Відомо, що росіяни мали намір зайти до Києва в першу ж добу повномасштабного вторгнення. Аби оточити й заблокувати столицю, вони вели наступ відразу з кількох напрямів. Шлях загарбників до лівобережжя Києва пролягав саме через Броварський район на півночі області.
Уже 24 лютого 2022 року, одразу ж після початку повномасштабного вторгнення, росіяни завдали ракетних ударів по Броварах. Були атаковані військові частини. Внаслідок терористичних актів загинуло 6 осіб та ще 12 були поранені.
28 лютого ворог завдав нового удару по районному центру, тепер силами авіації — в результаті на вулиці Київській загинула 1 особа, ще 5 зазнало поранень. Того-таки дня перші колони російських військ просунулися вглиб Броварського району. Ворог зайшов на територію сіл Мокрець, Бервиця та Заворичі. Це дало можливість російським військам вести наступ в напрямку автошляхів Київ — Чернігів та Київ — Суми, що, звичайно ж, загрожувало столиці. Вже на початку березня 2022 року бої точилися на території Баришівської, Калитянської та Великодимерської територіальних громад Броварського району. Згодом росіяни окупували села Богданівка, Залісся та Велика Димерка і таким чином впритул підійшли до Броварів.
9 березня 2022 року російські війська здійснили масований наступ на місто Бровари. Безпосередньо бої розгорнулися на трасі МО1 (Київ — Чернігів) поблизу села Скибин. Саме там відзначилися бійці 72-ї окремої механізованої бригади Чорних Запорожців, ССО «Азов-Київ», батальйон «Карпатська Січ» та бригади територіальної оборони, сформовані місцевими добровольцями.
Серед тих, хто особливо відзначився під час оборони Броварів та Броварського району, був і командир 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Чорних Запорожців майор Роман Дармограй. Він уміло організував ешелоновану, з поступовим нарощенням вогневих засобів, оборону населених пунктів Бровари, Пухівка, Рожівка та Калинівка Броварського району, створив ефективну систему вогню, визначив місця вогневих засідок, планові цілі артилерії та спланував фланговий вогонь, правильно визначив напрямок зосередження основних зусиль. 10 березня 2022 року на північній околиці Броварів він зустрів батальйонну тактичну групу 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії Центрального військового округу РФ. У результаті майже чотиригодинного бою було знищено 17 танків, 3 БМП, БТР-82А та до 55 солдатів і офіцерів противника, у тому числі командира російського танкового полку полковника Захарова. Після бою було захоплено 3 танки й 1 МТ-ЛБ. Противник не зміг прорватися до Києва та змушений був відступити. У подальших боях батальйон під командуванням майора Романа Дармограя знищив близько 30 ворожих танків, багато іншої техніки та живої сили противника.
Варто відзначити, що у серпні 2022 року журнал Forbes у рамках проєкту «30 до 30» відзначив молодих людей, які захищають нас сьогодні, здобуватимуть Перемогу завтра та будуватимуть нову Україну після нашої Перемоги. З-поміж найкращих також був відзначений і Герой України підполковник Роман Дармограй.
— Чи було у вас передчуття, що росіяни здійснять повномасштабне вторгнення в Україну? Загалом, що відбувалося напередодні 24 лютого 2022 року в розташуванні вашої бригади?
— Напередодні повномасштабного вторгнення російських військ наша 72-га окрема механізована бригада після ротації повернулася до пункту постійної дислокації у місті Біла Церква і жила звичайнісіньким буденним військовим життям. Хочу наголосити, що в Збройних Силах України було таке правило: після виходу з району виконання Операції Об’єднаних Сил (ООС) військова частина спочатку виділяє батальйонну групу для виконання завдань у ролі резерву, а далі діє згідно з рішенням командування. Однак буквально за два тижні до повномасштабки нас відправили на Сумщину для проведення рекогносцирування під українсько-російський кордон, де стояла тоді 58-ма окрема мотопіхотна бригада. А згодом такі ж рекогносцирувальні дії ми провели й під Києвом…
— Гаразд, чи надходила вам інформація про можливе повномасштабне вторгнення тієї армади військ, яку накопичили росіяни взимку 2022 року поблизу наших кордонів?
— Нам надходила інформація, що на кордоні з Україною Росія зібрала величезне угруповання, яке перебувало в очікуванні ймовірного вторгнення. Та й, ніде правди діти, ЗМІ розповсюджували кадри з багатокілометровими колонами бойової техніки, яка стояла на дорогах, що вели до нашого кордону. Звісно, відповідні заходи керівництвом держави та ЗСУ були проведені. Однак особисто я не думав, що Росія наважиться на такий повномасштабний наступ. Мене навіть дружина запитувала, коли я приїхав додому…
— Чи буде війна?
