності відповідної дальності, потрібних безпілотників і розвідданих Україна може знищити значну частину цих запасів. За умови наявності цих факторів можна вивести з ладу значні обсяги постачання.
— Після завершення бойових дій між Іраном, США та Ізраїлем: чи очікуєте ви скасування нафтових санкцій проти Ірану?
— Я припускаю, що це було б можливо за умови, якщо американці вважатимуть, що отримали угоду, яка їх повністю влаштовує. Без цього, думаю, так не трапиться.
Водночас існує економічний стимул: якщо виникне проблема з рівнем постачання нафти, санкції можуть бути скасовані як частина угоди з Китаєм. Це дало б Ірану більше можливостей експортувати нафту до Китаю.
