Волтер Блок — американський економіст австрійської школи, доктор філософії, професор економіки та завідувач іменної кафедри Гарольда Е. Вірта в Університеті Лойоли (Новий Орлеан).
В інтерв’ю з Тижнем говорили про принципи відбудови української економіки, зокрема щодо торгівлі, залучення іноземних інвестицій, реформи пенсійної системи та оподаткування.
— Як Україна може вийти з цієї війни. Що, на вашу думку, є реально досяжним за нинішніх обставин?
— Я можу тільки сказати, що війна не йде на користь економіці. Наразі переговори — це шлях, яким варто йти, тому що він означає меншу кількість загиблих.
— Поговорімо про економічні перспективи України. Нині наша економіка брутально знищується, але це означає, що в майбутньому ми матимемо можливість відбудувати її по-новому. Як би ви порадили нам проводити цю відбудову?
— Я не дуже добре обізнаний з реаліями української економіки, але маю тверді погляди на те, як економіка може процвітати. Про це говорили Адам Сміт, Гаєк, Мізес і Мюррей Ротбард. А саме: що більше свободи, то краще, і що більше прав приватної власності, то краще.
Дехто помилково думає, що зруйнована інфраструктура України якось допоможе економіці в майбутньому. Генрі Газліт, автор книги «Економіка за один урок», називав це «помилкою розбитого вікна». Уявіть, що якийсь нероба кидає камінь у вікно пекаря і розбиває його. Більшість людей кажуть: «О, це жахливо. Молодь не має поваги, це просто жах».
Але з’являється кейнсіанець (кейнсіанство — економічне вчення, що виступає за збільшення ролі держави в економіці, — Ред.) і каже: «Чекайте. Якби ніхто не бив вікна, склярі не мали б роботи». Потім починає міркувати: «Вікно розбите, тож його ремонт коштуватиме $100. Тепер скляр зможе купити велосипед. А власник велосипедного магазину матиме $100 і зможе купити наручний годинник». Я вигадую персонажів, але ви розумієте суть. Якби вікно не було розбите, пекар усе одно мав би ці $100 і купив би велосипед.
Після Другої світової війни Німеччина та Японія отримали нові заводи завдяки плану Маршалла, бо старі були зруйновані. У США заводи залишились старі, тому казали, буцімто війна пішла на користь Німеччині та Японії. Але США могли б мати і старі, і нові заводи одночасно, чого інші не могли. Отже, думати, що війна допомагає економіці, руйнуючи старе й змушуючи будувати нове, — помилково.
Тепер щодо вашого запитання. Однією з причин процвітання США є величезна зона вільної торгівлі. Час від часу Міннесота намагається створити власну виноробну галузь і запровадити податки чи заборони на ввезення каліфорнійських вин. На щастя, верховний суд говорить: «Ні, у нас усередині країни зона вільної торгівлі».
У Канаді, яка має високоінтелектуальну робочу силу та багаті природні ресурси, внутрішньої вільної торгівлі раніше не було: перевезти пиво з однієї провінції в іншу означало податки або заборону. Через це ще зовсім нещодавно найбагатша канадська провінція була біднішою за найбідніший американський штат.
Моя порада Україні — розвивати вільне підприємництво, поважати права приватної власності та не перерозподіляти гроші від багатих до бідних. У Каліфорнії зараз запроваджують «податок на мільярдерів» — здається, 5 % від статків чи доходу. Що ж, багаті просто переїдуть у Техас чи Флориду або знайдуть лазівки з допомогою бухгалтерів і юристів. Це не шлях до зростання економіки. Вільне підприємництво — найкращий шлях до процвітання в Україні та будь-де інде.
— Якщо говорити про зовнішню торгівлю, Україна продає багато сільськогосподарської сировини. Часто кажуть, що Україна повинна виробляти готову продукцію з високою доданою вартістю і продавати її, а сировину імпортувати, а не експортувати. Чи можливий такий перехід ринковими методами?
— Економісти називають це «призначенням переможців»: уряд вирішує, хто має виграти, наприклад, забороняючи експорт сировини й стимулюючи будівництво заводів для її переробки. Але це має визначати ринок. Ринок сам шукає найприбутковіше. Якщо для України найвигідніший шлях — експорт сировини, то, можливо, це і є оптимальний варіант.
Подивіться на Айову чи Небраску в США: там мало заводів, вони експортують кукурудзу та пшеницю. Хіба вони бідні? Інші штати мають заводи й теж не бідують. Тож думка, буцімто з огляду на багаті ресурси Україна обов’язково мусить займатися виробництвом замість експорту, — хибна.
Японія не має багато природних ресурсів. Гонконг не має жодного ресурсу, який можна було б використати. І все ж, до того як Китай узяв їх під контроль, вони були дуже багатими. Отже, не існує одного «правильного шляху» розвитку економіки.
— Що ви думаєте про торгівельні угоди між країнами? Чи була гарною ідеєю угода щодо корисних копалин між Україною та США?
— Я проти будь-яких «угод» — між США та Україною чи вільної торгівлі між Мексикою, Канадою та США. Єдина «угода», яку варто мати, — вільна торгівля з усіма. Навіщо призначати переможців серед країн, як у випадку окремих угод між Україною і США чи Україною і Болгарією? Україна повинна мати угоди з кожною країною світу: «Жодних мит у торгівлі з вами».
Припустімо, ми в різних країнах: я в США, ви в Україні, — й ми запровадили мито проти України. Чи повинна Україна відповідати митом? І так, і ні. Мито має сенс, лише якщо переконає США скасувати своє мито. Якщо це не спрацює, не варто вводити мито у відповідь.