— Саме так. А ще — що робити, якщо війна раптом розпочнеться? Пам’ятаю, що на це відповів тоді так: «Що робити? Вчіться, ходіть до школи, садочка, ну і так далі…».
— Тобто намагалися заспокоїти свою родину?
— Так. Ну що я міг іще тоді сказати? Звичайно, намагався заспокоїти дружину і дітей. Потім, уже спілкуючись із колегами-військовими, переконався, що був зовсім «не оригінальним» у своїх аргументах, намагаючись розвіяти сумніви рідних і близьких щодо можливої агресії росіян…
Хай там як, буквально за кілька днів до повномасштабного вторгнення наш 3-й мехбат здійснив переміщення з Білої Церкви до навчального центру в селищі Дівички Київської області. Хоча з огляду на потенційні загрози після проведення рекогносцирування ми просили командування заздалегідь відправити хоча б нашу піхоту для облаштування позицій на ймовірних напрямках наступу росіян.
— Але переміщення вашого батальйону до Дівичок, мабуть, було пов’язане саме з загостренням обстановки на українсько-російському кордоні напередодні повномасштабного вторгнення. Тому передбачаю, що ілюзії, якщо такі існували, за кілька днів до 24 лютого в учасників маршу розсіялися. Чи не так?
— Безперечно, ви правильно зауважили. Після цього переміщення всілякі сумніви щодо можливого сценарію розвитку подій дійсно розсіялися. Принаймні я для себе тоді певні висновки зробив. Адже до цього подібних маневрів з озброєнням та боєприпасами наша частина ніколи не здійснювала…
— Пригадайте, будь ласка, що відбувалося 24 лютого 2022 року: перші прильоти, удари по Києву. Вас підняли по тривозі?
— Нас геть не піднімали! Не було потреби. Тільки-но пролунали перші вибухи, ми відразу піднялися. Все відразу стало зрозуміло. Це війна! Після цього я вийшов на зв’язок з командиром бригади полковником Олександром Петровичем Вдовиченком, який дав нашому мехбату наказ висуватися до визначеного району оборони.
Необхідно зауважити, що ми зіткнулися з певними труднощами, пов’язаними з висуванням нашого підрозділу. Адже після початку інтенсивних обстрілів території України певна частина мирного населення заполонила дороги, намагаючись евакуюватися вглиб країни, тим самим створивши суцільні затори. Добре, що є об’їзна навколо Борисполя…
Під час маршу я подякував долі, що мав можливість напередодні повномасштабного вторгнення провести рекогносцирування, до якого залучив командирів взводів і рот, та й сам як комбат мав змогу ознайомитися з районом оборони. По прибуттю до району оборони ми ще раз здійснили рекогносцирування та почали облаштовувати вогневі позиції. Згідно з задумом командування ми мали зайняти оборону вздовж північної околиці Броварів та сіл Калинівка, Пухівка і Рожівка. Окрім того, ми повинні були взяти під вогневий контроль дорогу Чернігів — Київ. Це і був передній край оборони нашого 3-го окремого механізованого батальйону…
— Скажіть, що було на озброєнні вашого батальйону на момент повномасштабного вторгнення?
— Переважно БМП-2. Кожна рота мала десять таких машин, тобто в батальйоні було 32 «бехи». Окрім того, в моєму підрозділі була ще і мінометна батарея 120 мм мінометів. А також кілька крупнокаліберних кулеметів ДШК. Ну, звичайно ж, особовий склад мав стрілецьку зброю.
— А знамениті «Енлави» та «Джавеліни»?
— Були.
— Чи було достатньо цих переносних протитанкових ракетних комплексів, щоб успішно протидіяти механізованим з’єднанням ворога, що рвалися тоді до Києва?
— Так насправді не буває. (сміється)
— Тобто?
— Ну, щоб було достатньо. Водночас я розумів, що навіть наявної кількості переносних протитанкових ракетних комплексів було досить, щоб виконати бойове завдання. Після прибуття до визначеного заздалегідь району й облаштування бойових позицій я позначив найбільш загрозливий та ймовірний напрямок, звідки ворог міг завдати удару. Саме на ньому і було зосереджено дві третини вищезазначених протитанкових ракетних комплексів. І коли безпосередньо розпочалися бої, ми готові були застосовувати й «Джавеліни» та «Енлави».
