Ольга (?–969) – княгиня київська, перша християнська володарка Русі, що розпочала перетворення Русі з варязької спільноти на державу.
Ілюстрація авторства Ольги Глумчер
Середньовіччя в нас зазвичай сприймають як жорстоку епоху — час кривавих воєн і палацових переворотів, пошестей і голоду. Навіть, здавалося б, така мирна, на перший погляд, справа, як навернення у християнство, не минала без примусу й насильства. Ну і, звісно, це час панування на політичному Олімпі чоловіків — правителів, воїнів, героїв. Постаті жінок у цьому маскулінному пантеоні радше виняток, ніж правило, й присутні вони там або як святі (часто великомучениці), або як дружини легендарних правителів. Княгиня Ольга, вочевидь, виняток у всіх відношеннях. Володарка величезної слов’янської держави з неслов’янським ім’ям (і, ймовірно, походженням), жінка із чоловічим характером, як зауважили б сучасні психологи, а ще — перша правителька-християнка, котра правила Руссю не лише силою, а й правом, бо прекрасно розуміла, що на насильстві, яким тримали купи розлогі території її попередники, держава довго не проіснує. Саме тому після цілком по-чоловічому зрозумілої помсти за вбитого древлянами чоловіка, князя Ігоря, вона впорядковує збір данини, який до того був примітивним грабунком, розсаджує в племінних княжіннях своїх урядників і намагається зробити так, щоб ця ще доволі примітивно складена державна машина працювала за певними правилами й була бодай мінімально ефективною.
Те, що працює всередині держави, має бути ефективним і назовні. Ольга міняє меч на посольську тогу і їде в столицю Візантійської імперії — Константинополь — щоб вести переговори про умови взаємовигідної торгівлі. Імперія теж є типово чоловічою: держава й жінки важать у ній хіба як коханки можновладців або ж як «акції» у шлюбній дипломатії імператорських династій. І раптом жінка, та ще й з варварського краю, з’являється тут як мало не рівноправний партнер, із яким імператор не лише веде перемовини, а й для кого влаштовує урочисте прийняття — і де? У святая святих — константинопольському, майже закритому, переважно чоловічому клубі, ясна річ, щирих візантійців, де варварам не місце. Ольга та її придворні приймають хрещення й повертаються додому, принісши початки нової релігії й культури, що за її онука стануть панівними й на століття визначать цивілізаційне місце Русі в європейській історії.
Жінка із сильним і пронизливим поглядом. Важко уявити, як їй дивилися в очі й що відчували древлянські посли або й сам візантійський імператор. А як інакше можна жити володарці у світі, в якому правлять чоловіки?
