«Сира» психологічна операція росіян в Естонії потрапляє на перші шпальти завдяки легковірним союзникам-панікерам
Страх, невизначеність і сумніви — це зброя, сформовані уявлення — поле бою, а союзники з найкращими намірами — велика шкода. Про це свідчить оказія в Естонії, де вигаданий політичний рух викликав побоювання про повстання за підтримки Росії, причому не на місцевому рівні, а в українських, німецьких й інших ЗМІ. Історія почалася з телеграм-каналу, який пропагував рух за автономію «Нарвської народної республіки» у прикордонному місті на північному сході Естонії. Зображення і формулювання нагадували подібні акції в минулому. Естонія, Латвія і Литва на початку 1990-х мали справу з натхненними Кремлем сепаратистськими рухами. У 2014 році в Україні промосковські сепаратисти з допомогою російських військових підрозділів без розпізнавальних знаків («зелені чоловічки») захопили владу у східних Луганській і Донецькій областях, а також у Криму.
Якщо замислитися, нещодавня каверза набуває додаткового виміру. У 2014 році Україна занурилася в хаос після втечі корумпованого промосковського президента Віктора Януковича, який розвалив оборонні й безпекові структури країни. Російська пропаганда про «фашистів», які захопили владу в Києві, знайшла відгук серед зневірених верств населення. Країни Заходу гадки не мали про цю загрозу.
Ніщо з цього не стосується Естонії — європейської країни з чи не найкращим державним управлінням. Вона пильно й рішуче обороняє свою конституцію і кордони. Так само і її союзники. Деякі громадяни Росії, які мешкають в Естонії, та й інші особи, можуть мати претензії. Але не хочуть жити під правлінням Путіна.
Хоч паралелі тут і розмиті, та такою ж була й організація (або її відсутність) гаданої кампанії. Фахівці з викриття дезінформації з Propastop повідомили, що відповідний телеграм-канал мав лише близько 60–70 підписників. Розслідування естонського видання Postimees не виявило ані керівництва, ані фінансування, ані реальних прихильників. За оцінками газети, єдиними активними членами групи були інші журналісти або, можливо, хтось зі спецслужб.
Проте ця «історія» потрапила на перші шпальти по всій Європі, зокрема в Bild — найпопулярнішу газету Німеччини, яка в паніці поставила запитання: «Путін готує напад на Естонію?» (Головна порада, заснована на моєму 50-річному досвіді читання таких матеріалів: знаки запитання в заголовку таблоїду напрошуються на відповідь: «Ні»). Експерти й політики в соціальних мережах поквапилися засвідчити свою пильність. Німецький фахівець із зовнішньої політики Ніко Ланґе написав: «Обережно! Це не навчання… сценарій відомий».
Особливо прикро тут те, що українські ЗМІ активно розкручували цю історію у своїх англомовних виданнях. Причини легко зрозуміти: якщо хочеш, щоб Європа прокинулася і допомогла Україні, треба, щоб там вважали, що наступними можуть стати вони. Але правда теж має значення, як і безпека країн Балтії — найпалкіших і найвідданіших союзників України. Якщо зображувати їх безпорадними жертвами неминучої агресії, це ніяк не допоможе.
У гострому коментарі естонський експерт із питань оборони Мееліс Ойдсалу звернув увагу на «ефект зворотного підсилення» (англ. amplification paradox). Він зазначив, що захисна реакція, спрямована на викриття ворожого наративу, може забезпечити «широкий розголос, помітність і символічну вагомість». У цьому випадку недолуга російська хитрість здобулася на успіх, оскільки викликала «масштабну, тривожну, самопідсилювальну реакцію».
Подальший поворот подій вилився у використання цього резонансу. Офіційні кремлівські ЗМІ висміювали Естонію за те, що вона (нібито) злякалася, водночас натякаючи, що не буває диму без вогню: мовляв, це засвідчило, що в ставленні Естонії до «російської меншини» не все гаразд.
Чи була це злісна кремлівська змова? Напевно, ні: глава естонської розвідки Каупо Росін у цьому сумнівається. Імовірніше, кампанія «Нарва» — дрібна каверза із мінімальними ресурсами і плануванням в опортуністичній спробі скористатися трансатлантичною напругою внаслідок війни в Перській затоці. Більшу частину роботи — і шкоди — зробили друзі Естонії. Применшуючи небезпеку з боку Росії в минулі роки, вони тепер перебільшують ризик, що також може становити загрозу.