Окрім того, я вирішив зосередити на цьому напрямку ПТРК вітчизняного виробництва, а саме два «Корсари» з комплектом 15 ракет до них та дві «Стугни». Якщо говорити про «Енлави» і «Джавеліни», то вони застосовувалися виключно із засідок. Ефективна річ, скажу вам, однак їх було обмаль. Тому під час бою нам доводилося застосовувати проти броньованих цілей осколкові ракети замість кумулятивних, яких на той момент уже не було…
— 10 березня 2022 року на північній околиці міста Бровари очолюваний вами батальйон прийняв бій із 6-м танковим полком 90-ї танкової дивізії ворога. Чи можете детально відтворити перипетії цього бою?
— Думаю, наші успішні дії тоді стали можливими завдяки вдало облаштованому бойовому порядку батальйону.
Ще під час планування та низки рекогносцирувань ми добре усвідомили, що тієї кількості ворога, яка піде на нас, не стримати, якщо ми побудуємо лише таку собі класичну лінійну оборону. Необхідні були нестандартні рішення. І ми їх реалізували: це так звана каскадна оборона, що могла зупинити ворога. Зокрема, перед переднім краєм оборони мого батальйону, на ймовірному напрямку зосередження основних сил противника ми облаштували три вогневі засідки. Першим у бій тоді, 10 березня, вступив мій сусід праворуч. Це був перший механізований батальйон нашої 72-ї окремої механізованої бригади.
Багато хто пам’ятає, як у березні 2022 року нас буквально захлеснув «дев’ятий вал» інформації, яка надходила тоді від місцевих. Намагаючись бути корисними, українці з-поміж місцевих мешканців інформували нас, що виявили рух у напрямку до Києва «ста машин», «двохсот машин»… Далі почала надходити інформація про появу на околицях якихось міфічних «тяжолих танків»! Я тоді ще подумав: що то за «тяжолий танк» і де його бачили місцеві? Зрозуміло, це зараз всі більш-менш підковані й досвідчені, а тоді…
Пересічні громадяни називали все, що їздить на гусеницях, не інакше, як танком. Окрім того, кількість цих «тяжолих танків», зі слів місцевих мешканців, які спостерігали рух російських колон, просто зашкалювала.
— Ви сказали, що за допомогою місцевого населення Київщини мали можливість відстежувати просування ворога. Пригадайте, як рухалися ворожі колони, перш ніж зіткнутися з вашим батальйоном.
— Противник із Шевченкового перемістився до Богданівки, потім на Залісся, а згодом уже вийшов на шосе сполученням Чернігів — Київ. Після виходу на головну трасу вже здійснював наступальні дії в напрямку до населених пунктів Скибин і Калинівка.
У такий спосіб росіяни намагалися захопити районний центр Бровари та підійти впритул до Києва. Гадаю, що за рахунок величезної кількості броньованої техніки, помноженої на свою нахабність, ворог прагнув просто розчленувати наші бойові порядки. Повторюся: найперше росіянам треба було захопити Бровари та підготувати плацдарм, а потім можна було йти безпосередньо на Київ…
— Спілкуючись з офіцерами ланки від комбата до комбрига, я довідався, що серед правдивої чи достовірної інформації була й така, що, м’яко кажучи, не відповідала дійсності, а крім того, ще й шкодила нашим Силам Оборони…
— Було й таке, ніде правди діти. Інформації було дуже багато і вона була різноманітна, а подекуди й просто фантастична! Наприклад, ми чули таке: «У ваш бік іде “сімсот машин!” або навіть “півтори тисячі машин!”». Однак ми не реагували на ці цифри, а діяли згідно з попереднім задумом.
Звичайно ж, нам бракувало ракет, які могли б на далекій відстані вражати ворожу техніку. І тоді я почав жартувати: мовляв, хлопці, легкоброньовані цілі ми ракетами не знищуємо, а пропускаємо або дуже акуратно коцаємо їх, щоб не пошкодити, бува, ворожу техніку й надалі могти її затрофеїти. Або говорив: однією ракетою бийте дві цілі задля економії дорогоцінних боєприпасів.
— Ваш 3-й механізований батальйон у той день отримав бойове хрещення під час повномасштабного вторгнення.