— Нині ми залежимо від грошей, що надходять від Європи, США тощо. До нас приїжджають представники ЄС та Міжнародного валютного фонду і кажуть: «Якщо ви хочете отримати гроші, то маєте підвищити податки для свого народу та бізнесу». Як ви порадили б нам чинити в цій ситуації?
— Зараз ви опинилися між молотом і ковадлом. Це емпіричне питання — скільки грошей ви отримаєте і наскільки доведеться підвищити податки. Якщо податки зростають лише трохи, а кошти значні — варто робити. Якщо ж підвищення суттєве, а грошей небагато — не варто.
Інший підхід — апелювати до інтересів країн-донорів: «Вищі податки не допомагають економіці, а ви наполягаєте, щоб заради вашої допомоги ми зруйнували власну економіку. Ви допомагаєте однією рукою, а іншою шкодите».
З погляду лібертаріанського анархізму податки — це крадіжка; з погляду обмеженого уряду вони виправдані. Мілтон Фрідман (американський економіст, лавреат Премії з економіки пам’яті Альфреда Нобеля, — Ред.) колись сказав, що уряд не повинен перевищувати 10 % ВВП. Тож перший крок: якщо українські податки більші за 10 % ВВП — знижуйте їх, навіть якщо це зменшить іноземні пожертви.
З вузькоекономічного погляду все залежить від того, скільки грошей ви отримаєте і наскільки доведеться підвищити податки. Це емпіричне питання без однозначної відповіді.
— Якщо не брати до уваги витрати на війну, найбільшою частиною бюджету українського уряду є пенсії та соціальні виплати. Ці видатки зростають щороку, і очевидно, що так не може тривати вічно. Як ви вважаєте, як економіки загалом, незалежно від країни, повинні розв’язувати цю проблему?
— У Франції була подібна проблема з пенсіями. Країна намагалася підвищити вік виходу на пенсію з 62 до 65 років, що викликало протести. Але насправді це був би один зі способів розв’язання проблеми. Найбільш помірковане рішення — встановити пенсійний вік 65 чи 70 років для наступного покоління, щоб зменшити витрати уряду.
У США існує система соціального забезпечення (Social Security), яка суперечить демократії. Коли уряд дає пенсії, це означає, буцімто люди не здатні самостійно заощаджувати на старість. Але якщо вони здатні голосувати, вони не такі вже й недалекі, а отже, нам не потрібна державна система соціального забезпечення.
Якби Хав’єр Мілей (президент Аргентини, — Ред.), я або ви керували Україною, ми сказали б: більше ніякого державного пенсійного забезпечення. Хочеш жити комфортно в старості — відкладай гроші сам. Державні пенсії — це патерналізм щодо дорослих, який образливо припускає, буцімто 35-річна людина занадто дурна, щоб самотужки подбати про своє майбутнє.
В ідеалі те, що мала б зробити Україна чи будь-яка інша країна — усунути уряд з цієї сфери. Як і у випадку «відокремлення церкви від держави», потрібне «відокремлення пенсій від держави» та «відокремлення освіти від держави». З погляду обмеженого уряду, його функції обмежуються трьома речами: армія для захисту від ворогів, місцева поліція для боротьби зі злочинцями та суди для визначення справедливості. Усе інше — поза його компетенцією.
— Чи вважаєте ви, що це має бути зроблено негайно, одномоментно? Чи має бути багаторічний перехідний період?
— В ідеалі — негайно. Але проблема в тому, що якщо ви зробите це миттєво, у вас будуть заворушення на вулицях. Люди відчуватимуть, що уряд їх зрадив. Вони скажуть: «Я сплачував внески все життя, мені 84 роки — а мені якраз 84, — і тепер ви не повертаєте мені гроші, які я вам віддавав?».
З практичної точки зору правильним був би підхід Франції: якщо людям обіцяли пенсію у 62 роки, для них обіцянка зберігається, але для нових поколінь вік виходу на пенсію підвищується до 65, 68 або 70. Це поступовий шлях позбавлення від програми. Молодим можна сказати: «Ви не зобов’язані платити податки на соціальне страхування, але пенсії не матимете — ви самі за себе».
— Як Україні залучити більше іноземних інвестицій та іноземного капіталу, хай це воєнний час чи після війни? Що ми маємо зробити, щоб інші країни інвестували в нас?
— Подивіться на приклад Мексики та США. Гіпотетично: ви мексиканський робітник, заробляєте $2 на годину, приїжджаєте до США — і заробляєте $25 на годину. Навички ті самі. Чому? Тому що у США більше капітального обладнання завдяки вільнішій економіці: люди заощаджують та інвестують, навіть мексиканці інвестують у США, а не в Мексику.
Висновок для України: створіть вільнішу ринкову економіку. Українці й іноземці будуть інвестувати в Україну, капітальні блага збільшаться, продуктивність зросте — країна стане багатшою.
Читайте також: Аллен Ґіндлер: «Досвід Аргентини міг би допомогти Україні досягти економічного процвітання»
Якщо ж іти соціалістичним чи комуністичним шляхом — приклад Східної та Західної Німеччини. Одна культура, мова, історія, навички, але комуністична Східна Німеччина залишалася бідною, а капіталістична Західна процвітала. Те саме з Північною та Південною Кореєю. Показник процвітання — міграційні потоки. Люди завжди прагнуть виїхати з бідної країни і потрапити до багатшої.
Тож якщо Україна зможе наслідувати західнонімецький зразок, а не східнонімецький, то почуватиметься значно краще. Це просто ще один спосіб сказати: «Робіть як Мілей».
