Жак (Марі) Лакан (le docteur Lacan), одна з найвпливовіших і найсуперечливіших постатей в гуманітарних науках, така собі рок-зірка психоаналізу, народився 13 квітня 1901 року в Парижі. Лакан походить з заможної сім’ї середнього класу. Його батько Альфред Лакан був успішним торговцем, матір Емелі Бодрі — побожною католичкою. Лакан, який походив з католицької родини правих поглядів, згодом у дорослому віці прийде до лівоцентристського політичного спектру. У віці шістнадцяти років він відмовився від католицького (єзуїтського) виховання на користь філософії Спінози. Пізніше на нього глибоко вплинули Геґель (через семінари Александра Кожева) та Гайдеґґер, якого він навіть частково перекладав. Докторську дисертацію Лакана (у сфері психіатрії) «Про параноїдальну психозу у її взаємодії з особистістю» (1933) вітали сюрреалісти, зокрема Сальвадор Далі та Андре Бретон. Лакан став відомим вже у віці за п’ятдесят завдяки своїм семінарам, які вів упродовж майже 30-ти років (з 1953-го по 1980-й).
Для того, щоб закріпитися в психоаналітичному середовищу, Лакан мав вступити в Паризьке психоаналітичне товариство (президентом якого він, до речі, потім став у 1953 році). Але не просто вступити, а й отримати статус тренінг-аналітика, який давав йому змогу набирати учнів і перетворитися на впливову фігуру в психоаналітичному русі. З міжнародною психоаналітичною асоціацією його відносини не склалися. Його спроба в 1936 році презентувати свої ідей щодо «стадії дзеркала» / «le stade du miroir» психоаналітичному конгресі виявилися невдалими. В 1963 році його «відлучили» від ортодоксальної асоціації і він пішов своїм шляхом: беручи учнів і створивши свою власну школу психоаналізу, яка тоді ж стала найшвидше зростати серед подібних шкіл у світі. Фундаментальна праця Лакана (майже 900 сторінок), збірка статей / доповідей / есе під назвою «Écrits» (1966), викликала ефект розірваної бомби і зробила його зіркою міжнародного масштабу і ключовою фігурою психоаналізу. У 1966 та 1977 роках він виступав в США, переважно перед інтелектуалами, феміністками та письменниками.
На відміну від інших аналітиків, він стверджував, що його власний аналіз проходить не «на кушетці», а через взаємодію з аудиторією семінарів. Лакан був одним із перших психоаналітиків, який бравс аналітично лікувати гомосексуалістів, не маючи на меті при цьому змінити їх орієнтацію. Помер він на піку своєї слави у 1981 році, коли світ тільки почав вступати в стадію сучасного капіталізму, глобалізації, нестримної комерціалізації й усюдисущого неоконсерватизму. Сьогодні такі мислителі / мислителькі, як Славой Жижек і Джудіт Батлер визнають себе послідовниками Лакана. Жижек і Ален Бадью зробили лаканізм основою сучасної політичної філософії, а словенський дослідник, підтримуючи свій статус Елвіса від філософії, використовує Лакана для аналізу капіталізму, кіно та поп-культури.
За життя Лакана, його Семінар (узагальнена назва щорічних семінарів) збирав тисячі людей, а його вплив на французьке інтелектуальне середовище важко переоцінити. Як казав свого часу Ален Бадью: «Жодного сучасного філософа не можна визнати важливим, якщо він у ту чи ту мить розвитку своєї думки не зіставляв з лаканівською інтерпретацією філософії». Але слід наголосити, що Лакан був автором, якого не можливо було повністю каталогізувати та розшифрувати. Частіше за все його ідеї не розуміють, і вважається, що його формулювання надто туманні, а мислення непередбачуване. Чому ж він так складно і непрозоро мислив? Можливо, так він маскував свої ідеї, бо боявся, що їх можуть вкрасти? Або хотів повернути психоаналізу, який став вже доволі популярним у середині XX століття, таємничість і загадковість? Є ще версія, що Лакан робив наголос на усні семінари, а не на письмо. Передавав знання з вуст у вуста і майже нічого не писав спеціально для публікацій. Уже з 1953 року він почав вести Семінар (в шпиталі Святої Анни, Вищій нормальній школі, на факультеті права Паризького університету), який продовжувався аж до його смерті. Згодом, те що він проговорював, а саме це були думки вслух (під час живих виступів) розшифровується і друкується у вигляді окремих «книг» (уже вийшло орієнтовно 20 томів).
Французька дослідниця історії і психоаналізу й авторка біографії Лакана («Жак Лакан. Нарис життя, історія системи мислення», 1993) Елізабет Рудінеско зазначала, що: «Лакан страждає через нездатність повністю висловити те, що він хоче сказати. Цю людину доби Просвітництва переслідує невідчепний страх, що його думка сформульована недостатньо чітко, що його не зрозуміють». Як напише в 2011 році Жак-Ален Міллер, найулюбленіший учень Лакана (про якого Лакан сказав: «Принаймні один, який вміє мене читати»), чоловік його дочки Жюдіт і розпорядник спадщини філософа: «Є речі, які слід давати зрозуміти, не висловлюючи їх безпосередньо». Зрозуміло одно: писати для Лакана завжди було випробуванням.