— Правильно. Але спочатку вступив у бій наш сусід праворуч, а саме перший батальйон нашої бригади. На той час він вже мав бойовий досвід, оскільки двічі брав участь у зіткненнях з росіянами. Першому батальйону в цих боях протистояла посилена рота противника. Я також розраховував, що зіткнуся з такими ж силами ворога. Буквально напередодні, 9 березня, я виїхав до командира розвідувального взводу, який перебував у передовій засідці. Ми з ним тоді ще раз детально оглянули, де і як він завдаватиме вогневого ураження ворогу.
Пам’ятаю, що неподалік від наших позицій знаходився блокпост, де чергував підрозділ Нацгвардії. І ось спілкуємося ми зі взводним, а він мені говорить: «Анатолічу, так скільки машин мені пропускати?». Я йому: «Пропустиш розвідувальне дозорне відділення чи головний дозор, п’ять-сім машин, а там уже розпочинай знищувати російську ГПЗ!» На тому, як кажуть, і порішили. Наостанок ми пожартували, помилувалися краєвидами Київщини, а згодом я повернувся до свого КСП.
А наступного дня нам надійшла інформація, що досить велике вороже угруповання зосередилося в селах Київщини, а саме в Баришивці, в Старому Бикові та в Новому Бикові. Згодом ми довідалися, що росіяни виходять з Шевченкового і рухаються на Залісся, що розташоване уздовж автомобільної траси Чернігів — Київ, а далі прямують у бік Калинівки, що всього за 25 кілометрів від столиці. Згодом мені надійшла доповідь від першої нашої засідки, мовляв, спостерігаємо рух ворожої колони. Віддаю наказ: «Діємо за планом!». Ясна річ, я не думав, що росіяни відразу підуть силами полку на наші позиції. На той час мій пост оптико-електронного спостереження розташувався в Калинівці, поблизу залізничного мосту. Пам’ятаю, що там якраз будувалася заправка. Звичайно, з початком повномасштабного вторгнення будівництво було зупинено. Отож я бачив тоді, як перші ворожі машини виходили із Залісся. Звичайно, я не очікував — та, гадаю, ніхто тоді цього не чекав, — що відразу весь російський танковий полк, як кажуть, у повному складі попрямує на нас.
Однак часу на роздуми не було. Треба було діяти. І тут спрацював наш задум. Росіяни силами, які значно перевищували сили танкового взводу — а це машин десь п’ять-сім, — рушили на нас. Наша засідка пропустила їх, а потім відкрила вогонь по ворожих танках. Добре пам’ятаю, що передова засідка знищила три машини противника, а затим відпрацювала інша наша засідка, яка мала на озброєнні «Стугну». Ну, а далі противника почали знищувати наші підрозділи вже на передньому краї оборони…
— На кадрах відео, які облетіли всі світові інформагентства, добре видно, що ви ведете бій з танками Т-72Б-3.
— Так, переважно це були саме ці танки. Окрім того, там було кілька машин управління на базі МТ-ЛБ, але вони рухалися у другому ешелоні. Що ж стосується БТР та БМП, то мені особисто на очі потрапив новий БТР-82А, який ми знищили ще в Заліссі. Окрім новітнього БТР, під наш прицільний вогонь потрапила і російська «беха». Однак головною ударною силою росіян на нашому напрямку були все ж танки.
Тут варто зауважити, що нам неабияк стали в пригоді насипи та дорожні відбійники, що стали причиною зупинки ворожої техніки. Намагаючись зманеврувати та наблизитись до Калинівки, російська броньована техніка просто застрягала на бетонних відбійниках.
— Тобто сідала на відбійники своїми днищами?
— Саме так. Це була перша машина з колони, яка отак потрапила в пастку…
— БМП?
— Ні, ви знаєте, це був танк. Ми його потім забрали собі як трофей. Це був сучасний, а точніше, модернізований російський танк Т-72Б-3. А тим часом росіяни продовжили рух на Калинівку. Спочатку потрапили під вогонь наших підрозділів бойової охорони, тобто засідок, а згодом я зв’язався з начальником артилерії, й ми з ним почали відпрацьовувати по планових цілях, тобто завдавати ударів по російській бронетехніці, що рухалася на Калинівку. Для покращення корегування мені навіть довелося залізти на міст. Звідти я почав давати координати розривів нашим артилеристам. Окрім того, по ворожій колоні відкрила вогонь наша мінометна батарея.
Наголошую, що ворог потрапив у такі собі щільні лещата і був приречений на нищівний розгром. І все через те, що шосейна дорога сполученням Чернігів — Київ виявилась для противника завузькою, а отже, будь-які його спроби маневрувати призводили лише до скупчення та гарантованих заторів. Це, своєю чергою, дозволяло нам діяти досить влучно, а відтак і результативно. Буквально кожна наша ракета, кожен артилерійський снаряд гарантовано вражали техніку противника.
— За допомогою чого координували вогонь?
— Спочатку в нас була встановлена камера, яку надав благодійний фонд «Повернись живим». Це була не просто камера, а пост оптико-електронного спостереження, такий собі «Циклоп». Досить хороша штука, яка мала потужний зум. Цей пост дозволяв нам бачити ворога на відстані від мосту до самого Залісся. У камеру я спостерігав розриви й міг корегувати як слід вогонь нашої арти, постійно вносячи поправки, і так вражати ворога. На жаль, під час бою росіяни пошкодили цю камеру. Тому мені довелося вилізти на залізничний міст і вже звідти спостерігати за ворогом.
— За допомогою бінокля?
— Ні, мої руки були зайняті планшетом, тому довелося обходитися без бінокля.
— Вам довелося корегувати і вогонь мінометної батареї?
— Ні, за прицільний вогонь мінометників відповідав оператор БпЛА, який тоді тісно співпрацював з командиром батареї.
— Наскільки ефективно та результативно, на вашу думку, спрацювали засідки, облаштовані заздалегідь на шляху ймовірного просування ворога?
— Вийшло так, що в Заліссі відпрацювала засідка, де за старшого був командир розвідувального взводу. На озброєнні у них були «Енлави» та РПГ-18 «Муха». Вибір саме такої протитанкової зброї зумовлений незначними відстанями до цілей. Друга засідка мала на озброєнні «Стугну» — до речі, там чергувала колишня народна депутатка України Тетяна Чорновіл. І нарешті, третя засідка також була укомплектована ПТРК «Стугна». Наявність трьох засідок дозволила нам створити досить ефективну, надійну ешелоновану протитанкову оборону.
Наші підрозділи показали себе досить ефективно. Працюючи зненацька і завдаючи влучних ударів по колонах техніки, вони не тільки знищували ворога, а й дезорганізували його, змушували постійно змінювати свої плани, і це призводило до втрати управління. Це підтвердили й наші радіоперехоплення розмов росіян між собою. Хоча, правду кажучи, і росіяни прорахувалися…
Що ж стосується наших засідок, то дійсно, вони спрацювали досить ефективно, оскільки діяли холоднокровно і виважено. Ми, як домовлялися заздалегідь, пропустили більшість танкового взводу — а це десь чотири-п’ять машин, — а потім уже завдали удару по головних силах противника. Пригадую, що наші бійці, які перебували в засідці, знищили тоді три ворожі машини. Друга засідка також діяла ефективно. Таким чином, ворог у дебюті отримав смертельний удар, від якого вже не зміг як слід оговтатися…
— Тобто?
— Вважаю, що засідки зламали плани ворога. Адже якби росіяни продовжували дотискати нас всіма наявними силами й одночасно вийшли б на рубіж переходу в атаку, все могло бути інакше — у всякому разі, гадаю, не на нашу користь.
— Тобто можна констатувати, що тактика таких собі козацьких засідок принесла плоди?
— Саме так. Наші удари виявилися болісними для ворога, адже він довго не міг второпати, звідки саме йому прилітає… І коли противник після перших зіткнень з нашими передовими підрозділами підійшов ближче, вогневого ураження по його колонах почала завдавати наша артилерія та мінометна батарея батальйону. А ще влучно діяли наші «Корсари».
— Ви мали можливість наочно спостерігати за тактикою ворога. Чому росіянам у 2022 році не вдалося втілити оголошені ними цілі так званої спеціальної воєнної операції — маю на увазі в першу чергу «демілітаризацію» і «денацифікацію», а, по суті, позбавлення державності та поневолення України?
— Ну, розпочну огляд тактики з битви за Київ, у якій брав безпосередню участь. Показово те, що на моєму напрямку з північного сходу ворог ішов штатними силами, зокрема 6-м танковим полком у повному складі. Недарма ж у тому бою, 10 березня, поблизу Калинівки загинув командир цього самого танкового полку. До речі, ніхто не очікував, що там буде командир полку. Про що це свідчить? Про те, що ворог кинув на нас усі наявні тоді в них штатні сили, значну кількість техніки, не переконавшись як слід у безпеці руху своїх колон, тобто не провівши навіть розвідки.