Гаслом Лакана було «Назад до Фройда». Якось (у 1980 році) в Каракасі (Венесуелі) він видав таку фразу: «Ви можете бути лаканіанцями, якщо хочете. Я — фройдист». Перед своєю смертю він заснував організацію «Ecole de la Cause freudienne» («Школа фрейдистської справи»). Лакан був тим, хто мав на меті оновити вчення Фройда. Він таким собі «перезаснувач фройдистського вчення» у світлі нових наукових відкриттів/дисциплін. У 1932 році він уже читав і перекладав праці Фройда, а також намагався інтегрувати його ідеї у свої міркування, наприклад, щодо параної. Вчення Лакана ґрунтується на прочитанні Фройда і є поверненням до батька психоаналізу, до автора «Лекцій зі вступу до психоаналізу», якого він аналізував і впорядковував на своєму Семінарі, намагаючись вдихнути нове життя в політику Суб’єкта, Бажання й Несвідоме. Якщо Фройд відкрив Несвідоме, то Лакан наділив його структурою та мовою.
Важливо наголосити, що оновлення фройдистського вчення відбулося через скасування фройдизму. Лакан залишився вірним Фройду саме тому, що був зовсім на нього не схожим. Він є мислителем, який вибудував свою власну теоретичну конструкцію. Рудінеско вважає, що Лакан допоміг філософам збагнути, що психоаналіз є носієм філософської революції, а психоаналітиків він спрямував до філософії. Завдяки Лакану, психоаналітики знову відкрили для себе філософію, а інтелектуали — психоаналіз. Рудінеско додає про Лакана наступне: «Це мислитель похмурого Просвітництва, який невпинно викриває зворотний бік розуму й модерності. Він відчуває недовіру до ідеологій, що обіцяють необмежений прогрес і щастя для всіх. Він занадто свідомий того, що західний світ будь якої миті може поринути у жах, хаос і нігілізм».
Наприклад, мислитель вважав, що народжуючись суб’єкт є набором розрізнених, нескоординованих, хаотичних потягів, рухів, частинок. Найкраще цю початкову хаотичність людини зображають на своїх картинах сюрреалісти. Для того, щоб все це було зібрано в цілісний образ, потрібне те, що Лакан називає стадією дзеркала. Згадаємо, що у Фройда є праця про нарцисизм («Zur Einführung des Narzißmus», 1914), в якій він розмірковує про те, як формується людське Я. Вважається, що людина не народжується з «Я». Воно виникає на певному етапі розвитку. Отже, Фройд ставить запитання, «а на якому етапі воно саме і виникає?» Коли настає момент, що немовля впізнає свій образ у дзеркалі і формує перше (відчужене) уявлення про власне «Я»? Це питання у Фройда залишилося відкритим. Лакан за допомогою своєї концепції дзеркала цю лакуну і намагається заповнити. Якщо коротко, то стадія дзеркала — це переважно про Уявне, а саме до регістру образів (пізніше, Уявне в його теорії стане вписаним у Символічне). Концепція «стадії дзеркала», яку Лакан сформулював ще в 1930-х роках, є його першою зрілою концепцією, яка згодом принесла йому популярність і через яку він сьогодні відомий багатьом людям. Лакан намагався пояснити, що людська свідомість створюється через взаємодію з мовою та символами, які формують наші думки, почуття та поведінку. Це пояснює його захоплення структуралізмом у 1940-х роках і вивчення праць Клода Леві-Стросса. Людські суб’єктивні досвіди інтерпретуються за допомогою культурних символів і норм, що пронизують наше суспільство. Людина — це сукупність її вчинків. Існування людини передує її сутності. Людина стає тою, якою вона є, не завдяки якійсь початковій сутності, але в силу тих рішень, які вона приймає у житті. Тож середовище людини має не біологічну, а соціологічну та лінгвістичну природу.
Лакан, по суті, намагався зробити з психоаналізу фундаментальну науку, пов’язавши його із лінгвістикою. Він перетворив його на інструмент аналізу політики, кіно, мистецтва. Як нагадує Рудінеско, психоаналіз і досі не вважається окремою дисципліною, на кшталт антропології, історії, літературознавства чи філософії. Він не є наукою в тому сенсі, в якому нею є біологія, хімія або фізика. Сьогодні психоаналіз переважно є відгалуженням психології. Хай там як, але якщо вам цікаві такі категорії: Реальне (Le réel), Уявне (L’Imaginaire), Символічне (Le Symbolique), якщо ви хочете розібратися з такими клінічними структурами, як невроз, перверсія, психоз, сублімація, якщо ви десь чули, але не до кінця розумієте значення таких понять, як: Я і суб’єкт, Інший, Великий Інший (le Grand Autre), Несвідоме («несвідоме структуровано як мова»), Бажання, — то вам точно треба «завітати на Семінар» до Лакана. Якщо ви і досі не знайомі з поглядами Жака Лакана, то я би радив для початку взяти до рук книги, видані видавництвом «Комубук», а саме: Авґуст Рус «Лакан «Вступ до структурного психоаналізу» (в перекладі Костянтина Поліщука), Елізабет Рудінеско й Ален Бадью «Жак Лакан: Сучасність минулого. Діалог» (переклад Павла Шведа), Славой Жижек «Погляд навскіс. Вступ до теорії Жака Лакана через популярну культуру» (переклад Павла Шведа).