Так, треба визнати, що росіяни діяли примітивно, лінійно, за шаблоном, за раз і назавжди відпрацьованими лекалами, за що зрештою і поплатилися.
У тому бою ми підбили та знищили 19 машин. 49 машин відійшли на вихідні позиції, тобто вороже угруповання, що рвалося на Київ, змушене було відступити. Таким чином, правильно побудована оборона, а саме її багатошаровість із поступовим нарощуванням вогневих засобів, дозволила нам зупинити росіян.
Але є одне «але». Треба завжди пам’ятати, що ми маємо перед собою серйозного ворога. Попри те, що він часто діє за шаблоном, інколи в нього варто і повчитися…
Знову пригадую події 10 березня 2022-го. Тоді впадали в око досить умілі й чіткі дії одного танкового екіпажу росіян. Потрапивши до нашого вогневого мішка, один із російських танків зазнав ураження, однак залишився працездатним. Екіпаж російського танка не розгубився, а миттєво запустив ТДА, тобто димову завісу. Це дозволило росіянам на деякий час просто закрити свою колону димом, і ми залишилися мов осліплені. Ми просто не бачили, що відбувається в бойових порядках противника. І попри те що наша артилерія продовжувала працювати по цілях, ми були позбавлені можливості прицільно корегувати її вогонь. Росіяни ж, скориставшись густою димовою завісою, зуміли відійти й зберегти залишки свого танкового полку. Цей ворожий екіпаж спрацював тоді вміло, холоднокровно і професійно.
— Розкажіть, які тактичні корективи вніс ворог після низки марних спроб прорвати оборону на Броварському напрямку.
— Після того, як ми відбили кілька танкових атак, росіяни вирішили більше не ризикувати й не підходити впритул до наших позицій, напевно, остерігаючись наших засідок. За тиждень у бойових порядках ворога з’явилося ще більше сучасних танків Т-72Б3. Було якось дивно спостерігати, що після спроб прорвати нашу оборону таким собі танковим «парадним» клином росіяни перейшли до обережної тактики, яка полягала в завдаванні ударів з далекої відстані. У такий спосіб противник намагався намацати слабкі місця в нашій обороні. Тоді, пам’ятаю, три російські танки вийшли на дистанцію чотири кілометри й відкрили вогонь по наших позиціях. Однак це їх не врятувало. Ворожа атака була зірвана. Один танк ми підбили, а решта змушені були відступити.
Звичайно, наявність поблизу цивільних об’єктів, насамперед людських помешкань, зв’язувала нам руки, адже ми не могли вільно працювати. Інша справа, коли ворог виходив на відкриту місцевість — наприклад, у поле чи навіть у ліс, — як приємно було працювати! Адже ми знали, що поруч із ворожими позиціями відсутнє наше мирне населення. І тоді вже, як кажуть, відводили душу!
— Складається враження, що саме на Броварському напрямку ворог діяв виключно силами лише своїх танкових і механізованих підрозділів.
— Не зовсім так. Росіяни регулярно застосовували «Смерчі», обстрілюючи нас касетними снарядами. Ворожа авіація також нависала над нашими позиціями, здебільшого завдаючи ударів по наших флангах та стиках з нашими сусідами. Тобто ворог не полишав намірів намацати слабку ланку і будь-що прорвати оборону саме на нашій ділянці. Ми ж, своєю чергою, поставили за мету щодня прибирати хоча б один «палець» з його ударного «кулака», таким чином послаблюючи наступальну потужність ворога. І так тривало протягом двох-трьох тижнів. Не скажу, що кожен день для нас був результативним, однак ми намагалися вдалими діями компенсувати попередні невдачі…
— Яких втрат зазнав ваш батальйон під час оборони Києва?
— За місяць боїв під Києвом ми втратили багатьох близьких людей. Що ж стосується бою, який відбувся 10 березня 2022 року на північній околиці Броварів, то тоді ми втратили одного воїна. Російський танк влучив у бруствер нашої вогневої засідки й, на жаль, вразив бійця батальйону. Цього дня було поранено ще п’ять наших військовослужбовців: один отримав важке поранення, а четверо відбулися подряпинами.
— Тож, зрозумівши, що Києва їм не бачити як власних вух, росіяни здійснили «жест доброї волі»?
— Хіба що з нашою допомогою (сміється). Якщо ж серйозно, то противник зрозумів, що на цьому напрямку йому, як каже молодь, «нічого не світить», і перемогти не вдасться. Тому під натиском наших Сил Оборони він відійшов, а згодом здійснив перегрупування та пішов на схід України…
